Теперішня ескалація навколо європейських санкцій щодо вантажних перевезень до Калінінградської області ерефії, яку в «Немитій» вже охрестили «Блакадай Калінінграда», актуалізувала одну з найважливіших проблем Міжмор’я. А саме – справедливості приналежності частини колишньої Східної Пруссії та ефективності господарювання росіян на цій окупованій європейській території.
Окуповане Міжмор’я
Один погляд на географічну карту Балтики здатен загнати в ступор людину, котра не надто цікавиться історією: а що це за шматок російської території, що неначе сухопутний острів застряг між Литвою і Польщею, в той час як до самої РФ – сотні кілометрів?
Як це росіяни могли природнім чином утворити такий етнічний ексклав в серці європейської Балтики?
Однак історія такого геополітичного непорозуміння як так звана «Калінінградська область» досі не отримала свого справедливого історичного розв’язання. Хоча сьогодні певні шанси на таке розв’язання дають російські погрози війною членам Нато – Польщі та Литві.
До XIII століття на території теперішньої російської Калінінградської області жили племена прусів, які споріднені сучасним латишам і литовцям. У 1226 році почалася колонізація Пруссії німецькими лицарями Тевтонського ордену, після чого ця область зазнала онімечення. Лише в сільських районах прусська мова збереглася до XVII століть. Держава німецьких рицарів-хрестоносців вела постійні війни з Польщею й Литвою і зрештою, потрапила в XV столітті у васальну залежність від Польщі. А у 1657 році Пруссія ввійшла до складу німецької Бранденбурзько-Прусської держави. Тобто ніяким «русскім духом» в цьому історичному регіоні ніколи не смерділо.
Після Другої світової війни, згідно з Потсдамськими угодами, близько третини території Східної Пруссії було передано до складу СРСР та РРФСР, яку вже 7 квітня 1946 року перейменували на Кенігсберзьку область у складі РРФСР. А 4 липня 1946 року знову перейменували на Калінінградську в честь сталінського сатрапа М. Калініна. Німецьке населення, яке пережило війну, депортували до Німеччини до 1947 року. В їхні домівки масово почали заселяти етнічних росіян.
Досі залишається туманним пояснення, чому цю столітню німецьку провінцію не передали комуністичній Польщі, Литві чи навіть сусідній Білорусі, що було б більш закономірно не лише географічно, але й історично. Радянська пропаганда пояснила це начебто великою кількістю загиблих росіян при штурмі Кенігсберга, хоча цьому аргументу ніхто не вірив. За слушним зауваженням дослідника П. Еберхардта «Розташування Східної Пруссії мало велике військове значення в разі підготовки агресії. Завдяки своєму географічному розташуванню вона оточувала Польщу з півночі та в той же час загрожувала країнам Балтії».
Сьогодні окупована РФ колишня Кенігсбергська область, перейменована росіянами в Калінінградську, загрожує не лише Польщі та Литві, але й перетворена на мілітаристський плацдарм агресії та шантажу проти всієї Північної Європи. Підігрівають російські агресивні апетити й “місцеві” російські шовіністи, батьків яких, декілька десятків років тому привезли на нову “батьківщину”.
Російський плацдарм
Москва усвідомила, що для Альянсу в першу чергу були важливими данські протоки, втрата яких переривала ключовий для Нато стик між Північною і Центральною Європою. Тож включення північної частини Східної Пруссії до складу СССР, а зараз до РФ, мало зміцнити контроль Москви над східною частиною регіону Балтійського моря.
Після розпаду СССР Калінінград (Кенігсберг) став анклавом, оточеним Литвою і Польщею з доступом до Балтійського моря. А з 2004 року він також де-факто став анклавом всередині Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного договору. Область стала своєрідним російським клином не лише на теренах Міжмор’я, але й глибоко врізалася в акваторію європейської Балтики, ставши територіальною базою для російського флоту та ядерних ракет.
У Калінінграді перебуває штаб Балтійського флоту, після 1991 року місто Балтійськ залишилося найбільшою (поряд із Кронштадтом) базою цього флоту. Сьогодні, щоб загрожувати Європі, РФ тримає на території анклаву велике військове угрупування, яке в певний час налічувало понад 300 тис. військовослужбовців. Країни Балтії небезпідставно розглядають російську приналежність Східної Пруссії як загрозу безпеці та стабільності в регіоні Балтики.
З цього приводу командувач сухопутними силами США в Європі генерал-лейтенант Бен Ходжес в ході зустрічі з військовими Литви наголошував: «З Калінінградської області зараз можна не дозволити нашому військовому флоту і взагалі ніякому флоту Нато потрапити в Балтійське море. А у нас тут три союзника – Латвія, Литва та Естонія…”.
Кенігсбергський сепаратизм
Штучність та неприродність приналежності теперішньої так званої Калінінградської області до РФ відчуває навіть частина етнічних росіян, які заселяють анклав. Географічна віддаленість від РФ та близькість Польщі та Литви, часті поїздки до ЄС, зумовили виникнення самостійницьких настроїв в Калінінградській області, які були особливо активними на початку 90-х років. “Самостійники” закликали до зміни статусу анклаву шляхом створення четвертої незалежної балтійської республіки, яку пропонували назвати Новопруссія або іншим подібним варіантом. Деякі навпаки – вимагали ввійти до складу іншої європейської країни, зокрема Литви або Німеччини.
Калінінградський історик Семен Бессонов навіть описав бажаний сценарій виходу області зі складу РФ, який нагадуватиме анексію Криму чи Донбасу. «Як тільки почнуться демонстрації, НАТО заборонить проліт російським військовим над своєю територією під приводом запобігання кровопролиття. Обласна ж влада вже зараз має гарантії від західних сусідів, тому зрозуміло, що вона тільки підтримає вимоги про незалежність. Всі люди, які отримали картки на безвізовий режим до ЄС, вже не захочуть від нього відмовитися. Щотижня вони їздять до Польщі закуповуватися продуктами, які там дешевші і якісніші, а потім повертаються назад і бачать різницю в рівні інфраструктури і т.д. Природно, що виникає запит на вихід зі складу РФ. Культурно вони перестають бути росіянами».
Економічно жителі області справді більше прив’язані до Польщі і Литви, а не до РФ, де багато хто з них навіть не бували. «Нам в Росію з’їздити в кілька разів дорожче і складніше, ніж до сусідів» – часто можна почути в Калінінградській області. Навіть поїздку на велику батьківщину місцеві мешканці називають поїздкою “в Росію”, розуміючи, що Калінінград не є частиною РФ.
Найчастіша реклама на міських автобусах – це оголошення поїздок до Гданська, адже завдяки угоді про прикордонні поїздки з Польщею і Литвою, жителі Калінінградської області отримали можливість безвізового переміщення по прикордонних регіонів Литви і Польщі. Населення Калінінградської області становить 950 тисяч і 25% мешканців мають Шенгенську мультивізу. А закордонні паспорти – 60% жителів. Таких показників немає в жодному регіоні Росії, де 80% населення ніколи не виїжджала за кордон.
Місцеві росіяни навіть вважаються більш європейськими, аніж в РФ. В деяких антиурядових демонстраціях тут бере участь більше людей, ніж в Москві. З початку 2000-х років в Калінінграді відкрилися консульства всіх основних країн ЄС. Регіональна влада в Калінінграді тривалий час намагалася уникати гострих дискусійних тем з Литвою навіть під час регулярних російсько-литовських протистоянь.
Особлива риса калінінградського сепаратизму – його молодість. Якщо, в Татарстані про загублений статус республіки говорять переважно журналісти та вчителі за 40, то в Калінінграді про самостійність говорять старшокласники, студенти та випускники вузів. У 2000-х роках виросло покоління калінінградців, які у “материковій” РФ ніколи не були, зате добре знайомі з містами Польщі та Литви. За словами колишнього мера Калінінграда А. Ярошука, мітингів і політичних акцій в Калінінграді за рік проводиться більше, ніж у всій решті Росії. А в 2010 році одним з найбільш популярних стало гасло «Єдина Росія», забирайся в Росію!». До 2015 року опозиція навіть планувала провести референдум про перейменування Калінінграда в Кенігсберг.
В місті досить часто поширюють сепаратистські листівки з на тлі литовського прапора. Частішають заклики до проведення акції на підтримку більшої автономії області. Часто звучать заклики та спроби організації маршу під гаслом «Досить годувати Москву», які відбуваються під прапорами німецької Пруссії. А 11 березня 2014 року троє молодих людей вивісили на будівлі Калінінградського управління ФСБ прапор Німеччини, й одночасно в мережі була оголошена кампанія за приєднання Калінінградської області до Литви. Популярні самостійницькі організації області, такі як “Комітет Громадської Самооборони” та БАРС в 2014 році запустили проект «Віртуальний Уряд Кенігсберзької області» та встановили меморіал на честь Російсько-німецького братства по зброї в боротьбі з більшовизмом.
В середовищі “самостійників” досить популярною стає ідея створення Республіки Пруссія, виникнення якої деякі місцеві прогнозують за “кримським сценарієм”.
Спочатку мовляв, Німеччина заявить про захист німецькомовного населення і етнічних німців. Потім роздає всім охочим калінінградцям німецькі паспорти. Далі почне платити німецькі пенсії та допомогу в євро, а також видавати іпотеку як в Німеччині під 2-3%. Потім будуть проводитися мітинги з німецькими прапорами з риторикою про відновлення історичної справедливості і повернення споконвічно німецьких земель до складу Німеччини. І нарешті, ввічливі люди в німецькій військовій формі без розпізнавальних знаків, почнуть з’являтися в містах і разом з місцевими жінками і дітьми блокувати військові частини й встановлювати німецькі прапори на адміністративних будівлях. Потім буде шоу під назвою “референдум” про приєднання Калінінградської області до Німеччини, тому що кожен народ має право на самовизначення». Вже зараз найбільш прогресивні калінінградці влаштовують дітей в польсько-литовські школи, щоб потім вони йшли в польсько-литовські вузи і отримували міжнародно визнаний диплом, а не російський папірець.
Сусіди допоможуть?
Варто відзначити й небайдужість європейських держав до майбутнього Калінінградської області. За словами аналітика Центру дослідження Східної Європи Лаурінаса Кащюнаса, термін оренди, на який Калінінградська область була передана Росії за Потсдамським договором, нібито, закінчився ще в 1996 році. І для тих, хто хотів би жити в Європі, а не в Росії, це досить переконливий аргумент.
Навесні 2015 року Націоналістична партія Німеччини, очолювана депутатом Європарламенту Удо Фойгт, винесла в Бундестаг пропозицію провести в Калінінграді референдум про вихід зі складу Російської Федерації і приєднання до ФРН. «Унікальна територія, яка просто загниває під урядом Калінінградській області. Така спадщина німецької науки, як Іммануїл Кант, залишився на території області. А його будинок знаходиться в зруйнованому стані” зазначає Фойгт.
Фото занедбаного будинку всесвітньовідомого німецького філософа Іммануїла Канта, який жив у Кенігсберзі, облетіло весь світ і стало наочним прикладом, в якому жалюгідному стані знаходиться колись розвинена німецька провінція під теперішнім російським правлінням. Коли будинок філософа світової слави розвалюється і тоне у смітті, а на стінах будинку визначного мислителя місцеві російські петеушники пишуть «Кант – лох» – виникає справедливий сумнів у подальшій доцільності перебування визначної пам’ятки та області під бездарним російським управлінням.
Водночас, претензії на територію тимчасово російської Калінінградської області виголошують і литовські організації, що апелюють до історичного зв’язку древніх прусів і літів до періоду асиміляції прусського народу Тевтонським орденом. Тож європейцям вже варто визначатися щодо майбутнього Кенігсберзької області..
Коли Росія забере свої манатки з Кенігсбергської області Міжмор’я?
Очевидно, що Москва наразі побоюватиметься надання ширших прав регіону, оскільки це може послужити прикладом для інших суб’єктів РФ і в кінцевому результаті, призведе до розпаду кремлівської імперії. Крім того, Калінінград є базою Балтійського флоту, і його втрата призведе до зменшення агресивних можливостей «Немитої» в Балтійському регіоні.
Однак, самостійницькі настрої швидко вийдуть з підпілля, коли підвалини кремлівської диктатури захитаються і європейська позиція стосовно потенційної незалежності чи європейської реінгтерації Східної Пруссії може зазнати змін. Анексія чужих земель потенційно може обернутися для Москви такою ж анексією її територій, які в майбутньому можуть відбутися за власним поганим російським прикладом.
Нинішня ескалація навколо так званої «блокади» Калінінграда, яку Москва розпочала погрозами Литві та усій Європі, створює підстави для «остаточного розв’язання» кенігсбергського питання в майбутньому.
Після того, як європейські країни відмовилися здійснювати експорт низки товарів до «Немитої», у раді федерації заявили, що в Росії будуть “розв’язані руки для вирішення питання будь-якими способами”, якщо ЄС не виправить ситуацію з “блокадою Калінінграда”. Росія, начебто, залишає за собою «право на дії із захисту своїх національних інтересів» – тобто Москва знову прямо погрожує війною країнам Нато.
Росія вже настільки часто погрожувала військовою силою, що напевно не минає й дня, щоб хтось з російських високопосадовців не загрожував світові ядерною зброєю чи воєнним вторгненням. Однак, після реальної демонстрації російської військової спроможності в битвах під Києвом, Харковом, Миколаєвом, Черніговом, добре озброєнні передовими технологіями країни Нато саркастично сприймають чергові російські погрози.
Адже, якщо Росія зважиться напасти на країну члена Нато – вся Ерефія перетвориться на суцільну Чорнобаївку. А Міжмор’я нарешті отримає шанс позбутися російської географічної скалки, яку Москва в сталінські часи встановила для контролю європейських країн балтійського узбережжя.
Автор: Валерій Майданюк