Що запустило зворотній відлік до 24.02.2022? Яка подія спонукала путіна до самовбивчого і безглуздого, навіть з точки зору інтересів росії, повномасштабного вторгнення?
На мою думку, це було вбивство американським поліцейським дрібного злочинця Джорджа Флойда в травні 2020 року. Протести, які розпочалися після цього та перетворилися в цілий рух Black Lives Matter, продемонстрували внутрішню слабкість головного супротивника росії. І внутрішня турбулентність, яка виникла після перемоги Джо Байдена та небажання Дональда Трампа віддавати владу, і те, що російський президент об’єктивно щодня старішає та “не може чекати” ідеального моменту – спонукали до нападу. Не на Україну.
Добре це, чи погано – але путін веде війну передовсім з США. І за реалізацію власних концепцій. І до 24.02.2022 Україна була об’єктом в цьому протистоянні. В планах путіна, цілком очевидно, була швидка окупація України та демонстрація США, що його грудневі ультиматуми мали під собою реальне підгрунтя.
Проте ці плани було майже на старті зламано, через стійкість та міць українських збройних сил та військовий ленд-ліз, який забезпечив українське військо необхідними засобами для ведення бойових дій. І станом на початок квітня склалася протилежна від початку путінської військової кампанії ситуація, коли вже росія шукає, як без повної ганьби вийти з війни проти України.
Так, росія ще має достатньо сили, щоб щонайменше втримати захоплені території як мінімум на сході і, можливо, на півдні України. Проте це аж ніяк не є оголошена публічно “денацифікація і демілітаризація”, відступ від Києва важко пояснити навіть власним пропагандистам. Не кажучи вже про сім’ї тих, хто загинув в путінській авантюрі.
І ось тут вирішальну роль мали б зіграти ті, хто і був головною ціллю на початку кампанії – США. Проте сьогодні ми чуємо з новин, що американські військові перенесли випробувальний запуск міжконтинентальної балістичної ракети Minuteman III, щоб “знизити ядерну напруженість із Росією на тлі війни в Україні”. Так само важко просувається і будь-яке питання щодо надання важкого летального і тим більше наступального озброєння Україні. Відверто кажучи, якщо б не позиція Великобританії, яка стала локомотивом чи тараном у цьому питанні, можливо військовий ленд-ліз і на запрацював би так, як є станом на сьогодні.
Попри те, що саме США є головним оголошеним ворогом росії в цій війні, вони уникають прямої відповіді навіть тоді, коли Україна суттєво ослабила росію. Ми і далі чуємо про “біолабораторії Хантера Байдена”, “заокеанських господарів” та іншу московську маячню. Проте навіть в публічних заявах у відповідь Держдеп США пару днів поспіль спростовує різкі заяви Джо Байдена щодо путіна. Очевидно, що це системна позиція. США за будь-якої можливості уникатимуть силового вирішення питання росії. Хоча конвенційною зброєю це можна робити тут і зараз, а щодо ядерної – то треба мати сталеві нерви і рішучість, щоб в грі з максимальними ставками вийти переможцем. І ці нерви та рішучість зараз, на жаль, демонструє швидше путін аніж Байден.
Чому так? На мою думку, це і є та криза ліберального устрою, яка має назавжди його поховати. І це станеться у будь-якому випадку, виграє путін чи програє цю глобальну війну.
Після нашої перемоги світ вже ніколи не буде таким, як до 24.02.2022. І це не залежить від того, на яких кордонах ми зафіксуємось: чи це будуть кордони станом на 19.02.2014, чи ми візьмемо під контроль частину нинішньої росії у випадку її дезінтеграції. Навіть якщо ми втратимо частину територій, які були в нас два місяці тому – ми все одно серед переможців.
Так само і в глобальному вимірі: прийшов час таких політиків, яким частково є Борис Джонсон – рішучих і безкомпромісних. Прийшов час яструбів. Прийшов час тих, хто вище за особисті свободи громадян ставить державні інтереси. Хто готовий воювати за те, щоб зберегти нашу цивілізацію. Хто виступає за те, що краще стати коліном на шию злочинцю і, можливо, вбити його, але не допустити вчинення злочину. Хто буде бити першим, на випередження.
Наслідком атаки 24.02.2022 на Україну стало остаточне формування української нації, в тих кордонах, які були на цю дату. Наш успіх безумовно зробить привабливою українську ідентичність і ми маємо всі шанси поширити її і на більш широкі території. Тепер вже не “руській мір” буде атакувати нас, а українська національна ідея буде знаходити нових прихильників.
І ця ідея, за жодних обставин, не має містити в собі концепцій, що руйнуватимуть її зсередини. Ми маємо транслювати світу нашу силу, відсутність толерантності до зла, неприпустимість “какая разніца”, пріоритет інтересів нації над особистим, допустимість дискримінації того, що нас вбиває. Ми маємо стати нацією вільних та озброєних людей. І ми мусимо бути такими, бо нам ще відновлювати цю країну.
А без двох рабів на кожного це неможливо 🙂
Автор: Юрій Гончаренко