Деякі громадяни країн так званого «Глобального Півдня» зберігають мовчанку щодо російської агресії проти України заплутавшись у різниці між боротьбою за свободу та колоніалізмом.
Ностальгія за спонсором
Авторитетне британське видання The Economist зазначає, що в Африці росія знайшла найбільш відверту симпатію. Майже половина африканських країн — 25 із 54 — утрималися або відмовилися від голосування в ООН щодо війни в Україні. Чимало азійських та африканських держав зайняли нейтральну позицію щодо російсько-української війни. Колоніальні рамки свідомості та розгляд сучасного світу крізь призму давніх історичних образ змушують частину громадян Глобального Півдня сприймати російсько-українську війну як «західну справу».
Окремі середовища в країнах Африки, Ірані, Індії, деяких державах Латинської Америки навіть закликають розглядати російську інтервенцію в Україну як «протистояння білих колонізаторів» – росії та Заходу, в якому країни третього світу не повинні підтримувати Захід та його союзників – тобто Україну.
Така неадекватна точка зору на сучасні геополітичні процеси навіть активно підтримувалася москвою та Пекіном. В Африці багато країн схильні розглядати росію як спадкоємицю Радянського Союзу, який озброював і навчав африканські партизанські армії, що боролися з колоніальними державами – Британією, Францією, Бельгією, Португалією, тобто – членами НАТО.
Допомагав СРСР пригнобленим африканським націям не тому, що не терпів гноблення – росія сама була значно жорстокішою колоніальною імперією аніж значно людяніші європейські метрополії. Різниця лише в тому, що російські колонії були не заморськими територіями, а сусідніми націями, культуру, мову, ідентичність та природні ресурси яких москва безжально нищила та експлуатувала.
Керуючись принципом «будь-якою ціною нашкодити країнам НАТО», найбільша в сучасному світі колоніальна імперія – москва, позичивши у Сірка очі, закликала боротися з колоніалізмом в Африці. Наслідками такої «допомоги» москви стали триваючі десятки руйнівних воєн в Анголі, Сомалі, Ефіопії, Судані, Конго, які не обійшлися без кремлівських озброєнь та воєнних провокаторів. Коли ж після розвалу СРСР, потоки грошей та озброєнь до африканських червоних режимів припинилися, у декого в Африці залишилася ностальгія.
Сучасна росія знову намагається відновити свій вплив в Африці з метою вставити побільше палиць в колеса британської та французької економічної співпраці з країнами континенту. Для цього москва ніколи не шкодує грошей. Адже російські пенсіонери як прожили все життя без газу в будинку – так і далі проживуть. А от фінансувати відправку озброєнь та російських найманців до Малі, щоб конкурувати з французькими компаніями на прийняття рішень у бідній далекій країні це – важливіше аніж добробут простих росіян.
Ностальгія за радянськими спонсорами, які у свій час щедро фінансували африканських червоних терористів, частково пояснює й дрейф Південно-Африканської Республіки до росії під час президентства Джейкоба Зуми з 2009 по 2018 рік. І хоча Зуму зараз судять за корупцію, новий лідер Сиріл Рамафос повторює наративи Кремля, про «відповідальність НАТО за конфлікт» через його розширення на схід, а також критикує санкції Заходу проти росії.
ПАР продовжує зберігати торговельні відносини з російським агресором. Навіть коли російські кораблі почали покидати порти європейських країн, вантажні судна росіян продовжували заходити до Кейптауна. Більше того, батьківщина апартеїду не цурається й торгівлі на крові – здійснює угоду на 2 мільярди доларів на рік щодо купівлі газу в російського «Газпрому».
Як зазначають аналітики «Центру дослідження Африки», у 2015 році провідні діячі Африканського національного конгресу опублікували зовнішньополітичний документ, в якому нарікали на розпад Радянського Союзу, оскільки він «повністю змінив баланс сил на користь «імперіалізму», маючи на увазі США та Захід.
Москва продовжує купувати грошима та зброєю лояльність бідних африканських країн. Показово, що голосування в ООН якраз відображає список найбільших отримувачів російської зброї. Більшість тих, хто утримався від засудження російської агресії проти України або не з’явилися на голосування, є покупцями російської зброї. Це насамперед Алжир, Ангола, Судан та Уганда. А Еритрея, яку називають «державою-ГУЛАГ», увійшла до п’ятірки країн світу, які підтримали росію.
Колоніальна дезорієнтація
Історичні образи деяких держав Глобального Півдня на країни Заходу загалом можна зрозуміти, хоча й не можна виправдати намагання деяких режимів спихнути всю вину за сучасну корупцію, насильство та геноциди на африканському континенті лише на європейські метрополії та події столітньої давності. Як і не можна виправдати спробу зробити ставку на підтримку зла поміж диктатурами та демократіями. Навіть, якщо Франція 70 років тому володіла африканськими колоніями, це не означає, що до прикладу Алжир має своїм мовчанням підтримувати звірства російських військових в Бучі та Маріуполі, лише тому, що деяким алжирцям не до вподоби Європа.
Зрештою ображеним громадянам країн Глобального Півдня, слід нарешті й визнати, що сучасні західні демократії це не колоніальні імперії і не рабовласницькі метрополії, а країни, в яких найповніше реалізовані права та свободи кожної людини незалежно від раси, статі чи національної ідентичності.
То ж таврувати Захід чи країни НАТО за «імперіалізм», стаючи при цьому на бік росії чи Китаю – виглядає як мінімум блюзнірством. Країни Європи буди імперіями в минулому, але сьогодні вони стали планетарним взірцем гуманізму та захисту прав людини. Натомість росія, завжди була гнобительською імперією, продовжує нею бути сьогодні і прагне ще більше розширити межі своєї тюрми народів.
В російській імперській свідомості Україна завжди була колонією, а українці – лише етнографічним різновидом росіян. Як зазначає український публіцист Радомир Мокрик «В часи російської імперії «Малоросія» була лише губернією. В часи СРСР – Україна була республікою, яка неодмінно мала керуватися з Москви. Цей імперський сентимент не вивітрився й після падіння радянської імперії».
Західну допомогу Україні африканським державам варто сприймати не як «західні справи», а як реакцію цивілізованого світу на російське насильство, варварство та геноцид. НАТО не розширюється на схід що «нашкодити росії» – це народи Центрально-Східної Європи шукають порятунку від російської агресії шляхом колективної оборони.
Помилкою країн глобального Півдня є те, що вони не хочуть помічати, що Україна якраз бореться проти колоніалізму, так само, як народи Африки колись боролися за незалежність. Війна в Україні це не про боротьбу Заходу та його протеже з росією, а боротьба вільного народу за свою свободу проти колишнього колоніального гнобителя, який вирішив повернути своїх колишніх пригноблених рабів назад у свою імперську тюрму. Білорусь вже в тій тюрмі. Грузія та Молдова покірно мовчать. Але Україна – назад в рабство не збирається.
То ж всі, хто в сучасному світі борються за свободу проти тиранії, колоніалізму та імперіалізму повинні стояти на боці України, а не на боці вбивць та російських колоніальних гнобителів.
Автор: Валерій Майданюк