Країна, котра воює за незалежність на позичені гроші і просить іноземної фінансової допомоги, вирішила запровадити ініціативу безкоштовного харчування в школах, котру не можуть собі дозволити найбагатші країни Європи.
Як зазначається у повідомленні на сайті Міністерства освіти і науки України, від жовтня уряд забезпечить безоплатним одноразовим харчуванням учнів 1-4 класів. Для цього за ініціативою президента України на 2024 рік з бюджету було виділено 2 млрд грн місцевим громадам у формі субвенції. Загалом, повідомив президент Володимир Зеленський, на цю програму передбачено 5,8 млрд грн.
Раніше в Україні безкоштовними обідами забезпечували лише учнів пільгових категорій: дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, дітей із малозабезпечених сімей, переселенців та інших вразливих категорій, зокрема, – певні категорії дітей ветеранів. Як зазначено у повідомленні міністерства, таким чином державна ініціатива сприятиме формуванню правильних харчових звичок з раннього віку. У МОН пояснили, що субвенція може бути використана як для придбання продуктів харчування, так і для оплати послуг кейтерингу та/або аутсорсингу. Фірми-постачальники, звісно, раді новим замовленням, але для економіки воюючої країни така соціальна ініціатива виглядає надмірним тягарем.
Людям, котрі платять підвищені цього місяця податки, з останніх коштів донатять на ЗСУ та бачать відверто злиденну економічну ситуацію в країні, може здатися, що цю новину журналісти помилково взяли з новинної стрічки німецьких чи британських сайтів. Особливо, коли українці чують в новинах як Україна просить західні країни профінансувати виробництво української зброї на українських військових заводах. Зокрема цього року Данія профінансує і оплатить виробництво 18 українських САУ «Богдана». Простішими словами – купить в українських виробників і дасть Україні (!). В українському бюджеті просто на це немає грошей – розводять руками чиновники.
Але в німецьких та британських школах немає загального безкоштовного харчування для всіх. Ці країни не звикли марно проїдати гроші платників податків й оплачувати з бюджету харчування дітей багатіїв і середнього класу, які досить часто також вчаться в державних школах. Маргарет Тетчер у Британії, котра скасувала безплатну видачу молока школярам в 1980-х роках, прямо заявила: «безкоштовного молока не буває». Тетчер часто повторювала: немає в країні державних грошей, а є лише гроші платників податків.
Безкоштовне харчування для школярів усіх вікових груп є лише у Швеції, Фінляндії та Естонії. У низці країн – Австрії, Франції, Бельгії, Греції, Ірландії, Болгарії, Італії, Польщі, Румунії, Нідерландах, Люксембурзі, Німеччині, Угорщині, Британії, Чехії, Португалії, Іспанії, Словаччині, Словенії – безоплатне харчування передбачено для дітей із сімей з низьким доходом або у бідніших регіонах, що є цілком закономірно й справедливо.
Але Україна, очевидно багатша за Нідерланди чи Австрію, якщо може собі дозволити елементи соціальної політики, котрих не можуть дозволити навіть найбагатші країни ЄС. Пересічні українці добре знають, якими іноземними автівками, лексусами і теслами забиті парковки українських державних шкіл, коли батьки везуть дітей на уроки. І чудово знають, які найостаніші моделі «айфонів» та інших гаджетів мають деякі школярі тих самих державних і вічно недофінансованих шкіл.
Державна ініціатива де-факто створює ситуацію, коли пересічні платники податків (в Україні це переважно не великі корпорації, а прості працівники) фінансуватимуть обіди дітей місцевих бізнесменів, суддів, прокурорів та чиновників, котрі й самі легко можуть оплатити харчування своїх дітей. Найбільшу частку серед податкових надходжень українського бюджету займає саме податок на доходи фізичних осіб – і саме прості українці оплачуватимуть цю напівкомуністичну ініціативу.
В Україні цілком можна було б запровадити безкоштовне харчування для діток в майбутньому, після перемоги, коли всього вистачатиме і не знатимемо, на що ще спрямувати гроші. Але не за умов, коли ми стоїмо з простягнутою до світу рукою, а нашій армії бракує зброї. Коли наші військові заводи не мають збуту, бо держава не має чим їм заплатити за озброєння. Соціальна політика – це завжди добре, коли на це є зайві гроші, коли країна може собі дозволити проїдати, бо є з чого заробляти, але не тоді, коли ворог захоплює українські села та міста, а нам не вистачає грошей на оборону незалежності.
Ініціативою безкоштовного шкільного харчування, Україна нагадує безробітного безхатька, котрий заходить в бар і всіх пригощає. Більше того – таке марнотратство неодмінно спонукає популістичні сили в європейських країнах та в США вимагати припинення фінансової допомоги Україні, якщо у неї гроші на те, на що немає в американців та німців. До прикладу, як би таке прокоментував Дональд Трамп та американські консерватори чи опозиційні німецькі й французькі лідери думок? А як після цього їхні виборці змінять відсоток у соцопитуваннях щодо продовження військово-фінансової допомоги Україні?
Не секрет, що вся «цивільна» частина українського бюджету фінансується з іноземної допомоги, в той час як наша економіка працює на армію. Цілком можна припустити, що іноземні партнери радили витрачати їхні гроші суто на суспільні потреби, а не дай Боже, на оборонну війну проти Росії. Але чомусь українська влада не знайшла інших критично проблемних цивільних напрямків куди спрямувати ці кошти, щоб це не викликало заздрості та закидів, в тому числі й від закордонних партнерів. Лівацька політика проїдання та марнотратства, безкоштовної роздачі грошей платників податків, особливо не підкріплених міцною економікою, ніколи не приводила країни до процвітання, але часто приводила до катастрофи.
Автор: Валерій Майданюк
