Однією з істин християнства є «милосердя» і саме на цьому будується один з найважливіших принципів солідарності в християнській демократії. Солідарність, або ж як раніше називали – «братерство», означає взаємодопомогу та взаєморозуміння членів суспільства чи громади. Співпраця та солідарність для християнських демократів є обов’язковими умовами досягнення спільного блага та миру.
Солідарність визначається християнськими демократами як головний засіб боротьби з несправедливістю та нерівністю і може виражатися в короткому «мушкетерському» девізі «Один — за всіх і всі — за одного». Завдяки впровадженню принципу суспільної солідарності в ХХ столітті в Європі значно поліпшилися соціальні гарантії для широких верств населення: запроваджені пенсійне страхування, медичне страхування, страхування на випадок безробіття, системи соціальної допомоги.
Солідарність, як політичний принцип властивий й багатьом іншим конкуруючим ідеологіям, зокрема соціал-демократам і комуністам. Однак в комуністичному варіанті під солідарністю розуміють єдність робітничого класу і панівної партії у класовій боротьбі з іншими соціальними групами. Натомість, християнсько-демократична інтерпретація солідарності значно більш гуманістична й охоплює всі соціальні групи суспільства – і багатих, і бідних, а у глобалізованому світі– також інші народи та нації.
Християнська демократія, на відміну соціал-демократії та комунізму, не робить акценту на класових відмінностях в суспільстві, вважаючи, що світогляд в класових категоріях лише заважає, аніж сприяє соціальній інтеграції. Крім того, наявністю принципу солідарності, християнські демократи відрізняються від консерваторів, які більш схильні до ціннісного та економічного індивідуалізму. Ідеологія християнської демократії, маючи спільні погляди з консерваторами щодо церкви, сім’ї, приватної власності, антикомунізму, обмеження ролі держави, водночас, переконана що лише утвердження солідарності, яка охоплює всі суспільні верстви, зокрема солідарність багатого з біднішим, уможливить повноцінний розвиток суспільства, поліпшення соціальних умов без надмірної ідеалізації капіталізму.
Навіть в Енцикліці Папи Лева ХIII «Rerum Novarum», яка відіграла ключову роль у формуванні християнсько-демократичної доктрини, приділено ключову увагу проблемі боротьби з соціальною нерівністю: « …Треба негайно прийти на допомогу людям з найбідніших верств, оскільки значна їх частина перебуває в умовах, недостойних людини. І інституції, і законодавство почали віддалятися від християнського духа, сталось так, що робітництво помалу залишалось саме, ставало безборонним, один на один з нелюдськістю панів і жадібністю власників. Зросла пожерливість, захланність, лихварство, стільки раз осуджене Церквою, продовжує своє існування під іншим забарвленням. Додамо ще сюди монополію продукції і торгівлі, які досягли вже такого ступеню, що жменька багатіїв накинула на численну кількість пролетарів ярмо, яке не відрізняється від невільничого». Саме тому більшість християнсько-демократичних партій Європи мають сильні профспілкові «крила», а об’єднання християнсько-демократичних партій Європейського Союзу – Європейська народна партія (European People’s Party) активно підтримує соціальні програми ЄС.
Автор: Валерій Майданюк
