24 травня виповниться рівно три місяці від початку агресії путінської росії проти України.
За цей час росія вже три рази змінювала стратегію ведення війни.
На першому етапі путін планував отримати контроль над всією Україною.
Путінський розрахунок базувався на тому, що український військовий спротив буде вкрай незначним, а уряд втече зі столиці. Проте не сталось ані першого, ані другого. Вже на третій день війни стало зрозуміло, що збройний опір ЗСУ значно сильніший аніж очікувалось. Вкрай важливу психологічну роль зіграла відмова від евакуації з Києва урядових інституцій.
Путінська армія не змогла взяти штурмом жодного обласного центри на півночі та сході країни.
Вже 2 березня без особливого військового спротиву росіянам вдалось взяти під контроль Херсон.
Контроль над Херсоном дозволив агресору розпочати наступ по іншим напрямкам. Російські війська планували в короткі строки взяти під контроль Маріуполь, Запоріжжя, Миколаїв та Одесу. Ці дії дозволили б забезпечивши контроль над «південним коридором» – усією територією від Маріуполя до Придністров’я.
Проте в Миколаївській області російський наступ в напрямку Миколаєва зустрівся із значним військовим спротивом ЗСУ. Найбільшою несподіванкою для росіян став опір в Маріуполі. Облога цього героїчного міста відволікла значну військову потугу росії. Саме тому путінські війська не змогли сконцентрувати значні зусилля на інших напрямках.
Важливою частиною першої путінської стратегії була діяльність «п’ятої колони». Протягом багатьох років кремль вкладав величезні кошти в створення агентурної мережі в Україні. Метою цієї мережі було створення проросійських квазі-майданів. Наскільки можна судити з відкритої інформації агентурна мережа була точково створена в багатьох містах. Зокрема в окупованих районах України російські агенти готували списки ветеранів АТО, політичних та громадських активістів. Проте на щось більше ця мережа не була здатна. Багаторічна та вкрай фінансово затратна робота виявилась не більше ніж профанацією.
В експертному середовищі почались розмови про те, що чим би не закінчилась війна, путін вже зазнав стратегічну поразку.
25 березня один із заступників керівника російського генерального штабу заявив, що «основні завдання першого етапу» війни закінчені. Відтепер росія концентруватиме свої зусилля на основному завданні – виході на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей.
Дуже показово, що сам володимир путін ніяк не прокоментував зміну цілей війни. Існує велика вірогідність того, що під тиском групи «поміркованої експансії» путіну довелось погодитись на такий сценарій.
Фактично була розпочата реалізація другого стратегічного плану ведення війни. Російських військ в Київській, Чернігівській та Сумській областях не залишилось. Відтепер дії російських військ були локалізовані на Донбасі та близьких до нього районах Харківської та Запорізької областей. Метою путінської армії відтепер став вихід до 9 травня на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей із можливим подальшим наступом на Харків чи Дніпро.
Більшість експертів прогнозували, що битва за Донбас буде аналогічною танковим битвам ІІ світової війни.
Проте друга стратегія війни так само почала пробуксовувати. Сам наступ відкладався як мінімум 4-5 разів. Замість величезних танкових битв відбувається мляве просування росіян в межах двох областей. При цьому ЗСУ вдалось вибити орків з частини Харківської області.
Поки рано підбивати результати битви за Донбас. Наступ продовжується. Російські війська в декількох місцях намагаються утворити котли. Крім того на інших напрямках агресор намагається розпочати наступ для вирівняння лінії зіткнення. Проте можемо фіксувати, що станом на сьогодні (22 травня 2022 року) росіянам не вдалось навіть війти на адміністративну межу Луганської області.
Факт пробуксовування підштовхує москву до застосування нової, вже третьої, стратегії військових дій. Сьогодні ми можемо побачити опосередковані підтвердження того, що путінська армія готується до переходу до стадії активної оборони. Російські військові закріплюють свої позиції по лініях зіткнення. Кількість вилетів ворожої авіації зменшилась майже в два рази.
Показовими є й зміни на «дипломатичному фронті».
По-перше, радикально змінилась риторика кремля – якщо раніше звідти лунали регулярні погрози застосування ядерної зброї, то сьогодні МІД рф стверджує, що завжди намагався стримати інші країни від такого кроку.
По-друге, російські агенти впливу в країнах Заходу розпочали кампанію «не треба принижувати росію» та «путіну треба допомогти зберегти обличчя». Ці ж тези почали поширювати й «корисні ідіоти».
Сумарно ці факти свідчать, що путін почав готуватись до якоїсь форми мирних переговорів. Кремлю потрібна передишка для відновлення сил та перегрупування армії. Отож потрібна перемир’я.
Але якщо за кордоном підготовка грунту мирних переговорів реалізується в рамках «тактики опосума», то в Україні застосовується радше «тактика руйнівник». Російські бомбардування стають все більш жорсткими і все частіше застосовуються до житлових районів в тих містах, до яких російська армія не підійшла. Це є формою тиску і на громадян, і на владу. Саме таку тактику застосовував ІІІ рейх на останньому етапі «битви за Британію». Із шаленим завзяттям бомбардуваннями продовжує знищуватися економічний потенціал України. Це робиться із розрахунку, що перед загрозою економічного колапсу, український уряд стане більш договороздатним.
Говорячи про мир маємо усвідомлювати дві речі.
Перше – перемир’я буде укладене не сьогодні, й не завтра. Підготовка до переговорів, це гра в довгу.
Друге – путіну буде потрібне перемир’я виключно для передислокації та докомплектації військових сил.
Отримавши передишку, путін готуватиметься до нового, більш потужного наступу на Україну. Та й не факт, що плани агресії не поширюються на інші країни.
Отож віримо в Господа, віримо ЗСУ, сподіваємось на наших дипломатів та проявляємо солідарність!
Автор:Костянтин Канішев