Найвпливовіша італійська партія – Християнсько-демократична, котра правила країною майже півстоліття, була започаткована діячем, якого по праву можна назвати автором італійського «економічного дива».
Альчіде де Гаспері народився 1881 року у Тіролі, який тоді належав Австро-Угорщині та змолоду був ревним католиком і брав активну участь в церковно-громадському житті. На нього сильно вплинула енцикліка папи Лева XIII Rerum Novarum, яка вийшла у світ, коли йому було 10 років. З 1905 року, де Гаспері був редактором католицьких газет та активним учасником італійського культурного руху. Невдовзі Де Гаспері стає депутатом парламенту, а коли Тіроль відійшов до Італії – разом із отцем Луїджі Стурцо заснував «Італійську народну партію», яка керувалася католицьким соціальним вченням.
Після встановлення фашистської диктатури Беніто Муссоліні опозиційну партію розпустили, а де Гаспері 1927 року за політичну діяльність потрапив за грати, звідки був визволений лише наступного року завдяки втручанню Ватикану. Де Гаспері був змушений відійти від політики та до 1943 року працював бібліотекарем у Ватикані. Після звільнення Риму де Гаспері повернувся в політику з новою партією «Християнська демократія», яка стала переродженням його попередньої політичної сили.
Після завершення Другої світової війни, дискредитації фашизму та посилення комуністичної загрози, християнська демократія виявилася єдиною незаплямованою ідеологією, котра мала довіру громадян. 1945 року король призначив де Гаспері прем′єр-міністром. А після встановлення в Італії республіки на перших демократичних виборах перемогла ХДП, підтвердивши громадську довіру до уряду Альчіде де Гаспері.
На урядовій посаді де Гаспері боровся з італійськими комуністами, які мали двохмільйонну партію та керувалися прямими вказівками Сталіна і активно протистояли спробам євроінтеграції та зближення Італії із західним політичним блоком. І що найгірше – за них голосували мільйони італійців. Впродовж багаторічної роботи, коли де Гаспері був прем′єром у восьми різних урядах, лівакам не вдалося заблокувати приєднання Італії до Європейського Союзу, котрий в цей час створювався християнсько-демократичними урядами європейських країн.
Де Гаспері добився включення зруйнованої війною Італії до плану Маршалла, хоча на країні залишалося історичне тавро фашизму. Після Другої світової війни Італія опинилася серед найбільш постраждалих і зруйнованих європейських країн. Під керівництвом християнських демократів з 1950-х років Італія вступила в епоху швидкого індустріального розвитку, випереджаючи за темпами приросту виробництва промислової продукції всі європейські країни, а в світовому масштабі поступаючись лише Японії. Середній приріст у промисловості дорівнював 10 %. Понад 75% промислового виробництва становила продукція машинобудування, автомобілебудування, хімії тощо. Італія з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну державу.
Це стало можливим завдяки тому, що християнські демократи:
- провели аграрну реформу, яка активізувала попит на автівки та будматеріали і зумовила розширення внутрішнього ринку;
- зробили структурні зміни в економіці, спрямовані на створення нових прогресивних галузей: електротехніки, нафтохімії, автомобільної промисловості;
- організували вступ Італії до «Спільного ринку», який сприяв створенню нових галузей промисловості та сільського господарства;
- запровадили соціально орієнтовану ринкову економіку, елементом якої був ацієндалізм – безплатна роздача акцій працівникам підприємств як винагорода за сумлінну працю, внаслідок чого вони ставали співвласниками. Турбота уряду про народ передбачала патерналізм, будівництво дешевого житла, преміальні за співробітництво з підприємцями тощо. Політика християнських демократів була спрямована на досягнення гармонії та консенсусу в суспільстві з метою запобігання соціальним вибухам.
В рамках політики європейського примирення, де Гаспері став одним із ініціаторів створення Європейської Спільноти Вугілля та Сталі, котра стала першим кроком до подальшого створення ЄС. Тісно співпрацюючи з християнськими демократами – французьким міністром зовнішніх справ Робером Шуманом та німецьким канцлером Конрадом Аденауером, де Гаспері долучився у 1949 році до створення Ради Європи. Підписавши 1950 року декларацію Шумана – знакового документа, що фіксував план розвитку об′єднаної Європи.
Де Гаспері пішов із політики у 1953 році, коли Християнсько-демократична партія не змогла сформувати більшість у парламенті, незважаючи на результат 40% проти 22% в опозиційних комуністів. Альчіде подав у відставку і звільнив посаду голови партії, а наступного року – помер. 1993 року щодо нього було розпочато процедуру беатифікації. А італійська ХДП впродовж майже всієї другої половини ХХ століття залишалася при владі та розбудовувала країну за принципами соціальної ринкової економіки.
Автор: Валерій Майданюк