Прохолодна політика офіційного Будапешта щодо України та явно теплі відносини угорського прем’єра Орбана з кремлівським диктатором, перетворюють Угорщину якщо не на «слабку ланку» в Північноатлантичному Альянсі, то в латентний путінський анклав у центрі Європи.
Нещодавня заява секретаря Ради нацбезпеки і оборони Олексія Данілова, що Угорщина була заздалегідь попереджена росією про напад на Україну та, в разі успіху військ рф, імовірно, готувалася забрати Закарпаття, стала гучною, але давно назрілою темою, про яку раніше миролюбні українці намагалися вголос не говорити. Про посвяту угорського прем’єра у справи путіна згадував і Папа Римський Франциск.
А якщо додати до цього, що 1 лютого – за три тижні до повномасштабного вторгнення в Україну – президент рф путін тепло приймав у Кремлі угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана. А 22 лютого – за півтори доби до інтервенції РФ, Угорщина оголосила про переміщення військ до західного кордону України, щоб “не допустити проникнення збройних формувань на територію Угорщини”. То у країн Заходу назбиралося чимало запитань до офіційного Будапешта.
Сьогодні Угорщина чи не найбільше в Європі чинить опір антиросійським санкціям. Будапешт закрив свою територію для постачання натівської зброї в Україну та заявив про наміри накласти вето на будь-яку європейську пропозицію, яка призведе до обмеження імпорту енергоносіїв із «немитої».
Показово, що масштабні інформаційні атаки угорських право-радикальних політиків на Україну вперше почалися саме в період слабкості нашої держави: в 2014-2015 роках, коли засобами гібридної війни росіяни руйнували українську владу в південно-східних областях, а українська армія відчайдушно стримувала атаки російських військ.
До 2014 року ніхто чув, щоб на рівні президента та прем’єр-міністра в угорців були якісь претензії до України чи існували якісь проблеми з угорцями на Закарпатті.
Всі угорські інформаційні атаки почалися синхронно з російською агресією. Тоді Угорщина, взялася вказувати Україні яким має бути наш закон про освіту і висловлювала претензії щодо мови викладання в українських державних школах. Через мовне питання у школах Закарпаття, угорський уряд навіть почав погрожувати блокувати ініціативи України на міжнародній арені і навіть нашу євроінтеграцію.
В цьому контексті слова тодішнього віце-спікера Держдуми рф Володимира Жириновського про російську пропозицію до Угорщини в 2014 році забрати собі Закарпаття, не виглядають такими фантастичними.
«Падаючого – підштовхни!» – говорив відомий філософ Фрідріх Ніцше, якого називають натхненником фашизму. То ж зовсім не дивно, що гортистська Угорщина, яка в 1938 році виступала спільницею Гітлера у розчленуванні Чехословаччини і була союзником нацизму у Другій світовій війні, негласно керується цією порадою й у своїй українській політиці.
Очевидно, деякі угорські радикали, наближені до державної влади, вирішили, скористатися путінськими планами переділу європейських кордонів та відновлення імперії, щоб і собі урвати шматок чужих земель і повернути колишні втрачені володіння столітньої давнини.
Річницю Тріанонського договору, за яким Угорщина втратила значні землі угорської монархії (більшість з яких були населенні іншими народами), в Будапешті демонстративно відзначають як «траурну подію», яка має консолідувати й мобілізувати дух нації. Але для чого має мобілізувати національний дух країна-учасниця ЄС в центрі Європи?
Частина угорських політиків не приховує, що прагне повернути кордони Угорщини до 1920 року: шмат прикордонної Австрії, половину Словаччини, частину українського Закарпаття, добрячий клапоть Румунії, Сербії, частку Хорватії та прикордонну смугу Словенії. Саме таку мапу, де Будапешту належить чи не третина Європи, угорці розгорнули 2011 року на честь початку свого головування в ЄС. Офіційний Будапешт не відмовляється від своїх ідей навіть попри невдоволення партнерів по Євросоюзу.
Звісно, забрати землі Словаччини чи Румунії для угорських побратимів путіна є дуже далекою мрією, а от шматок українського Закарпаття – видавався навіть дуже близьким. Але українці вчинили російським окупантам такий спротив, що про поділ українських територій «собіратєлям» «угорських» земель довелося забути.
Однак команда Орбана не скидає «російську карту» з рахунків та продовжує чинити спротив антиросійській політиці в ЄС та навіть рятувати росію від нафтового ембарго. Бажання бути водночас європейською країною з усіма вигодами від економічної співпраці і водночас підтримувати партнерські стосунки з росією на випадок, якщо європейська система безпеки посипеться і можна буде собі з того щось отримати, нагадує спробу всидіти на двох стільцях.
Проте в період, коли практично всі європейські країни різко виступили проти і агресивної політики москви, угорським правим популістам все-таки доведеться вибрати одну сторону, щоб не опинитися під стільцями.
Автор: Валерій Майданюк.