Під час Холодної війни спецслужби активно проводили експерименти щодо розщеплення свідомості у шпигунів. Тобто свідомість людини штучно, за допомогою гіпнозу та хімічних засобів, поділялась на дві особистості. Одна особистість була шпигуном, який виконував таємні завдання, викрадав військові таємниці та вбивав агентів противника. Інша особистість була звичайною людиною – бізнесменом, лікарем чи офісним співробітником. При цьому, обидві особистості не підозрювали про існування іншої.
Як доводять дослідження з соціальної психології, розщеплення свідомості може бути характерно не лише для окремих людей, але й для великих соціальних колективів.
Сьогоднішнє російське суспільство має всі симптоми розщепленої свідомості. Одна особистість веде війну, при цьому скоює значну кількість військових злочинів. Друга особистість нічого про це не знає та активно бажає миру.
Згідно усім соціологічним опитуванням підтримка війни в російському суспільстві коливається від 65% до 84%.
Проте дуже цікавим є специфіка цієї підтримки. Як не дивно, значні групи росіян, що підтримують війну або бажають миру, або бажають якомога скорішого закінчення війни.
Про характеристику другої «антивоєнної особистості» можуть свідчити дані декількох проведених в росії фокус-груп серед тих, хто підтримує війну. Якість підтримки війни-2022 суттєво відрізняється від підтримки війни 2014 року.
Фокус-групи демонструють якість сприйняття росіянами офіційної пропаганди. Телевізору вдалось прищепити впевненість, що агресія проти України – це спецоперація. Мета спецоперації на думку опитаних росіян, як це не дивно, є уникнення війни.
Інформація про людські втрати, факти катувань чи мародерства з боку російської армії блокується самими респондентами. Більшість учасників фокус-груп заявляють, що не хочуть бачити цю інформацію. Можливість отримання інформації про втрати чи катування викликає вкрай агресивну реакцію з боку опитаних.
Таке ігнорування цілком можна пояснити тим, що перед респондентами постане цілий ряд питань, на які вони не матимуть відповідей. Що власно із цією інформацією робити? Як будувати життєві стратегії щодо влади, оточення та самого себе? Якщо ти усвідомлюєш факти військових злочинів, то яка твоя доля відповідальності? Якщо путін віддавав злочинні накази, то хто його замінить на місці «мудрого, сакрального правителя»?
Ще один цікавий аспект результатів групових досліджень – ставлення до зовнішніх атрибутів війни. Респонденти чітко демонструють, що вони більш ніж прохолодно ставляться до Z-агітації. Лише одиниці із опитаних заявляють, що готові кріпити собі на особисті речі, машини чи на будинки Z-символіку. Проте навіть ті, хто готовий кріпити таку агітацію не висловлюють особливого ентузіазму. Такі заяви радше нагадують небажання опиратися директивним наказам розмістити Z-символіку.
Фокус-групи показують й специфіку уявлення про «перемогу спецоперації». Бажання «перемоги» переважною кількістю респондентів пояснюється тим, що «перемога призведе до закінчення цього пекла». Тобто опитані цілком усвідомлюють, що війна призводить до людських втрат, але всіляко опираються отриманню та усвідомленню подробиць про події на фронті.
Ще більш показовою є реакція осердя пропутінського електорату – жінок вікової категорії 40+. Згідно усім опитуванням саме ця категорія найбільше підтримує і військові дії, і персонально путіна.
Жінки 40+, підтримуючи військові дії в Україні, вкрай нервово ставляться до перспективи участі їх родичів у військових діях. Вкрай нервозною є реакція переважної частини цієї групи й на випадки каліцтва на війні.
Дуже показово, що жінок 40+, значно більше за можливі військові втрати, хвилює питання ймовірного товарного дефіциту споживчих товарів. Характерним є те, що представниці цієї категорії спонтанно згадують про можливий товарний дефіцит, навіть коли їх про це не питають.
Усі ці факти кажуть, що в ядерному електораті путіна є усі ознаки синдрому розщепленої свідомості. Така амбівалентна поведінка може здатися дивною, якщо не фантастичною. Проте варто згадати реакцію радянського суспільства на війну в Афганістані 1979-1989рр., де бачимо аналогічні симптоми розщеплення свідомості.
Радянське суспільство не обурювалось самим фактом війни. Типова «радянська людина» була пригнічена тим, що «наші парні гинуть невідомо за що». Той же факт, що в ході війни гинули звичайні афганці, руйнувалися афганські села та міста не викликало жодної реакції у типової радянської людини.
Варто враховувати, що саме фактор людських втрат в Афганістані, сумарно із зростаючим споживчим дефіцитом та заблокованістю соціальних ліфтів, призвів до втрати легітимності радянської імперії.
Штучна консервація в сьогоднішньому російському суспільстві відчуття радянської імперськості призвела відновлення практик та рефлексій сорокарічної давнини.
Із усього зазначеного можна зробити два важливих висновки.
По-перше, можемо прогнозувати, що чим довше буде тривати війна, тим швидше відбудеться делегітимізація путінського режиму. Цим більше надходитиме інформації про смерті чи каліцтво росіян, тим більш критичним буде ставлення росіян до правлячого режиму. При цьому найбільш активними групами в делегітимізації стануть саме ті, хто сьогодні складають ядро підтримки путіна.
На стадії делегітимізації імперська пропаганда вже не зможе гальмувати зростання незадоволення. Так само як сьогодні ядерний електорат путіна самоусувається від отримання інформації про жахіття війни, так само і завтра ці ж люди не бажатимуть помічати офіційну пропаганду.
Делегітимізація імперського режиму відбудеться при будь-якому розвитку подій. Але від України може залежати швидкість цієї делегітимізації. Шляхи пришвидшення – продовження військового опору та донесення інформації щодо подій на фронті. Проте донесення інформації не має дорівнювати перенесенню українських наративів на Мордор. Такий підхід не буде працювати.
Донесення інформації має бути багаторівневим та розрахованим на специфіку різних цільових аудиторій.
Ми не маємо повторити помилок 2014-2015 років, коли в силу різних міркувань, інформація щодо садизму орків на Донбасі або втрат серед російських військ штучно замовчувалась. Пам’ятаймо – 2014 призвів до 2022. Якщо ми й сьогодні будемо втрачати шанси в інформаційній війні, то за певний час отримаємо ще більшу війну.
По-друге, варто пам’ятати про наслідки рецидивів розщепленої свідомості. Як доводили спостереження, розщеплена свідомість призводила до неуникних руйнівних наслідків – рано чи пізно, але дві особистості проривали обмеження та зустрічались в одному суб’єкті. Це тягнуло за собою акти ненормативної поведінки та неконтрольованої агресії. Агресія здебільшого була спрямована передовсім на себе. В результаті починалось саморуйнування об’єкту й в підсумку призводила до божевілля. Така само руйнація відбувалась як на рівні окремої людини, так і на рівні соціальних організмів.
З високою долею вірогідності можна стверджувати, що стан розщепленої свідомості призведе до руйнації залишків імперії Мордора. Механізм саморуйнації вже запущено. Одним із можливих варіантів є сценарій розгортання в росії конфлікту максимального ступеня жорстокості.
Парадоксальним є те, що процес руйнації сусідньої імперії несе для України ризики, які хоча й дещо менші аніж ризики сьогоднішньої війн, проте є доволі суттєвими. Ми маємо бути готовими до цих викликів.
Отож, варто позбутися ілюзій, що можливе автоматичне відновлення довоєнного status quo. Майбутнє ніколи не буває покращеною версією минулого.
Від нашої готовності та вироблення адекватної стратегії щодо росії на найближчі 10-15 років залежатиме доля і України в цілому, і доля кожного українця.
Автор: Костянтин Канішев