За п’ять місяців війни з Україною, путін послідовно змінював декілька іміджевих образів.
Узагальнюючи, ці образ можна описати наступним чином:
- «яструб» – політик, який вимагає НАТО «собирать манатки и отправляться на рубежи 1997 года» та рішучий борець із нацизмом в Україні;
- «щур» – політик, який в разі якщо його загнали в глухий кут, здатен використати ядерну зброю та знищити увесь світ;
- «опосум» – зломлений поразками політик, який не сьогодні-завтра сконає, отож не має сенсу його добивати, бо проблема буде вирішена сама собою.
Потенціал усіх цих образів вже вичерпаний. В світі ніхто не повірив ані в те, що Україна нацистська держава, ані в те, що путін вже помирає і з його скорою смертю питання війни вирішиться само собою. Так само слабко реалістичною виглядає загроза ядерного удару.
Побудова нового образу почалась зі слів путіна: «Сегодня мы слышим, что нас хотят победить на поле боя. Ну что здесь скажешь? Пусть попробуют. … Но все должны знать, что мы-то по большому счёту всерьёз пока ещё ничего и не начинали. При этом мы не отказываемся и от мирных переговоров, но те, кто отказывается, должны знать, что чем дальше, тем сложнее им будет с нами договариваться».
Одночасна апеляція до війни, підкреслення власної миролюбності та погрози почати вести війну «всерйоз» не є випадковим набором фраз. Це не просто продукт схибленої свідомості. Реальність значно складніша.
Така різноплановість і є складовою нового образу. Меседжі із різним змістовним наповненням мають підкреслювати непередбачуваність путіна. Саме ця непередбачуваність і є основою нового образу.
Якщо продовжувати анімалістичні аналогії, то новий образ можна охарактеризувати як «бультер’єра». Тобто політика чиї діє є слабкопрогнозованими. Будь-який кінолог може підтвердити, що бультер’єр може бути як надзвичайно лагідним, так і несподівано агресивним. При цьому спрогнозувати, якою саме буде поведінка бультер’єра в наступну хвилину не є можливим. При цьому стороннім людям бажано триматись від бультер’єра максимально подалі.
Вищепроцитована фраза була сказана путіним 7 липня. Наступні десять днів мали підтвердити новий непередбачуваний образ російського диктатора.
Кульмінацією створення нового образу стало 15 липня. Події цього дня мали наочно підтвердити низький рівень прогнозованості і путіна, і Мордора в цілому.
Саме на цей день була призначена позачергова сесія Державної думи РФ.
Варто нагадати коротку хронологію подій:
- 6 липня – закриття чергової сесії державної думи РФ;
- 11 липня – оголошення про скликання позачергової сесії на 15 липня;
- 13 липня – виток неофіційної інформації про можливе скликання верхньої палати парламенту Мордору – ця інформація мала підкреслювати, що рішення, яке мають задержувати дві палати є вкрай важливим та каркаломним.
В період з 11 по 15 липня розповсюджувалась максимально апокаліптичні інсайди можливих рішень думи. Серед них називались:
- зміна військової доктрини;
- оголошення війни Україні;
- проведення загальної чи часткової мобілізації;
- ухвалення договору про створення союзної держави, від України його мав підписати не хто інший, як Янукович.
В цьому калейдоскопі версій важливими були не реалістичність того чи іншого інсайду, а саме атмосфера непередбаченості та невизначеності.
Робота сайту держдуми була спрямована на підтримку невизначеності. Порядок денний, розміщений на сайті, змінювався декілька разів. У читача мало з’явитись відчуття, що важливий законопроект може з’явитися будь-якої хвилини. Атмосферу страху посилювало розумінням, що дума проголосує за будь-яке, навіть максимально деструктивне рішення запропоноване путіним.
Сайт думи до останнього тримав атмосферу напруженості. Останні зміни в порядок денний були внесені вже під час проведення засідання сесії державної думи 15 липня.
Проте, жоден із апокаліптичних сценаріїв не виправдався. Екстраординарне засідання закінчилось нічим. Дума прийняла декілька непринципових законів та легітимізувала певні кадрові перестановки в уряді.
Проте сюрпризи 15 липня не закінчились. Вже після завершення засідання думи було оголошено про термінове скликання Ради безпеки, яке мало відбутись в той саме день. Варто нагадати, що саме радбез РФ приймав рішення про визнання незалежності ОРДЛО, що фактично стало початком неоголошеної війни проти України.
Так само як і з засіданням думи, порядок денний засідання радбезу 15 липня не був оголошений. Прокремлівські політологи та політичні оглядачі почали казати про вкрай важливі рішення, які будуть прийняті на радбезі. В мережі почали з’являтись «інсайди» щодо можливого порядку денного. Але так само як і засідання думи, нарада радбезу закінчилась нічим. В повідомленні для преси було сказано, що рада безпеки розглянула поточні питання ситуації в регіонах РФ.
Станом на сьогодні в пресі домінують дві гіпотези щодо аврального скликання владних органів Мордору 15 липня.
1) Рутинна гіпотеза. Юристи Кремля просто забули, що в зв’язку із змінами в конституцію, віце-прем’єрів має затверджувати дума. Відповідно, через необхідність призначення одного віце-прем’єра з питаннь промисловості й було скликано позачергову сесію.
Проте наскільки критичним було це призначення? Якщо навіть справа була в призначенні, то чому не було одразу оголошено, що дума збирається для вирішення кадрових питань? І найголовніше – який сенс був після проведення засідання думи збирати радбез?
2) Гіпотеза розколу еліт. Ця гіпотеза полягає в тому, що дума дійсно мала затвердити карколомні рішення. Проте через спротив певних груп впливу в російському істеблішменті ці рішення не було прийнято.
Але така гіпотеза так само слабко корилюється із перебігом подій. Якщо якась група, дійсно, заблокувала конфронтаційний варіант, то який сенс було проводити в той самий день радбез? Чи ця неназвана група настільки впливова, що здатна заблокувати рішення не лише в думі, але й у радбезі? Якщо це так, то чому ми до сьогодні не бачимо якихось інших ознак розколу?
Обидві гіпотези є непереконливими та базуються на тому, що диктаторські режими є ірраціональними. Водночас диктатури існують за власними законами, які можуть видатись нелогічними та абсурдними. Проте своя логіка в діях диктатури є. Завжди.
Отож логіка подій 15 липня полягала не в результаті, а в процесі. Цей процес був спрямований на нагнітання атмосфери страху та невизначеності. Схоже, що саме на підкріплення цього і була спрямована уся епопея із позачерговою сесією держдуми та несподіваним засіданням радбезу.
Образ непередбачуваного гравця має підштовхнути «колективний Захід» до рішення, що варто змусити Україну піти на певні поступки. Інакше непередбачуваність путіна може дорого обійтись світу.
Абгрейт образу путіна задуманий із тим, щоб використовувати страхи західних країн, які пов’язані із економічними негараздами зимового сезону 2022/2023 років та ризиках нових міграційних хвиль із України та арабських країн.
Отож не варто дивуватись, що найближчим часом ми почуємо від речників Кремля низку меседжів, які будуть поєднувати погрози та пропозиції миру.
Для нас важливе інше. В яку б тварину не грав путін, перемога у війни залежатиме саме від нас.
Віримо в Господа, підтримуємо ЗСУ та проявляємо солідарність!
Автор:Костянтин Канішев