Після свого тріумфального злету в середині ХХ століття, християнська демократія в кінці 1960-их років пережила спад популярності, один із найбільших у своїй історії. У 1960-их роках Ватикан припинив надання будь-яких рекомендацій виборцям, дистанціювавшись від впливу на християнські партії, які стали повністю незалежними від позиції Церкви.
Виборчі невдачі християнських демократів 1980-х були частково компенсовані після падіння соціалізму в 1989 році, коли відбулося християнсько-демократичне «розширення на Схід». Християнсько-демократичні партії з’явилися в Центральній Європі та пострадянських державах. Значної ваги вони набули в країнах Балтії, у Чехії, Угорщині, Румунії, Словаччині та Словенії. Тоді ж виникла й перша в Україні християнсько-демократична партія (УХДП).
Однак у 1990-х роках християнські демократи Західної Європи, окрім Німеччини, пережили такі серйозні електоральні втрати, що у світі заговорили про глобальний “занепад” християнської демократії. У Європі християнські демократи втратили позиції в Бельгії, Швеції та знизили політичне представництво в Нідерландах.
Утратили авторитетні позиції й християнські демократи в Латинській Америці, зокрема в Чилі та Венесуелі. Християнсько-демократичні президенти в Чилі 1990-х рр. Патрісіо Ейлвін і Едуардо Фрей Руїс-Тагле не змінили неоліберальної економічної моделі, прийнятої в роки правління Піночета, що зумовило помітне розчарування виборців. Багаторічний лідер венесуельських соціал-християн Рафаель Кальдера у 1990-ті роки знову став президентом Венесуели, але вже як кандидат від іншої коаліції, до того ж цей політичний успіх був короткочасним і закінчився перемогою ідеологічних опонентів – соціалістів. Подібно до подій у Європі, латиноамериканські християнські демократи також зіткнулися з трансформацією ставлення населення до християнських політичних цінностей у ході процесів модернізації, секуляризації та індивідуалізації, які були впливовими в Латинській Америці. Політичні цінності, засновані на християнстві, більше не мали резонансу у великих групах суспільства.
На початку ХХІ століття зниження підтримки спостерігалося не лише у християнських демократів, але й серед їхніх ідеологічних союзників – консерваторів. Як засвідчує політична історія, християнські демократи та консерватори мають чимало спільних позицій щодо суспільно-політичного життя. Зазвичай, у країнах з сильними позиціями християнських демократів, консервативний електорат голосує за християнсько-демократичні партії. У країнах з домінуванням консервативної партії, виборці-християни схильні підтримувати консерваторів замість створення окремої християнсько-демократичної партії, яка б конкурувала за ідентичний електорат. Однак у ХХІ столітті партії, натхненні християнством Західної Європи, почали набирати меншу підтримку виборців. Італійські християнські демократи, після більш ніж півстолітнього правління, на початку 1990-х втратили владу, а в Німеччині коаліція ХДС/ХСС у 2021 році поступилася владою соціал-демократам.
Очевидно, головними причинами таких випробувань для християнських демократів є посилення в їхній політичній практиці конформізму і прагматизму. Саме такі причини ослаблення християнської демократії у світі виокремлювали такі відомі дослідники цієї тематики, як Едвард Лінч (Edward Lynch) і Скотт Мейнворінг (Scott Mainwaring). Зокрема, як зауважував Едвард Лінч, «християнські демократи не досягли успіху в тому, щоб використовувати свій потенціал, оскільки відступили від власних ідеологічних принципів». А Скотт Мейнворінг зазначає, що «демохристиянські партії стали менш ідеалістичними і послідовними у своїх програмних установках, щоб стати більш прагматичними для розширення рядів своїх прихильників». Однак це неминуче призвело до втрати ядерного електорату, для якого християнські цінності та мораль були не пустим звуком. У ХХІ столітті в політичній практиці християнсько-демократичних партій спостерігається значно більше конформізму і політичного прагматизму та значно менше релігійних цінностей.
Як засвідчує досвід європейської та латиноамериканської християнської демократії, християнсько-демократичні партії здобувають успіхи за тих умов, коли вони послідовно дотримуються власних принципів і програмних засад, базованих на християнських цінностях та етиці Євангелія. Коли християнські демократи вели безкомпромісну боротьбу з корупцією, мафією, монополізмом, успішно розв’язували соціально-економічні проблеми – тоді їхній рейтинг утримувався на високих позиціях. Водночас від умовного «занепаду» християнської демократії страждають насамперед виборців, котрі стають жертвами лівацького популізму та хибних політичних ідеологій.
Прикладом найуспішнішого і найтривалішого християнсько-демократичного проєкту залишається Християнсько-соціальний союз, який уже понад пів століття перебуває при владі в Баварії. ХСС ефективно забезпечує економічний та соціальний розвиток громадян та робить вагомий внесок у відродження європейського християнсько-демократичного руху. На сьогодні це один з найуспішніших у світі прикладів втілення в життя теорії міжнародного християнсько-демократичного руху, адже за понад 50 років мешканці демократичної Баварії жодного разу не засумнівалися в ефективності представників Християнсько-соціального союзу підтримуючи їх на кожних виборах. Сучасна Баварія за розмірами не набагато більша за пересічну українську область, проте її ВВП майже у п’ять разів більший за ВВП всієї України, що є свідченням вдало обраного економічного курсу, заснованого на християнсько-демократичних засадах.
Автор: Валерій Майданюк