Консерватизм виник реакція на Велику французьку революцію, котра починалася під гаслами свободи, рівності та братерства, а закінчилася революційним терором та гільйотиною.
Спочатку республікансько-демократичні ідеї всім подобалися і навіть один із найобдарованіших мислителів свого часу Жозеф де Местр (1754-1821), до якобінської диктатури був прибічником ліберальних ідей і лише згодом перейшов на бік консерватизму. Коли революціонери почали всюди шукати ворогів, а на піку революційної боротьби страчували до 60 осіб на день, багатьом стало зрозуміло, що добрі наміри зайшли трошки не туди.
Вважається, що під час Французької революції на публічних стратах на гільйотинах загинуло 15 тис. осіб. Революційна армія Франції, вирушаючи в похід проти бунтівників, везла зі собою похідні гільйотини. Тогочасні вчені вважали, що відрубана голова живе ще від 5 до 10 секунд. Тому кат брав відсічену голову і демонстрував її екзальтованому натовпу, щоб страчений встиг побачити, як потішається над ним публіка.
Ніхто не міг почуватися в безпеці та бути впевненим, що не буде схопленим за якісь провини перед революцією. Один з найвизначніших інтелектуалів маркіз де Кондорсе був заарештований за те, що під час подорожі під чужим іменем, замовив у кафе яєшню з шести яєць, і це видалося підозрілим власнику закладу, який викликав «народну міліцію». Не дивно, що за таких умов чимало людей усвідомили хибність такої «демократії» і почали переосмислювати необхідність збереження, а не руйнування. Так почав формуватися консерватизм, як реакція на гільйотину та руйнацію революційного терору.
Звісно, дехто з консервативних діячів виступав за збереження монархії та дворянських привілеїв, дехто прикривався «божим порядком», але дехто цілком справедливо вказував на неприйнятність ані старих дискредитованих та несправедливих порядків, ані нових «демократично-гільйотинних», які мали небагато спільного зі справжньою демократією та задекларованими правами людини.
Консерватизм як світоглядна ідеологічна система ґрунтувався на протилежних тогочасному розумінню демократії політичних засадах. Для західноєвропейського й американського консерватизму (Дж. Адамс, О. Бравсон, Б. Дізраелі, А. де Токвіль) тоді було характерним критичне ставлення до демократії та ліберальних цінностей, акцентування на її недоліках, зокрема, некомпетентності народу в управлінні державою й меркантильності демократичних лідерів-демагогів, небезпеках фальсифікацій і корупційності виборчого процесу. Тогочасний консерватизм став на позиції пріоритету колективу, суспільства та держави, дотримуючись концепції про недосконалість людської природи, некомпетентність рядових громадян та шкідливість надмірної індивідуальної свободи.
Але часи змінилися і консерватизм не лише став, але й на сьогодні залишився чи не єдиним захисником справжньої, автентичної демократії: свободи слова, рівності громадян незалежно від привілеїв, рівноправного політичного представництва.
Нинішні результати президентських виборів у США також стали реакцією на руйнування звичних цінностей незрозумілими для більшості суспільства ідеями псевдорівності, привілейованості окремих груп, чи «new-speak», висловлюючись влучними словами Джорджа Орвелла. Гільйотини поки не застосовують, але кількість покараних та «закенселених» всупереч Конституції за лівацькі «мислезлочини», за «неправильні» думки і висловлювання, за дописи у соцмережах також стала значною.
Коли меншість нав’язує суспільству свою незрозумілу волю, коли насаджують чиїсь чужі цінності, коли видають себе за жертв, а насправді жертвами роблять більшість – тоді виникає консерватизм, як реакція на руйнування та інстинкт самозбереження суспільства.
Автор: Валерій Майданюк