Одним з наймудріших політиків ХХ століття, який завчасно усвідомив світову загрозу нацистської агресії і врятував свою країну від окупації, був консерватор Вінстон Черчилль. А найбільшою проблемою сьогодення є те, що на геополітичній арені наразі не видно діяча, який би став Черчиллем на фоні глобального наступу нового фашизму.
Епоха, в якій випало жити Черчиллю, дуже нагадувала нашу. Фашизм піднімав голову, а західні демократії турбувалися про бізнес, який любить спокій та вважали, що ділові люди зможуть про все з будь-ким домовитися.
У 1930-ті роки Черчилль попереджав про небезпеку з боку Гітлера, застерігав Європу від загибелі, закликав діяти, поки не стало пізно, але тогочасні респектабельні політики називали його «палієм війни».
Коли нацисти обрали своєю жертвою Чехословаччину, Черчилль закликав діяти рішуче. Але тогочасний британський прем’єр Невілл Чемберлен був адептом політики умиротворення агресора, яка полягала у поступках та компромісах з міжнародними злочинцями: «Якщо злочинцеві дати те, що він хоче, то можна уникнути війни», – вважав Чемберлен. Така політична філософія здається абсурдною лише зараз, а тоді все було дуже неоднозначно і багатьом видавалося, що є шанс все вирішити мирно. Мовляв – повоювати завжди встигнемо.
Чемберлен мислив цілком у дусі демократичних політиків, орієнтованих на вибори. Війна – це дорого, а тим більше — війна за якусь далеку Чехословаччину, в якій, як пише німецька преса, німців «угнєтают». Чи варто втягувати свою країну у війну за чужі інтереси, посилати на загибель британських солдатів, нести величезні витрати з бюджету та ще й перед виборами? Партія, котра таке зробить, неминуче програє вибори. «Чи не краще шукати компромісу за чужий рахунок, виторгувавши для британців мир та спокій?» – вважав Чемберлен точно так само, як через 80 років після нього думатимуть Обама, Байден, Трамп і тд.
Гітлер відверто зневажав західних демократичних лідерів, і особливо Чемберлена, якого назвав вголос нікчемою прямо у коридорі Мюнхенської конференції. А наївний Чемберлен, повернувшись до Лондона оголошував, що привіз мир цьому поколінню британців.
Лише Черчилль попереджав, що Гітлер обдурить і невдовзі буде світова війна, яка і сталася менше, ніж через рік. Але ця незручна правда мало кому подобалася. Так само як зараз нікому не подобаються попередження, що Росія може напасти на Європу в найближчі кілька років.
Сучасні західні політики намагаються обережно висловлюватися, попереджати, але так, щоб не порушити звичного стилю життя і не втратити популярність. Нещодавно генеральний НАТО Рютте, вказав на слабкість та неготовність Альянсу до такої широкомасштабної війни, яку Росія веде проти України.
Але й навіть це озвучувати – означає ризики для політичної кар’єри та рейтингу. Політики і генерали, які про це кажуть – ламають через коліно звичний шаблон життя і вимагають якихось екстраординарних заходів, котрі коштують величезних грошей, можуть вартувати поразки на виборах і ще невідомо чи себе виправдають, якщо війни не буде.
До прикладу, якщо б пересічна європейська країна розпочала реальну підготовку до оборони, почала виділяти на армію та озброєння колосальні суми, заморозила зайві соціальні проекти, різноманітні програми боротьби за толерантність і тд, а натомість розпочала навчання населення воєнної підготовки, почала будували окопи та бункери чи, не дай Боже – проводити мобілізацію – ця партія б точно програла вибори, і дуже ймовірно – дострокові.
Бо якщо війни не буде – електорат не побачить ефективності всіх тих озброєнь, ППО, військової техніки, а побачить лише скорочення власного комфорту. Тому політики обирають нічого кардинально не змінювати, готуватися до оборони настільки мінімально, щоб цього не відчули ні бюджет, ні виборці, і робити ставку на переговори, у сподіванні уникнути майбутнього конфлікту.
А Росія тим часом витрачає до половини свого ВВП на війну. І в Ерефії звучать дедалі чіткіші сигнали про необхідність бити по місцях постачання зброї Україні, «рятувати від блокади» Калінінградську область, яку «оточили» Польща та Литва, прориватися через Сувалківський коридор і тд.
Де-факто в Європі, та й на Заході, сьогодні немає впливового політика, який би мислив настільки рішуче і правильно щодо агресивних режимів, як Черчилль напередодні Другої світової. Заяви про те, що міжнародного злочинця Путіна треба посадити за стіл переговорів, а не на лаву підсудних, засвідчують, що в Європі сьогодні занадто багато чемберленів, але немає Черчилля.
Автор: Валерій Майданюк
