Масові вбивства та звірства, вчинені росіянами щодо цивільних українців у Бучі, Ірпені та містечках навколо Києва, зумовили низку незворотних змін, після яких попередні сприйняття російської війни проти України будуть кардинально змінені.
Після виявлених фактів геноциду українців на Київщині, масштаби якого значно більші на окупованих Херсонщині, Запорізькій та Луганській областях, російська агресія остаточно втратила будь-яке пропагандистське маскування. Всім стало зрозуміло, що Буча, Гостомель, Бородянка, Ірпінь – це лише крихітна частка того, що росіяни сьогодні роблять у Маріуполі.
Головною метою окупантів насправді є не «звільнення», а саме знищення України і всього українського. Саме у планах геноциду нещодавно прямо зізнався й черговий російський геббельс політтехнолог Тімофєй Сєргєйцев, який у статті «Што нам дєлать с Украінай» описав плани створення концтаборів, етнічних чисток та знищення і заборони української мови на окупованих територіях.
Звірства явно не стали самодіяльністю окремих російських солдатів, а були заздалегідь передбаченим планом з виділеними ресурсами. Командування окупантів добре обізнане про поширені заклики до росіян здаватися в полон і навіть про суми грошей, які українська влада обіцяє виплатити військовим російської армії, які приженуть разом зі здачею в полон справний танк чи літак. Чимало російських військових, які замість переможного параду по Києву потрапили під лютий нищівний вогонь української авіації, артилерії та мотопіхоти, дійсно подумували над здачею в полон. Адже так можна і живим та цілим залишитися, і через кілька тижнів по обміну в «нємитую родіну» повернутися.
Але після того як однополчани повбивали та згвалтували тисячі цивільних, російському «вагнюшці» буде страшнувато здаватися в полон. Адже хто знає, чи ще тепер братимуть полонених після Бучі?
А ще після доказів про те, як українських військовослужбовиць катували у російському полоні, як поголили голови та роздягали, дуже сумнівно що побратими з ЗСУ будуть зберігати терплячість до полонених окупантів.
І ті, хто катували українських військових у полоні добре знали, що цим підписують вирок й своїм полоненим армійцям, які потраплять до рук українських ЗСУ.
Звірствами щодо цивільних російське командування де-факто «підтримує дисципліну» та бореться з дезертирством серед своїх солдатів.
«Вбивай жінок, щоб свої війська боялися» – такий новий девіз окупаційної «операції Z».
Тактика терору та ескалації насильства, за задумом кремлівського диктатора, мала б також зламати волю українців до спротиву. Однак кремлівські «стратеги» на чолі з невдахою-шпигуном знову прорахувалися.
Замість деморалізації українців окупанти отримали зворотній ефект. Якщо раніше деякі наївні місцеві москвофіли ще вірили російській пропаганді з її пропозиціями здаватися аби «зберегти життя українців», то після Бучі українські міста чинитимуть ще більший опір.
Ніхто тепер не очікуватиме «вєжливих людєй» з приходом яких і «хата буде ціла, і місто не лежатиме в руїнах, лише трошки більше російської мови на вулицях» – як досі вважав дехто з прихильників компромісів.
Тепер навіть прихильники капітуляції та місцеві москвофіли знатимуть, що з приходом «русского міра» вся чоловіча половина мешканців їхнього міста лежатимуть вбитими на вулицях, смітниках та підвалах, а жінки – будуть зґвалтовані.
Водночас, ескалацією хвилі насильства проти України путін лише наростив масштаби постачання західної допомоги та озброєнь українській армії. Звірства росіян змінили ставлення Заходу до цієї війни, і навіть європейські «путінферштеєри» бояться заперечувати проти необхідності постачання Україні і бронетехніки, і далекобійної артилерії, і систем ППО.
Гадаючи, що насильством можна залякати українців і зробити українську оборону слабшою, росіяни лише одержали світову ганьбу, прокльони та ще більший опір українців. Навіть державні китайські медіа, зокрема телеканал CGTN (China global television network) демонструє жахливі кадри злочинів росіян в Україні та страждання українського народу.
У своїх звірствах в росії немає союзників, то ж програвши на інформаційному фронті, окупанти покладаються лише на насильство та грубу силу. А на такому примітивному ґрунті навіть більш потужні диктатори, аніж кремлівський карлик, не могли побудувати імперії.
Автор: Валерій Майданюк