Більшість ідеологій мають свій ідеал “світлого майбутнього” – утопію досконалого суспільства, де пануватиме прогрес, не буде деструктивних сил і всі житимуть у гармонії. Лише консерватизм не розповідає дорослим спокусливих казок про ідеальний світ.
Комунізм спокушав побудовою суспільства рівності та благоденства, в якому не буде грошей, влади і приватної власності. Лівацький лібералізм пропонує утопію де не буде жодної дискримінації, зникнуть численні відмінності між людьми і всі стануть гендерно нейтральними та толерантними. Лібертаріанці пропонують будувати світ без кордонів та держав, позбутися податків і все віддати у владу ринку, після чого має наступити омріяна свобода. Соціал-демократія, анархізм, фемінізм, екологізм з Гретою Тунберг – пропонують свої рецепти ідеального устрою.
Консерватори не обманюють людей розповідями, що ідеальний світ можна побудувати. Не закликають вбивати “ворогів прогресу і народу” мільйонами, як це робили комуністи. Не закликають людство відмовитися від джерел енергії, зруйнувати екологічно шкідливі технології і перейти до ідилії збиральництва та гармонії з природою, як пропонують екофашисти. Не закликають забороняти і знищувати “неповноцінні” чи “неправильні” суспільні групи. У побудові майбутнього консерватори радять звертати увагу на досвід минулих поколінь людської цивілізації. Якщо нікому на жодному континенті досі не вдалося побудувати ідеальне суспільство рівності та справедливості, то не треба насильно примушувати людей до нього прагнути і вбивати всіх на шляху до утопічного ідеалу. Чи принаймні не треба ґвалтувати людську природу підганяючи її під чиїсь ілюзорні ідеали – зазвичай, кабінетних теоретиків, котрі не мають уявлення про реальне людство. СРСР, Північна Корея, Камбоджа, Китай, Куба, Венесуела чи сучасні агресивні рухи є наочним прикладом, чому утопії шкідливі.
Але це не означає, що в консерватизму немає жодного зразка якщо не ідеального, то хоча б адекватного суспільства, до стандартів якого варто рівнятися. Такий “ідеал” в консерватизму, безперечно існує, правда, на відміну від інших ідеологій – в більш раціональному та реалістичнішому форматі.
Щасливе майбутнє консерватори радять будувати на основі збереження всього доброго та ефективного, що довело свою корисність протягом десятиліть. Збереження демократії, замість її заміни диктатурою меншин; збереження свободи слова, замість цензури й затикання рота тим, хто має свою, гарантовану правами людини, думку; збереження суспільної моралі та сімейних цінностей, замість розгулу морального релятивізму, збереження національної ідентичності, замість зникнення націй у “плавильному казані” новітнього інтернаціоналізму. Формула ідеального консервативного майбутнього базується на збереженні існуючих досягнень демократії, громадянських прав та свобод, при зростанні економічного добробуту населення, зміцненні моралі, порядку й стабільності.
Між добрим та утопічним консерватори обирають добре. Консерватори не вірять у реалістичність утопічного не тому, що не хочуть побудови ідеального суспільства, а тому, що зберігають раціональний, тверезий, критичний і найголовніше – базований на цивілізаційному досвіді погляд на суспільство і тенденції його розвитку. Консерватор просто знають, що утопії не можливі, бо людська природа залишається неідеальною, попри появу смартфонів та електромобілів. Між доброю роботою та онлайн-казино, консерватор обирає добру роботу. А між популістичними обіцянками завтра закінчити війну, подолати корупцію і до вечора вступити в ЄС та продуманими демократичними реформами на ґрунті законності – консерватор обирає друге.
Тому, що консерватор мислить по-дорослому, не вірить красивим обіцянкам і орієнтується лише на реальні справи.
Автор: Валерій Майданюк