Наразі в Україні відзначають два свята закінчення Другої світової – 8 травня – День пам’яті та примирення та 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Така собі амбівалентна позиція: і Богу свічка, і чорту недогарок.
Притому, що нещодавно до Верховної Ради України був внесений законопроєкт, який пропонує відмовитися від державного свята 9 травня, а натомість щорічно відзначати лише 8 травня День пам’яті і перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Незважаючи на російську агресію та відхід від сфери впливу Москви, українська влада все-таки поки ще вважає 9 травня святом, яке відзначається на державному рівні. Однак російське вторгнення давно мало б стати тією останньою краплею, після якої цей радянський пропагандистський день мав би стати настільки ж звичайним і забутим в незалежній Україні, як і колись помпезна дата 7 листопада.
Адже існує декілька вагомих причин, чому українцям не варто святкувати «дєв’ятомай».
1. Для українців війна не закінчилася 9 травня
Попри пропагандистський радянський міф про закінчення війни та настання миру після 9 травня 1945 року, українські землі ще багато років після цієї дати залишалися ареною активних бойових дій.
Сталінський режим, повернувшись на Україну, продовжив репресії та переслідування населення, розпочав насильницьку радянізацію західних областей та масову колективізацію – тобто конфіскацію селянських земель та грабіж їхнього майна. У відповідь Українська Повстанська Армія розгорнула нерівну боротьбу проти радянських окупантів. Загони УПА тримали під своїм контролем територію майже 150 тис. км2, створювали альтернативні радянським органам влади національно-державні структури і вели бої із застосуванням артилерії і мінометів. За небажання підкоритися і померти, сталінський режим висилав до Сибіру цілі сім’ї і села, а жертвами депортацій стали близько 500 тис. осіб.
Тож для українців воєнні жахіття продовжувалися і після 9 травня 1945 року, а західноукраїнські землі на довгі роки перетворилися на територію нічних облав, перестрілок та репресій, які припинилися лише після смерті Сталіна та жорстокого придушення і залякування цивільного населення. Можливо для когось війна закінчилася у травні 1945 року, але не для нашого народу.
2. Після 1945 року відбулася заміна нацистського тоталітарного режиму комуністичним
Перемогу СРСР над нацистською Німеччиною інколи справедливо називають перемогою Колими над Бухенвальдом, адже замість нацистських концтаборів сотні тисяч українців сиділи у радянських таборах, часто навіть більш страхітливих.
Одразу після закінчення війни на українських землях на повну запрацювала сталінська репресивна машина: мільйони українців опинилися в статусі громадян другого сорту, оскільки Сталін недовіряв тим, хто був на окупованій території.
На наступний рік після війни Сталін організував в Україні третій Голодомор в 1946-47 роках, від якого загинуло близько мільйона українців. Штучний голод було організовано щоб підняти рейтинги європейських компартій. Сталін ініціював конфіскацію в селянського врожаю, щоб подарувати його «братнім соціалістичним країнам: 350 тисяч тонн зерна Румунії, 600 тисяч тонн Чехословаччині, і 900 тисяч тонн хліба – Польщі.
Ті, хто воював в Радянській армії і хто чекав на прихід радянських визволителів померли голодною смертю в мирний, вже радянський час. Якщо в когось повертається язик назвати це «перемогою» то це очевидно лише нащадки або послідовники тих енкаведистів, які відбирали у голодних українців хліб у післявоєнні роки.
3. В Європі закінчення війни відзначають 8 травня
Для всіх європейських країн війна закінчилася капітуляцією Німеччини вночі 7 травня 1945 року, після підписання акту беззастережної капітуляції перед представниками США, Великобританії, Франції та СРСР керівником штабу головного командування Вермахту Альфредом Йодлем у французькому місті Реймсі.
Але Сталіна не влаштовувала капітуляція Німеччини «в якомусь там французькому Реймсі», він хотів, щоб Німеччина ще раз капітулювала перед радянським командуванням у столиці Рейху. Західні союзники погодилися влаштувати для радянського диктатора ще одну церемонію. 8 травня англійці привезли до Берліну полоненого фельдмаршала Кейтеля, і о 23 годині за берлінським часом розпочали другу церемонію капітуляції. У Москві це вже було 9 травня, тому Сталін підписав указ Президії Верховної Ради СРСР про проголошення 9 травня Днем перемоги.
Таким чином вся Європа, якщо й відзначає перемогу над нацизмом, то робить це 8 травня. А дата 9 травня – це дипломатична перемога особисто Сталіна, і саме цей день кремлівські пропагандисти нав’язують нам як урочисте свято.
4. Друга світова війна закінчилася 2 вересня
День капітуляції Третього Рейху не став днем миру ні для світу, ні для українців, адже ще продовжувала спротив союзниця Німеччини – мілітаристська Японія. 9 серпня 1945 року радянські війська розпочали війну проти Японії і в кожній радянській частині, були й численні українці, яких також мобілізували на японський фронт.
А 2 вересня 1945 року на борту американського лінкора «Міссурі» була підписана капітуляція Японії. Акт про капітуляцію підписав офіційний представник СРСР українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. Тож українці якщо й хочуть відзначати завершення Другої світової, повинні це робити в честь пам’яті сотень тисяч наших співвітчизників, які взяли участь в останніх боях цієї війни.
5. Перемога над нацистською Німеччиною втратила геополітичну актуальність.
Скільки б не захлиналася кремлівська пропаганда, але в умовах викликів ХХІ століття Третій Рейх став глибокою історію і сьогодні не несе геополітичної актуальності. Який сенс тоді на державному рівні, з офіційними вихідними та врочистостями святкувати перемогу у війні минулого століття? Політичне святкування має сенс коли мобілізовує народ та об’єднує спільними цінностями, важливими у сьогоденні.
Сьогодні ж немає ніякої нацистської Німеччини, яка прагне захопити світ, а нацистські ідеї стали елементами державної політики російської федерації, яка ще поки що не переможена.
Виглядає парадоксально: Україна, яка сьогодні потребує допомоги Німеччини у війні з росією, на державному рівні урочисто святкує спільну з росією перемогу над Німеччиною у минулому столітті.
Кожне політичне свято повинно бути актуальним для сучасності, а не лише в історичному контексті. Це приблизно те ж саме, якби офіційно святкувати тисячолітні перемоги над печенігами чи половцями, які несли для нашого народу не меншу загрозу, аніж нацисти. Українцям слід навчитися жити сьогоденням і дивитися в майбутнє, а не жити історичними міфами колишніх окупантів.
6. Святкуючи «День перемоги» ми продовжуємо залишатися в орбіті кремлівської пропаганди
Та зване свято «перемоги» було створене Кремлем не для вшанування полеглих воїнів, а для прикриття безславних і ганебних сторінок історії помпезною славою та роздутим піаром, що вже стало традиційною практикою російської і радянської державної політики. Результати найтрагічнішої війни, в якій загинуло близько 30 мільйонів радянських громадян, радянська влада оголосила «Великою Перемогою», яку слід помпезно відзначати й прославляти комуністичних вождів.
А в путінській Росії 9 травня стало найбільшим пропагандистським святом російського імперіалізму, демонстрації військових парадів і мобілізації агресії росіян. Культ «Дня Перемоги» сьогодні несе не стільки зміст перемоги над Німеччиною, скільки став своєрідним святом ексгібіціонізму цінностей «русского міра»: радянські марші, воєнні пісні, «Слов’янка» і «Катюша», портрети комуністичних тиранів та боротьба проти Заходу.
А під нацистами пропагандисти «Дня пабєди» сьогодні розуміють саме українських патріотів. Святкуючи радянське свято разом з росіянами, українці залишаються об’єднаними з ними спільними цінностями і продовжують перебувати у сфері впливу кремлівської пропаганди.
Для України, яка стала жертвою російської агресії, сьогодні святкування Дня Перемоги над фашизмом 9 травня є передчасним. Рано святкувати, коли війна з російським загарбником триває, перемога не близько, а фашизм, який став державною політикою Кремля, ще не переможений.
Автор: Валерій Майданюк