Крок 2. Мета і шляхи, або трошки планування
Міні-інструкція: ці поради не претендують на вичерпність, вони покликані лише розширити коло стандартних уявлень і зорієнтуватись в океані інших рекомендацій, що сповнили зараз інтернет-простір. Сприймайте все критично, використовуйте творчо!
Перш ніж бігти щось робити, варто зосередитись і відповісти на запитання, що, як і навіщо має бути зроблено. Головними питаннями, від яких залежить подальше планування, є такі:
1) ви повністю самостійні чи маєте подбати про родичів;
2) ви збираєтесь евакуюватись чи воювати, і, якщо друге, то де саме і як (основні ЗСУ, ТРО, РО, добробати, ГО, «дика» партизанщина з друзями).
Заувага. якщо ви збираєтесь партизанити чи інакше діяти на окупованій території, евакуація рідні стає умовою і вашого, і її виживання. Наш ворог не зважає на традиції і звичаї ведення війни, вони ж міжнародне гуманітарне право (МГП), а підпільників і партизан вони шукатимуть з максимальною жорсткістю і братимуть заручників. Тому, якщо дорогі вам люди не бажають евакуюватись, добре подумайте, чи ви до цього готові.
Визначившись із метою, варто одразу ж окреслити не один-єдиний шлях її досягнення, а декілька, окреслити їх плюси й мінуси, а також ті умови чи обставини, за яких один шлях доведеться замінити резервним. Це стосується насамперед шляхів у буквальному сенсі – тих, якими будете пересуватись. Наочний приклад: обрали певний маршрут, а потрібний міст через річку зруйновано, якщо ви цього не уявляли, виникне проблема, якщо ж перевірили інші сусідні шляхи – це виявиться для вас лише незначною затримкою.
Краще рахувати плюси й мінуси на папері — це виходить дуже наочно.
Евакуація
Якщо ви самі по собі, вам значно простіше. У разі з родичами – це як кому пощастить, комусь вони й самі можуть допомогти і практично, і морально, а в когось стають справжньою проблемою. Через це, крім поради не забувати враховувати їх у своїх планах, довго на аспекті сімейних відносин зупинятись немає сенсу. Натомість варто всерйоз подумати про місце евакуації.
За декого евакуаційні плани продумало начальство (трапляється і таке), – тоді лишається виконувати готові вказівки. Але оскільки начальство – теж люди, а всі люди іноді помиляються, спочатку спробуйте оцінити його на реалістичність. І в будь-якому разі варто поміркувати над резервним планом на випадок неможливості виконання основного (див. приклад з мостом).
Якщо ж вибираєте пункт евакуації самі, зверніть увагу насамперед на такі моменти:
– наскільки довго воно залишатиметься безпечним;
– наскільки реально його дістатись з вашими наявними спроможностями, до яких належать наявність транспорту і фінансове питання.
Решта міркувань, штибу кар’єрних перспектив на новому місці, не варто робити визначальними – для початку треба вижити.
Досить часто від «неорганізованих» патріотів можна почути наївне «відправлю родину на дачу / в село». Дача не є безпечнішою за місто. Це доведено багатьма селами на Донбасі, які потерпають від обстрілів, деякі зруйновано повністю. Щодо можливості сховатися переваги маленьких населених пунктів теж сумнівні: в разі окупації за наявності хоч одного-двох заражених «руськім міром» здати там можуть ще з більшою імовірністю, ніж у місті, де найчастіше ніхто найближчих сусідів і не знає. Та і наявність великої кількість свідків (хай далеко не завжди), але все ж таки іноді стримує окупантів від деяких нелюдських дій.
Інакше кажучи, якщо і намічати пунктом село, то там, куди війська агресора навряд чи дійдуть, а не тупо «аби з міста».
Якщо ж є можливості не просто виїхати / вивезти родину, а й обирати, то тоді дійсно краще вибрати ті місця, де є знайомства, родичі чи вища можливість знайти роботу.
Ваш вибір – активний спротив
Навіть якщо у вас є контракт з певною частиною чи відношення (такий документ), що знімають питання основного вибору, завжди варто про всяк випадок поміркувати над планом на випадок миттєвого захоплення вашого населеного пункту, коли, діставшись до військкомату, ви можете виявити там замість нашого прапору ворожий триколор (на жаль, така імовірність подекуди є реальною). Тоді доведеться вдатись до плану «евакуація» в ускладненому варіанті – по повністю чи частково окупованій території. Як саме це робиться — то окрема довга тема. На попередньому етапі просто зважте на таку імовірність.
Якщо ж ви ще не визначились, зробіть це найближчим часом, поки є змога зробити це спокійно.
У кожного з основних варіантів є певні плюси й мінуси.
! Обережно, ілюзія. Якщо ви думаєте, що можна стати не те що «крутим» супергероєм, а просто більш-менш ефективним бійцем без ґрунтовної підготовки, ви помиляєтесь. Учитись треба в будь-якому разі.
Так, підписувати контракт із ЗСУ, навіть контракт резервіста, з різних обставин морально готові не всі. Тому для значної частини патріотів є сенс долучитись до територіальної оборони (ТРО). Головний плюс: цей варіант дає змогу отримувати потрібні навички без кардинальної зміни способу життя, у вільний від роботи час: підготовка відбувається зазвичай у вихідні, й у середньому раз на два роки проводяться збори тривалістю до двох тижнів. Мінусами цього варіанту є мінливість законодавства, «бюрократичний набір» із збиранням довідок і проходженням медкомісії (близький до такого в разі контракту із ЗСУ) і певна обмеженість в опануванні навичками.
Інші варіанти отримання важливих знань і вмінь – приєднання до ГО мілітарного спрямування або проходження тих чи інших курсів. Вони можуть як сполучатися з одним із перших двох варіантів (підготовка у чистому вигляді), так і стати основним варіантом, бо деякі із них теж готові долучатися до боротьби організовано. Окремим плюсом цього варіанту є його доступність і для тих, кого «зарубила» медкомісія військкомату, хто не має військового квитка (найчастіше жінки) чи має інші проблеми цього штибу.
Як зробити вибір між ГО? Він – особисто ваш, тут можна підказати лише деякі моменти, на які варто звертати увагу, якщо ви ще не визначились.
Частина досить активних організацій має чітко виражену політичну ідеологію(нерідко працює в комплексі з партіями), і в цьому разі критерієм вибору для вас має бути її прийнятність чи неприйнятність. Саме завдяки участі в політичних акціях вони є найбільш відомими.
Із тих, що «великою політикою» не займаються, але при цьому допомагають набувати знань і навичок на пристойному рівні, насамперед варто згадати «Український легіон». УЛ принципово не має зв’язків з політичними партіями (хоча і не забороняє своїм членам вступати у них в особистому порядку, якщо ідеологія не суперечить інтересам України) і найбільш тісно співпрацює із ТРО. При цьому будь-хто охочий має для початку пройти інтенсивний курс молодого бійця (КМБ), який сам по собі вже дає певні навички (деякі проходять його перед тим, як іти в армію). Він безкоштовний, невеликі витрати можуть знадобитись лише на різні «розходники». Зобов’язання «відпрацьовувати» чи неодмінно вступати в УЛ проходження КМБ не накладає. Хто успішно опанував курс, може стати членом ГО і продовжити поглиблювати свої навички. Варто підкреслити: інструкторський склад УЛ нерідко запрошують регулярні військові частини ЗСУ / ТРО, чимало інструкторів мають сертифікати з відповідних спеціальностей (зокрема з тактичної медицини).
Що стосується курсів, тренінгів і навчальних програм, то вони відрізняються від ГО тим, що, пройшовши навчання, людина просто отримує відповідний сертифікат, а не постійно підтримує з ними зв’язок (хоча є винятки). Цей сертифікат у військкоматі чи будь-якому державному збройному формуванні можуть як врахувати, так і проігнорувати. Тому, обираючи курси, наперед визначтесь, чи потрібна вам саме офіційна «корочка». Це не означає, що в менш офіційних рівень підготовки гірше (приклад – відомі в певних колах тренінги «Госпітальєрів»). Тож, якщо вас цікавлять саме знання і навички, а не значущість документа з погляду бюрократів, зосередьте увагу на відгуках.
Ці курси / тренінги / програми можуть бути як комплексними (рідше), так і спеціалізованими, як, наприклад, школа снайперів «Дике поле». У разі спеціалізації наперед оцініть, наскільки вона годиться особисто вам. Наприклад, звертатись до згаданого «Дикого поля» є сенс насамперед тому, хто вже має чи планує купити високоточну зброю з оптикою і згоден витрачати чималі кошти на набої.
Окремо варто сказати кілька слів і про «дику» партизанщину – коли люди всерйоз збираються воювати самі по собі чи в компанії з друзями-знайомим. На жаль, саме серед прихильників цього шляху багато хто перебуває в полоні однієї з найнебезпечніших ілюзій, бо уявляє цю боротьбу виключно з історичних джерел.
! Обережно, ілюзія. ХХІ століття за технічними можливостями принципово відрізняється від середини ХХ, тому книги і фільми про ті часи – поганий порадник. За часів Другої світової навіть фантасти не уявляли того, що відеокамери будуть мало не на кожному будинку, і що людину можна за кілька хвилин ідентифікувати не лише по фотографії, а і за зображенням із цієї камери, при чому ці дані миттєво перекидаються з міста в місто; або що в ліс з партизанами можна спочатку запустити дрон, а деякі вириті в землі схрони добре видно із супутника. А це – лише частина сучасних небезпек, про які мовчать книжки і фільми. Тому готуватися партизанити в сучасних умовах треба навіть ретельніше, ніж до контракту із ЗСУ.
Також можна згадати ще одну небезпеку цього варіанту. У країни-агресора досить потужні спецслужби, його агенти можуть маскуватися і під патріотів, зокрема й таких, що хочуть зібрати от такі «нічиї» загони. Тому тричі подумайте, кому можна довіряти, а кому ні.
Автор: М. Миненко, інструктор ГО «Український легіон».
Перша частина матеріалу за цим посиланням.