Нещодавня заява польського прем’єра Дональда Туска (котрого в Україні вважали ліберальним демократом, позбавленого «пісівського» націоналізму) про блокування української євроінтеграції без розв’язання історичних проблемних питань з поляками, актуалізувала проблему, яку в Україні давно воліли не помічати. Але в Польщі вирішили знову «воювати з померлими», незважаючи на те, що Україна сьогодні є тим щитом Європи, який захищає життя і безпеку поляків.
Українсько-польські історичні дискусії неможливо вирішити на користь національного егоїзму однієї зі сторін. А особливо тієї сторони, котра піднімає столітні історичні образи на сусідів і вимагає репарацій, вибачень та нагнітає новітні розмови про «геноциди». Українці не відмовляться від своєї національної пам’яті, не припинять вшановувати козаків та гайдамацьких повстанців, вояків ЗУНР та ОУН і УПА, котрі боролися за свою країну, гідність, права та свободи. Польським політикам варто почати вбачати в Україні рівноправного партнера, і сприймати історію не лише крізь власні націоцентричні окуляри.
Україна сьогодні надто значима країна світу, щоб до неї говорили мовою ультиматумів. Тим більше – з боку країни, котра зараз створює національний культ пошуку історичних образ. Польським політикам було б дуже рекомендовано дивитися не в минуле, а в сучасне – особливо на північний схід, де зараз вирішується майбутнє безпеки всієї Європи.
Українці сьогодні не можуть і не хочуть виставляти полякам якісь образи за національне гноблення, кріпацтво та панщину часів Речі Посполитої, війну із ЗУНР, пацифікацію та винищення цивільного українського населення на Галичині, Холмщині, Підляшші та Волині в 1940-х. Не хочуть – бо розуміють важливіші загрози для сьогодення, аніж пошук тих, хто сто чи триста років тому нас образив. Поки в Україні панує переважно дружнє ставлення до поляків, польські політики, навіть ліберально-демократичного табору, вирішили знову загострити відносини з країною, котра захищає небо Польщі від російських ракет та «шахедів». Адже польська ППО не захищає власне небо то через погоду, то через ще якісь причини.
У своїх закидах Україні польський прем’єр Туск апелює до історії створення ЄС та прощення, але чомусь забуває ідейну спадщину засновників Євросоюзу Робера Шумана та Конрада Аденауера, котрі прийшли до примирення не вимогами тисячоразових вибачень, визнання новітніх «геноцидів» чи репарацій, а усвідомленням взаємної поваги заради спільного миру та процвітання.
Враховуючи слабкість євро-атлантичних безпекових структур, можливу перемогу Трампа чи такого як Трамп у Вашингтоні, Україні, Польщі та іншим східноєвропейським країнам варто думати над створенням додаткового безпекового альянсу – Міжмор’я чи Балто-Чорноморського союзу. Щоб коли Росія нападе на Сувалківський коридор – було кому простягнути міцну руку допомоги, а не листа з глибоким занепокоєнням. Створення такого спільного оборонного союзу – це гарантія миру в Східній Європі на довгі десятиліття. Росія ніколи не пхається туди, де бачить єдність, силу та готовність захищатися.
Але історичні випади на адресу України (країни, котра стільки століть була під відомо чиєю колонізацією) та спалахи економічної блокади українських товарів на польському кордоні не сприяють добросусідському та безпековому співробітництву між країнами, котрі в мирі та злагоді могли б стати надійною обороною від пазурів російського орла.