Російське вторгнення в Україну 24 лютого розірвало багато родин по обидва боки російсько-українського кордону, а для багатьох українців їхні російські родичі стали ворогами.
Колишні українці
Шокуючі історії про родичів з росії, які не лише не вірили розповідям своїх рідних з України про злочини російської армії та тисячі вбитих українців, але й подекуди навіть раділи, що Україну бомблять, назавжди поховали родинні зв’язки багатьох українців з колишньою російською ріднею.
Маніпулюючи масовою свідомістю та розгорнувши антиукраїнську істерію, путінський режим зумів заполонити шовіністичною пропагандою уми більшість росіян, в тому числі й тих, хто має родичів чи сам є родом з України. Після російської агресії, сотні тисяч родин по обидва боки україно-російського кордону розірвали зв’язки.
Колишні українці, за роки життя в рф стали затятими адептами путіна, просякнуті злобою до Європи та США і до піни з рота проклинають “українських фашистів”.
Дочка, яка 10 років тому виїхала з Полтавщини в росію на заробітки, після російського вторгнення, назвала рідну маму «бандерівкою». Рідна тітка з Тюмені кричала своїм племінникам з Тернополя, що “вони ще приповзуть до Росії на колінах”. Рідний брат з Воркути обіцяв «помститися за Донбас» і розстріляти своїх родичів з України. Подібних трагічних сімейних історій сьогодні в Україні десятки тисяч, адже кремлівська пропаганда для української діаспори в РФ виявилася сильнішою за кров, за родинні зв’язки, за гени і за любов до Батьківщини.
Війна всупереч здоровому глузду
Така ситуація стала шоком для світу. Адже в російській федерації проживає чи не найбільша в світі українська діаспора – майже 7 млн українців. На жаль кількість родичів по обидва боки україно-російського кордону вимірюється сотнями тисяч. Значна кількість вихідців з України служить і в російській армії.
Навіть чимало прізвищ полонених російських військових – українського походження. Не виключено, що багато з тих солдатів в дитинстві приїжджали до бабусі чи родичів в Україну. А потім виросли і прийшли на Україну з війною.
Російський генерал Зусько, який командує військами окупантів на півдні України і відповідальний за всі злочини росіян у Маріуполі – сам родом з Волині. Українське походження мають й чимало керівників військових відомств Росії, які ведуть воєнні дії на території України – генерали Ярощук, Солодчук, вищі офіцери з прізвищами Палій, Кобзар, Павленко та інші.
Люди з українськими прізвищами є і в найближчому оточенні російського президента, у так званому “клані путіна”. Зокрема, помічник президента рф, співзасновник кооперативу «Озеро» (бізнес-структури путіна) А. Фурсенко; співвласник нафтового трейдера, який продає 50% російської нафти Г. Тимченко; особистий касир путіна, власник більшості російських телеканалів Ю. Ковальчук; російський політик українського походження, заступник Голови Уряду рф Д. Козак
Безумовно що ці прізвища лише свідчать про українське походження, а не про українську ідентичність, яка була втрачена за десятиліття проживання в росії. Однак, і саме українське походження частини російської еліти мало би бути достатнім для впливу української діаспори на припинення чи навіть блокування кровопролитної й підступної війни проти власної Батьківщини.
Американський політолог Семюел Гантінгтон у книзі «Протистояння цивілізацій» констатує: якщо цивілізація є тим, чим ми її звикли вважати і «якщо спільність цивілізації має значення, то конфлікт між росіянами і українцями малоймовірний.
З огляду на таке чимале представництво українці в росії, здавалося б як путін наважився воювати проти України? Як українці в росії йому це дозволили?
Якби в представників української діаспори в росії залишилося бодай щось українське – вони б намагалися не допустити цієї війни.
Між страхом та гідністю
Розчинення багатомільйонної маси українців в морі російської воєнної істерії колись ще стане предметом вивчення науковців, так само, як в минулому вчені вивчали вплив нацизму на громадян.
Авторитарна і навіть подекуди тоталітарна російська пропаганда, перекручування та маніпуляція фактами, масоване подання брехливої картини дійсності зі зміщеними чорно-білими акцентами в поєднанні з репресіями за правдиву версію подію, перетворило все населення росії у зазомбовану масу.
Семимільйонна українська маса залякано принишкла, боячись показати свою присутність. Загроза репресій стала вагомим стримуючим фактором активності українців, а позиція “моя хата скраю”, виявилася передумовою виживання в рф. Така ж ситуація й на окупованих територіях з 2014 року. Абсолютна більшість українських мешканців Криму в повсякденному спілкуванні бояться навіть говорити на тему війни в Україні. Психологи відзначають колосальні масштаби соціального ескапізму на окупованому півострові в рамках якого, сотні тисяч колишніх українських кримчан просто мовчать і бояться навіть дізнаватися подробиці про тисячі смертей в Україні. Смертей, які несуть в тому числі й базовані в Криму російські літаки, ракети та війська.
Українцям в росії доводиться вибирати між страхом, збереженням робочого місця та гідністю.
А чимало з них вибрали й більш зручну систему світогляду – офіційну пропаганду з подальшою підтримкою «спеціальної аперациі» у вигляді бомбардування рідного міста і батьківської хати.
Хоча пробудження української діаспори Росії могло б стати вагомим фактором зміни антиукраїнської політики Москви і навіть припинення воєнної агресії.
Однак за короткий час масована пропаганда, страх та асиміляційна політика путінського режиму де-факто поставили хрест на найбільшій українській діаспорі світу. Московська пропаганда шляхом залякування й терору знищила одну з серцевинних християнсько-консервативних цінностей – сім’ю та родину, які завжди вважалися сильнішими соціальними інституціями за державну пропаганду.
Звісно, цілком можливо, що з подальшим погіршенням рівня життя в росії, з тисячами похоронок російських окупантів та зростанням невдоволення діями влади, українське населення федерації підніметься на антивоєнні протести. Однак глибшими причинами таких протестів вже будуть психологічно-матеріальні фактори, а не кровні та родинні узи, які вже почали безповоротно розриватися.
Автор: Валерій Майданюк