Зрада «в законі»: навіщо українська прокуратура виконує запити російської каральної системи?
З’явилася дуже погана інформація, що українська прокуратура планує видати росії її громадянина Віктора Панюшина, якого звинувачують в тому, що він відомий в статусі так званого “злодія в законі” на прізвисько “Пан”. І який в Україні зараз має офіційний статус біженця. Зверну увагу на важливу деталь – Україна, конкретно – Офіс Генерального прокурора, в принципі продовжують якусь співпрацю з окупантами в контексті видачі людей, яких на росії оголосили злочинцями. Неважливо ким в цьому випадку є Панюшин, тому що немає жодних гарантій, що наступного разу ворогу не видадуть “Легіон Свободи” в повному складі чи Правий Сектор, які також там визнані злочинцями.
Тим більше, що прецеденти були. У 2018 році Генпрокуратура України видала російського громадянина Тімура Тумгоєва до росії на запит її спецслужб, який отримав там 18 років ув’язнення в колонії суворого режиму за звинуваченням в участі у незаконних збройних формуваннях у Сирії. Хоча насправді був членом батальйону імені шейха Мансура, який входить до складу Української добровольчої армії, і брав участь у бойових діях із листопада 2017 року. Також вже за нової влади, Україна проігнорувала рішення ЄСПЛ і передала росіянина Андрія Тарасова в росію, де його переслідують за участь в антипутінській акції. Наразі повідомляється, що зв’язок з ним обірвався. При цьому це сталося майже перед початком повномасштабного вторгнення, в лютому 2022 року.
З іншої сторони, 10 листопада 2019 року відділ Окружної прокуратури у місті Холмі (Польща) звільнив громадянина України, учасника бойових дій на Донбасі Ігоря Мазура, який був затриманий польськими прикордонниками 9 листопада. Польська прокуратура пішла на поступки українській стороні. Згодом Ігор Мазур повернувся в Україну та повернувся до роботи в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. А зараз бере участь у відсічі російській агресії. Тобто польські друзі не видали росії громадянина України, хоча формально мали для цього певні формальні підстави.
Чому ж Офіс Генерального прокурора України і власне сама Ірина Венедиктова, зараз, під час повномасштабних бойових дій, продовжують співпрацю з ворожими установами?
Опубліковані документи свідчать, що це здійснюється відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників та Конвенції про правову допомогу. І що українська прокуратура звітує перед російською про виконання її запитів, а підписано це рішення заступником начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва ОГПУ. В цих документах не згадано, що Віктор Панюшин має статус біженця і, відповідно, користується всіма відповідними правами. Що суд тричі відмовляв в застосуванні до Панюшина екстрадиційного арешту. І що, зрештою, злочинцем людину має право визнати лише суд. І не російський, так точно.
Я читав про минуле Віктора Панюшина і цілком можу припустити, що він далеко не янгол. Проте, наприклад, в повідомленні про затримання від 29 квітня 2022 року є інформація про те, що разом з ним затримано ще кілька громадян росії відповідного роду діяльності з курської та інших сусідніх з Україною областей. І чому я не можу припустити, що “хлопки” в цих областях якось пов’язані зі ставленням частини російського криміналітету до російської агресії?
На моє глибоке переконання, до перемоги над росією жодної співпраці з її державними структурами не може бути від слова взагалі, а тим більше – видачі когось ворогу. Генпрокурорка Ірина Венедиктова має дати чіткі гарантії всім, хто перебуває на території України, що цього за жодних обставин не станеться.
Ким би ця людина не була. Давайте ще азовців з Маріуполя віддамо, вони теж визнані там злочинцями…
Автор: Юрій Гончаренко