Коли у прихильників рашизму (російського фашизму) бракує аргументів виправдання російської агресії проти України, коли всі їхні брехливі історії про нацистів, біолабораторії чи імперську слов’янську єдність розбиваються об реалії Маріуполя, Бучі та Бородянки, росіяни дістають ще один пом’ятий «козир» – «А пачєму Амєрікє можно, а нам нельзя?!»
Як приклад наводять військові операції Заходу та США в Іраку, Афганістані та Югославії, які начебто мають показати, що путінська росія робить те ж саме, що США два десятиліття тому.
Однак між воєнними діями США та країн Європи у вищезазначених державах та теперішнім російським вторгненням з елементами геноциду є декілька принципових відмінностей, які ніколи не дозволять поставити знак рівності між, до прикладу, американською війною в Іраку та російською інтервенцією в Україну.
США та країни Заходу жодного разу не здійснювали агресії проти демократичної країни, в якій дотримувалися права та свободи громадян. Країни Заходу вели військові дії лише проти диктаторських режимів, в яких знущалися над людьми, придушували свободу та громадянські права. Саме такими були Ірак, Афганістан, Лівія.
Югославія часів президента Мілошевича неприховано здійснювала етнічні чистки, знищувала людей за національною ознакою, вчиняла кричущі акти геноциду. Більше того, сербські сили навіть стріляли по військах ООН, які заважали їм вчиняти геноцид хорватів та боснійців, так як це сталося в Сребрениці.
США здійснювали воєнні операції проти визнаних світом диктаторських режимів, які в мирний час нищили не менше людей, аніж у війнах. Проти жодної, не самопроголошеної, а справді визнаної світовою спільнотою демократії, Штати не вчиняли агресії.
Відмінністю росії є те, що «немита» здійснює інтервенції виключно проти демократичних країн, з законною та легітимною владою, з захищеними громадянськими свободами. Грузія та Україна – найбільш ілюстративний приклад російських інтервенцій.
І Грузія в 2008 році, і Україна в 2014 та в 2022 роках мали законно та демократичною більшістю обрану владу, були визнані всіма міжнародними інституціями як країни демократичні, без будь-яких диктаторських елементів, які б порушували громадянські свободи. Легітимні вибори, свобода слова, вільна преса – все це на момент російського вторгнення було в країнах, в яких жодна держава світу, окрім «немитої» не вбачала «фашизму».
До слова, своїми ворогами російська федерація називає якраз виключно демократичні країни – держави Європи, США та Канаду.
В цьому криється наступна відмінність воєнних операцій США від російського вторгнення. Операції США проти Іраку чи Югославії мали підтримку абсолютної більшості демократичних країн світу і навіть ООН, які були згодні з диктаторським характером цих режимів.
Натомість російське вторгнення не підтримав практично ніхто, окрім декількох відсталих диктатур, подібно до Білорусі та Венесуели, які до того ж – винні великі кредити російській федерації.
Якщо б в Україні були якісь «нацисти», то перш за все, свою думку щодо цього мала б висловити якась міжнародна організація, а не одна злочинна агресивна країна з на чолі маразматичним параноїком.
Міжнародне право на те й існує, щоб розв’язувати непорозуміння між країнами. І якщо котрась держава здійснює злочини чи когось пригноблює – існують міжнародні інституції та суди. Зрештою, існують механізми санкцій, які країни Заходу багаторазово застосовували проти Іраку чи Югославії.
Однак росія вирішила самовільно взяти на себе роль і обвинувача, і ката та чинити свій неадекватний «самосуд» над будь-якою державою, яка їй не сподобалася, чи не бажає здати свою територію та населення в руки російським ґвалтівникам та мародерам.
Натомість жодна воєнна операція демократичних країн Заходу не відбувалася без міждержавного консенсусу десятків країн. І кожна з таких операцій стосувалася режимів, які давно слід було зупинити, щоб припинити страждання населення. І з фактом відсутності прав людини у цих країнах завжди погоджувалася світова спільнота та міжнародні інституції.
Зрештою, обтяжуючою обставиною російських військових злочинів є те, США ніколи не називали Ірак чи Югославію «братніми» чи «єдиновірними». А кацапія вчинила воєнні злочини проти православної Грузії та слов’янської і православної України.
Тож якщо резюмувати роз’яснення на тему «пачему Амєріке можна, а рассіі нєльзя», то насамперед тому, що воєнні операції США були вмотивовані і проводилися проти відвертого зла – злочинних режимів і за згоди більшості країн міжнародної спільноти. А російські вторгнення, були актами зла, проти свободи та демократії, не були підтримані практично ніким і були засудженні переважаючою більшістю країн ООН.
Автор: Валерій Майданюк