Кремлівський диктатор путін мріє відновити радянську імперію, але на практиці добивається лише знищення і викорінення всього радянського і насамперед – озброєнь та промисловості.
Прощавай зброє
В горнилі російсько-української війни знищуються останні залишки радянських озброєнь, які тисячами одиниць валяються іржаво-коричневим металобрухтом вздовж українських доріг. І українська армія, і російські грабіжницькі угрупування знищили та втратили величезну частину радянського спадку озброєнь, який створювався в часи Холодної війни для завоювання, тобто «визволення» світу.
Сьогодні ж два найбільші світові експортери радянських озброєнь – Україна і «Немитая», знищують радянські збройні запаси у промислових масштабах. Більше того, Україна та наші західні союзники у перші місяці війни навіть скуповували радянську техніку по всьому світу – від Кіпру до Чехії. А перехід українських Збройних Сил на західні зразки озброєння засвідчує подальшу неможливість отримувати нові зразки радянських озброєнь у потрібних кількостях. З радянських зразків озброєнь ЗСУ переходять на натівські стандарти та калібри.
Цілком очевидно, що наявні у світі продукти радянського воєнпрому, левова частина котрого виготовлялася на підприємствах України та Кацапії, будуть знищені у війні самими ж країнами-виробниками, і радянської військової спадщини на світовому ринку явно поменшає.
Символічно, що зброя, яка створювалася для насадження російського комунізму – тобто голоду, репресій, смертей і тоталітаризму, сьогодні масово знищується недобитими російськими імперіалістами та колишніми рабами радянської імперії, які воюють за свою свободу, а не за поневолення інших народів на службі в Москви.
Руїни радянських заводів
Аналогічна ситуація склалася і з радянським промисловим спадком.
Російсько-українська війна, центральним театром бойових дій стали південно-східні області України з численними промисловими підприємствами радянського типу, стирає з лиця землі і Азовсталь, і Маріупольський металургійний комбінат, і завод “Антонов”, і Авдіївський коксохімічний завод, і Кременчуцький НПЗ та багато інших. Частина цих підприємств була збудована ще в дорадянські часи, однак набула сучасного вигляду вже за часів СРСР.
Заводи, які створювалися в СРСР руками політичних в’язнів, будувалися під дулами кулеметів енкаведистів і вважалися найбільшою гордістю радянської держави – сьогодні стираються з лиця землі тими, хто мріє радянську імперію повернути.
Значна частина радянської промислової спадщини навряд чи переживе цю російсько-українську війна, а частина – вже не підлягатиме відновленню у вигляді промислових підприємств. Створене радянською імперією кане в Лету в горнилі російсько-української війни.
Дехто з любителів радянської ностальгії можливо скаже, що створене «дєдамі» минулого століття сьогодні знищують внуки по обидва боки фронту. Проте чимало прогресивних єврооптимістів заперечать їм, що більшість радянських заводів були застарілими і давно потребували капітальної модернізації. Тож на зміну знищеним радянським підприємствам, Євросоюз, до якого Україна невдовзі має шанси вступити, на місті старих, радянських, збудує нові, сучасні технологічні гіганти – вважають єврооптимісти.
Фактом, однак, залишається те, що після цієї війни всього радянського значно поменшає як у світі, так і в Україні. У пориві справедливої антипатії до всього російського та радянського, українці позбавляються радянських назв, колоніальної і низькопробної російської літератури в навчальних програмах, залишків радянських пам’ятників та монументів.
А нинішня війна спалює ще й радянські запаси озброєнь та підприємства радянської промисловості. Замість повернення радянського минулого, яким марять у Кремлі – на українській землі не залишиться майже нічого радянського.
Автор: Валерій Майданюк