9 травня перетворилось в сучасній рф на майже релігійний культ. Цей день навантажений цілим набором символів, знаків та смислів, які багато в чому визначають ідентичність та саморефлексію будь-якого пересічного росіянина.
Саме в цьому контексті слід розуміти термін «міфологія». Це не синонім «казки» чи «вигадка». Міф – це набір символів, сенсів та знаків, які відбиваються на самоусвідомленні кожної людини.
Міф не є статичним. Час та нові реалії змінюють і сам міф, і його змістовне навантаження.
Найкраще цю тезу можна побачити на прикладі трансформації 9 травня.
Народження міфу
Ставлення Сталіна до 9 травня можна сміливо визначити словами Миколи Гоголя «я тебе породив, я тебе й вб’ю». З одного боку «вождь народів» створив цей міф. Але, пізніше, як це не дивно, саме Сталін намагався зменшити вплив цієї дати.
В 1945 році радянська пропаганда максимально поширювала та популяризувала вирази пов’язані із словом «перемога»: «день перемоги», «маршали перемоги», «велика перемога», «солдати перемоги», «парад перемоги» та інше. Наприклад в 1945 році було проведено не один, а цілих три «паради перемоги»: в Москві, Берліні та окупованому тоді радянськими військами китайському місті Харбіні.
В 1945 році було й два дня перемоги – окрім 9 травня, відзначали й 3 вересня – день перемоги над Японією.
Сталін був зацікавлений в тому щоб саме «перемога» асоціювалась із його правлінням. Було введено медаль «За перемогу над Німеччиною». Про кожен із трьох парадів було знято документальний фільм. Ці документальні фільми, в обов’язковому порядку, демонструвались перед показом художніх фільмів.
9 травня та 3 вересня були оголошені святкові дні, в який по всьому СРСР проводились урочисті заходи.
Нагородженим орденами та медалями ветерани війни отримали чисельні пільги та соціальні доплати.
«Маршал перемоги» Жуков
Саме з подачі Сталіна був створений ще один значний символ війни – «маршал перемоги Жуков». Ще в кінці 1944-го року було зрозуміло, що той полководець, під чиїм керівництвом буде захоплено Берлін й стане найбільш відомою людиною цієї війни.
Після певних вагань Сталіном визначив, що цим полководцем буде саме Жуков. Варто зазначити, що під час ІІ світової війни Жуков у військовому середовищі сприймався контроверсійно. З одного боку – він був талановитим полководцем. Проте Жуков в солдатському середовищі мав репутацію «кривавого м’ясника». Він не цінував життя солдатів та офіцерів, вкрай часто досягав перемоги за рахунок «завалювання ворога трупами» власних солдатів, в якості дисциплінарних заходів найчастіше застосовував розстріли.
Як це не дивно, але напевно саме ця обставина й стала визначальною. Сталін, як і будь-який диктатор, боявся конкуренції. Відповідно намагався обмежити зростання популярності інших діячів. Цілком імовірно що одним із факторів «просування» Жукова стало контроверсійіне сприйняття того серед солдатів та офіцерів.
Жуков не лише командував штурмом Берліну. Йому було доручено підписати остаточній акт підписання капітуляції Німеччини. Саме Жуков приймав парад перемоги в Москві та провів парад в Берліні. Також Жукова було призначено керівником радянської зони окупації в Німеччині. Саме ці факти й створили міф Жукова.
Як це часто і буває міф виявився сильнішим за людську пам’ять. Незважаючи на репутацію кривавого м’ясника популярність Жукова почала зростати. Окрім Жукова зростала популярність інших генералів. Корпоративна свідомість військових зміцнилась.
Боротьба із міфом
Сталін, який параноїдально боявся заколотів та змов, почав репресії проти генералів, зокрема й проти генералів в оточенні Жукова. Самого Жукова хоча й не було репресовано, проте було відправлено на другорядні військові посади.
Керівником міністерства оборони було призначено вкрай малоавторитетного маршала Булганіна, якого Сталін цінував за неамбіційність та лояльність. Проте, не маючи якихось суттєвих військових досягнень, Булганін в армії авторитетом не користувався. Відтепер армія не становила загрозу для Сталіна.
Поряд із адміністративними заходами застосовувались і дії символічного рівня. Вже в 1946 році військовий паради не стали проводити. Через рік, в 1947 році, 9 травня та 3 вересня перестали бути святковими днями. Пільги та соціальні виплати фронтовикам були суттєво зменшені.
В сталінській «ієрархії свят» 9 травня та 3 вересня поступалось річниці жовтневої революції та 1 травню.
На рівні масової культури почали підкреслювати роль в перемозі лише одного полководця – маршала Сталіна. Саме про роль Сталіна в перемозі було видано чисельну кількість книг, статей та фільмів. Запорукою перемоги стали вважатись міфічні «десять сталінських ударів».
Відзначення 9 травня та 3 вересня обмежувалось святковими салютами та урочистими зборами. Проте в усіх заходах на першому плані було підкреслення ролі Сталіна.
Дні перемоги стали невід’ємною частиною культу особистості Сталіна.
Автор:Костянтин Канішев