За словами колишнього французького прем’єр-міністра-соціаліста Гі Молле, християнсько-демократичний рух, як політична сила, взагалі «не повинен був би існувати» через значну різнорідність свого соціального складу: поєднання у своїх рядах і роботодавців, і робітників. Проте, саме в такій різноманітності й полягає секрет успіху та одна із найсильніших сторін християнської демократії, яка зберігає здатність здобувати підтримку всіх соціальних груп.
Коли в грудні 1990-го року в Німеччині, вперше після об’єднання країни, відбулися вибори до бундестагу), блок ХДС/ХСС здобув підтримку електорату, яка у соціологічному розрізі відповідала демографічним показникам усіх соціальних груп і класів. Така міжкласовість християнської демократії зберігається й в інших в країнах, зокрема – Латинської Америки.
Такі цінності християнської демократії як відповідальність, яка передбачає пріоритет загального блага, субсидіарність, котра передбачає не втручання державної влади у справи місцевих громад без прохання про таку допомогу, та солідарність за принципом “Один за всіх – всіх і за одного”, становлять основу християнсько-демократичної соціальної політики.
Її доповнюють повага до праці та її результатів, соціальна справедливість і соціальна ринкова економіка. Остання є винаходом християнських демократів. За її принципами, економічна політика має регулюватись державою, а не лише законами ринку. Держава має підтримувати не лише великі корпорації, а й середній клас та дрібних власників. Перерозподіл соціальних ресурсів має бути спрямований на підтримку найбільш соціально незахищених груп суспільства. Держава має стимулювати зникнення бідності.
Християнські демократи будують свою соціальну політику на ґрунті суспільства загального добробуту, моральності та поваги до прав людини, яка сприймається як істота, створена за подобою Божою.
До найважливіших завдань християнсько-демократичної соціально-економічної соціальної політики належить:
• захист громадян від бідності та створення умов для гідного життя всіх;
• створення груп солідарності та взаємодопомоги, адже одна людина не може впоратися з соціальними викликами;
• збереження соціальної рівноваги, соціального миру та підтримка справедливості.
Ліві полюбляють підтримувати міф, начебто саме їм належить монополія захисту прав робітників і трудового класу, однак значна роль у цьому належала християнським профспілкам і Церкві, котрі без зайвого галасу працювали над покращенням становища найманих працівників, уникаючи пропаганди класової ворожнечі.
Соціальна політика в Німеччині, Нідерландах, Італії, Австрії та інших країнах, де християнські демократи перебували при владі, засвідчують створення якісних життєвих умов для людського й суспільного розвитку та добробуту.
Автор: Валерій Майданюк