Ще далекого 23 лютого нас скрізь переслідувала реклама, яка пропонувала купити корисні, але непотрібні речі. Речі, без яких можна спокійно і, головне, цілком комфортно жити. Прошу замислитися кожного з читачів: скільки речей ви купили через те, що вони реально були потрібні, а скільки – через рекламу, тому що у друга/подруги вже є таке і через загальний тренд до постійного споживання?
Розвиток онлайн-технологій, передовсім – торгівлі, вивів “шопінг” товарів, які не є вкрай потрібними, на новий рівень. Тепер для того, аби щось придбати, потрібно лише відкрити необхідний додаток чи сайт. Навіть мінімальні зусилля у вигляді поїздки до магазину стали зайвими – люди почали купувати товари дорогою додому з роботи, в ліжку перед сном тощо. До цього процесу долучилися і банки з лояльними до клієнтами умовами розстрочок та кредитів. В найближчий час в Україні взагалі мав запрацювати сервіс, який би давав відтермінування по оплаті за придбані товари на півроку.
Україна, звісно, в цьому плані була абсолютно не унікальною – споживання культивувалося скрізь, де для цього були можливості. Щорічні презентації нових моделей гаджетів та ажіотаж навколо цього – дуже характерний приклад. Навколо цього була створена також супутня медіа-індустрія у вигляді оглядів на відеохостингах, публікацій в ЗМІ тощо. Дуже показовим є той факт, що огляд преміальних гаджетів, ціна яких значно перевищувала купівельну спроможність глядачів, були ледь не найпопулярнішими серед усіх. Тобто – люди детальний опис товарів, які їм були не по кишені. І формувався прихований попит, який, за наявності вільних грошей, задовільнявся.
Про який ринок цінних паперів і накопичувальну пенсійну систему можна говорити за таких умов?
24 лютого 2022 року Україна увійшла в новий етап життя. Війна. Сотні тисяч українців в перші ж дні стрімко рушили в бік західних кордонів, хто на авто, а хто просто, з кількома сумками штурмуючи потяги чи шукаючи авто, яке могло вивезти з міст, які почали бомбити окупанти. І, зрозуміло, що більшість речей, які так старанно купувалися, лишилися вдома, з ризиком втрати через бомбардування, мародерство тощо. Минув місяць, і ці люди з’ясували, що без більшості того, на що вони витрачали значну частину свого бюджету, абсолютно легко можна прожити. А от дечого важливого їм і досі бракує.
В першу чергу бракує усвідомлення дійсно важливих речей – людяності і міцних соціальних зв’язків. В той самий час час, коли тисячі волонтерів у, наприклад, Львові, безкоштовно розміщували і годували переселенців, частина власників нерухомості встановлювали ціну на оренду на рівні Лондону. Це було б неможливим у суспільстві, де панує мораль. Зрештою, саме на заході України традиційно найвища релігійність населення, але як таке ставлення до тих, хто, можливо, втратив все, можна поєднувати з християнством?
Великі війни викривають всі найсвітліші і найтемніші сторони людської натури. Тому ми і бачимо зараз поруч, на одній вулиці, в одному будинку – і велику жертовність, і примітивну жадібність. Ми бачимо, як частина українців віддає останнє задля перемоги, і як інша – наживається на волонтерській допомозі чи банально мародерить. При цьому кожен з них не має, насправді, жодних гарантій того, що війна не прийде у їх дім, і що їм також не доведеться тікати з сім’ями від ворога. І що в певний момент вони так само не стикнуться з тим, що хтось виставить їм захмарні ціни на оренду житла.
Християнська мораль дає універсальну відповідь на те, як має людина діяти: ставитися до інших так, якби ви хотіли, щоб ставилися до вас. Християнство пропагує певне самообмеження, за принципом, що в “кращий світ” неможливо забрати всі ті скарби, що ви зібрали на землі. І якою б дорогою не була труна, в якій вас поховають, яким би престижним не був цвинтар, на якому вас буде поховано – все це для вас після смерті не матиме значення.
Ви не обов’язково маєте вірити в християнського Бога, проте можете почати свій шлях до Нього з усвідомлення того, що його правила є логічними і корисними для вас у повсякденному житті.
Підтримайте нас фінансово: