Попри низку класичних консервативних поглядів та протистояння лівацькому «прогресизму», політичні погляди Дональда Трампа в багатьох аспектах розходяться з консерватизмом.
Американський дипломат, президент Center for Transatlantic Renewal (CTR) та старший науковий співробітник Religious Freedom Institute Тодд Гайзінга зазначає, що у Сполучених Штатах спостерігається тяжіння до так званого «руйнівного консерватизму». «Мова йде не про тиху та ввічливу риторику, а навпаки — про голосну і руйнівну» – зазначає вчений.
На відміну від консерватизму Рональда Рейгана, політична орієнтація Трампа розходиться з консерватизмом як мінімум у трьох аспектах та відзначається невластивими консерваторам ідеями: популізмом, ізоляціонізмом та радикалізмом.
Про популізм Трампа констатують занадто багато науковців та політичних фахівців, а це якраз абсолютно невластива консерваторам риса. Консерватори завжди були одними з найбільших противників популізму, загравання з масами, спекуляціях на проблемах простих людей та застерігали від ілюзій їхнього вирішення простими методами. Натомість «підтримка простої людини, простого американця» стала новою тезою Дональда Трамп та значної частини республіканців, які перебувають під впливом партійного лідера. Трамп — перший президент-республіканець, який акцентує не на підтримці середнього класу та підприємництва, а апелює до плебсу, не гребуючи адептами теорій змов.
Звісно, в США дедалі помітніший зростаючий розрив між все більш заможнішою елітою та нижчим середнім класом, чимало людей не можуть собі дозволити навчання в коледжі навіть працюючи на кількох роботах, а рівень життя знизився в порівнянні з часами Рейгана. Прості американці як ніколи потребують підтримки, але трампівські загравання з масами та відверто популістські заяви, мають мало спільного з реальним захистом громадян.
Трамп голослівно розповідає, скільки мільярдів Штати дали Україні витягнувши їх з кишень американців, при тому, що ці суми – насправді мізерні копійки в порівнянні з військовими кампаніями республіканських президентів в Іраку та Афганістані, які до того ж виявилися непотрібними.
А при евакуації в Афганістані США кинули озброєнь на суму $80 млрд! Це неспівмірно більша сума, аніж пакети допомоги Україні. Залишити талібам (!) бойові гелікоптери, танки і ракетні комплекси, 73 літаки – це ок, а виділити Україні значно меншу суму, і при цьому дати заробити американській промисловості – навколо цього влаштовувалася ціла блокада на рівні Конгресу.
Дати українцям для захисту цивільних престарілу «Петріот» 1970-х років – треба проводити тривалі наради і оглядатися на червоні лінії, поки українці гинуть в річках червоної крові. А залишити ісламським терористам космічного вигляду системи ППО C-RAM Centurion 2009 року випуску, які збивають артснаряди – запросто. Ці цифри засвідчують фальшивість обурення трампістів та їхню вдавану економність коштів простих платників податків. Бо якби трампісти справді поважали кошти американців – Пентагон не розкидав би їх у Афганістані. І не справа у тому, що чимало цих подій відбулося за Байдена – проти кинутої в Афганістані американської зброї трампісти так не кричали, як проти військової допомоги Україні.
Зовнішня політика завжди була пріоритетом американських консерваторів, котрі у захисті американських інтересів на міжнародному рівні, справедливо вбачали добробут всієї американської нації. Натомість Трамп та представники його команди, тяжіють до якоїсь форми фактичного ізоляціонізму, розповідаючи, що варто самоусунутися від безпекової проблеми у Європі та війни в Україні, шляхом припинення підтримки. Трамп називає такий підхід «принциповим реалізмом» і закликає рахуватися зі світовими викликами. Пропонує національний суверенітет замість глобалізму, але не бажає усвідомлювати, що відступ США з існуючих позицій світового лідера призведе до обвалу всієї міжнародної системи безпеки і Штати самі швидко стануть жертвою.
Не тільки консерватори-республіканці, але й інші американські президенти завжди поважали стабільність та послідовність зовнішньої політики Вашингтона – міжнародні союзники мають знати, що Штати не змінять курс в залежності від прізвища господаря Білого дому. Що було б, якби кожен американський президент тасував союзників як карткову колоду: одному президенту США Ізраїль був союзник, а новий президент вирішив дружити з Іраном, а третій вже передумав і знову співпрацює з Єрусалимом. Один буде дружити з Південною Кореєю, Японією, Тайванем, а інший – обере нових фаворитів, а старими пожертвує. Хто тоді орієнтуватиметься на США? Якщо попередні лідери США підтримували Україну – і новому президенту пасувало б не менше підтримувати українську державу.
Можна зрозуміти бажання Трампа уникати участі США у воєнних конфліктах, які не є в безпосередніх американських інтересах. Але у зовнішній політиці Дональд Трамп парадоксальним чином хоче тиснути на Китай і дружити з Росією, не усвідомлюючи, що це учасниці однієї, поки не надто гласної, геополітичної осі. Трамп не розуміє, що не можна бити сусіда по правій руці і гладити ліву.
Чимало заяв Трапа звучать радикально – а радикалізм, як схильність до різких і часто невиважених змін, є головним антагонізмом консерватизму. Змінювати варто продумано, раціонально, і лише за необхідності – вважають консерватори. Але виваженість – це не про Трампа. Гайзінга підмічає, що «Трамп — голосний дядько на різдвяній вечірці, який розповідає незграбний жарт, змушуючи людей думати: “Боже, що він говорить”. Але краще подивіться, що він робить». Популізм і радикальність – найгірші союзники для консерваторів, і завжди призводять до нівелювання консерватизму – ідеології здорового глузду.
Автор: Валерій Майданюк