Засновник німецької християнської демократії та архітектор «економічного дива» ФРН Конрад Аденауер за своє 91-річне життя пережив крах трьох німецьких держав: імперії Вільгельма ІІ 1918 року, Веймарської республіки 1933 року та Третього Рейху 1945 року. Але в 1949 року Аденауер створив четверту німецьку державу – Федеративну Республіку Німеччину, в основу котрої заклав принципи християнської демократії. Створена Аденауером Німеччина відновила міжнародний авторитет та повагу, має найпотужнішу в Європі економіку та один з найвищих у світі рівнів якості життя.
Конрад Аденауер є знаковою фігурою в історії Європи ХХ століття. Народившись 1876 року в родині дрібного судового службовця, де панувала дисципліна, культ праці і кожен сніданок, обід та вечеря починалися молитвою, майбутній канцлер здобув ті цінності, котрі пізніше заклав як підвалини німецького процвітання. Здобувши юридичну освіту й почавши трудовий шлях в прокуратурі міста Кельна, Аденауер невдовзі став обер-бургомістром. Вже тоді Аденауер співпрацював з католицькою партією і покладав надії зробити політику більш гуманною. Вже наступного 1907 року міський бюджет уперше за багато років став бездефіцитним. Кельн, під управління Аденауера, мав чи не найкращий менеджмент в Німеччині і стрімко розвивався на фоні загальнодержавної кризи. В цей час Аденауер потрапив у автомобільну аварію, зазнав травм і відтоді його обличчя набуло образу непорушності.
В 1920-х Аденауерові пропонували стати рейхсканцлером, але він відмовлявся. Аденауер не бажав очолювати уряд, котрий у тогочасній політичній системі не мав повноважень, необхідних для реальних змін. А по-друге, за роки існування Веймарської республіки змінилося 19 урядів, тож Аденауер розумів, що може стати канцлером лише на кілька місяців. Будучи консерватором, Аденауер вважав за краще залишитися на посаді обер-бургомістра Кельна.
В 1930-ті роки нацисти розпочали проти нього судовий процес за вигаданими звинуваченнями у фінансових зловживаннях та сепаратизмі, а насправді – за антинацистську позицію Аденауера. Його відсторонили від роботи, конфіскували будинок. У віці 57 років Аденауер був змушений переховуватися у віддалених католицьких монастирях та жити на гроші друзів. Після замаху на Гітлера Аденауера заарештували, але невдовзі відпустили. За 12 років нацистської диктатури Аденауер не покладав надій на відродження демократії. Він розробляв нову, християнсько-соціальну модель політичного устрою для повоєнної Німеччини, котра б стала альтернативою як тоталітарним системам, так і дикому капіталізму Веймарської республіки.
У 1949 році, коли постало питання відновлення незалежності Німеччини, яка перебувала під окупаційною адміністрацією, виявилося, що прихильники християнських партій є найбільш оптимальною силою, здатною здобути громадську підтримку. Вперше в історії Німеччини протестантам і католикам вдалося об’єднатися в єдину політичну партію – Християнсько-демократичний союз із його баварською «сестрою» – Християнсько-соціальним союзом. Бундестаг щойно створеної ФРН обрав Аденауера канцлером. Новий глава держави запропонував німецькому суспільству християнську альтернативу. На виборах 1949 року блок ХДС/ХСС здобув 31 % голосів, 1953 року – 45,2%, 1957 року – 50,2 і 1961 року – «лише» 45,3%. 1950-60 роки і прибічники, і опоненти канцлера одностайно називають «ерою Аденауера».
У своїй політиці уряд християнських демократів Аденауера приділяв значну увагу будівництву соціального житла – будинків і квартир для робітників за рахунок бюджету. Будівництво оживило економіку та дало поштовх розвитку іншим галузям. Уряд запровадив «динамічну» пенсію, котра залежала від пенсійного внеску і зростала зі збільшенням ВВП. Аденауер впровадив соціальне страхування по хворобі та допомогу на дітей. Християнські демократи заохочували заощадження, надавали пільги вкладникам ощадкас та виплачували премії за заощадження. Шляхом випуску «народних акцій», які продавалися робітникам за пільговим курсом, здійснювалося поширення акціонерного капіталу на народні маси. Багато німецьких робітників вже вважали себе власниками й цуралися пролетарського популізму.
За 5 перших років правління Аденауера ВВП країни зріс на 48%, а заробітна платня — на 80%. У світі заговорили про «німецьке економічне диво». До кінця 1950-х Німеччина Аденауера вже мала найпотужнішу і найдинамічнішу економіку в Європі.
Показово, що Аденауер відкидав сталінські обіцянки про об’єднання Німеччини в обмін на нейтральний статус країни та рівновіддаленість» від Москви і Вашингтона. Канцлер чудово розумів ціну нейтралітету і вважав це пасткою та прямим шляхом до підкорення Москвою всієї країни, як це сталося з окупованими країнами Центрально-Східної Європи. Надіючись на об’єднання Німеччини після поразки комунізму, Аденауер приділяв основну увагу європейському об’єднанню. Саме Аденауер вважається одним із батьків-засновників Європейського об’єднання вугілля і сталі, Євроатому та Європейського економічного співтовариства, на основі яких пізніше постав Європейський Союз.
Скромний, все життя з одним потертим портфелем, працюючи до пізньої ночі, Аденауер здійснив величезний внесок у відновлення повоєнної Німеччини, примирення Європи та показав всьому світу ефективність і надійність християнсько-демократичної формули успіху.
Автор: Валерій Майданюк