У своїх недавніх заявах обраний, але ще інавгурований президент США Дональд Трамп висловив декілька дивних заяв щодо придбання Гренландії, приєднання Канади і повернення американського контролю над Панамським каналом, які сконфузили Західну спільноту.
Ба, більше – на нещодавній пресконференції у маєтку Мар-а-Лаго Трамп відмовився виключити використання військової сили для взяття під контроль Гренландії та Панамського каналу. «Я не збираюся брати на себе зобов’язання щодо цього. Ні. Можливо, доведеться щось зробити».
«Люди навіть не знають, чи має Данія якесь законне право на неї, але якщо має, то вони повинні відмовитися від неї, тому що вона потрібна нам для національної безпеки», – додав Трамп.
Згадуючи передачу США цього каналу місцевій владі у 1999 році та вимагаючи від Панами відновити право власності США на канал Трамп висловився досить різко: «Панамський канал життєво важливий для нашої країни. Він експлуатується Китаєм. Китай! І ми віддали Панамський канал Панамі, а не Китаю», – заявив Трамп.
Якщо додати до цього нещодавні погрози теперішнього друга Трампа Ілона Маска про «звільнення Британії від її тиранічного уряду» чи твіти Маска до колишнього канадського прем’єра, в яких бізнесмен назвав Джастіна Трюдо «вже не губернатором Канади», то в світі сильно сконфужені очікуваннями від нової влади у США.
Що це було?
Сьогодні важко дати чітку оцінку, що це було у випадку Трампа. Можливо, це відволікання суспільної уваги від інших, важливіших справ та кроків Трампа, котрим не потрібна публічність. Це давній і перевірений у політиці спосіб відвернення уваги від важливих економічних чи геополітичних дій.
Можливо це спосіб просигналізувати Росії та Китаю про непередбачуваність нового очільника США, від якого невідомо чого чекати. Давня українська приказка «Бий своїх, щоб чужі боялися» та її англійський відповідник «Beat the dog before the lion» – «бий собаку перед левом» можуть бути ілюстрацією такої політики. Розрахунок тут може бути на залякування геополітичних суперників непередбачуваністю нового господаря Білого дому. Трамп же написав книгу про мистецтво ведення переговорів та створення фону для їх успішності.
Однак справжніми мотивами таких заяв можуть бути й не раціональні політтехнологічні фактори. Можливо це продовження шоуменських амбіцій та моделей поведінки в час, коли це ще дозволено приватній особі у непростому віці, до обрання на посаду, на якій такого казати вже буде не можна. Можливо старший чоловік у 78 років, радіючи найвищому владному статусу, вирішив полоскотати нерви і висловити якусь провокацію, щоб поспостерігати за реакцією оточуючих. У Трампа як людини також можуть бути свої слабкості і зараз ми бачимо ці прояви.
А можливо, це дійсно наміри майбутнього президента, якому хтось з радників розповів, що ці дії будуть важливими для США зі стратегічної точки зору протистояння з противником, де ставки вищі за дипломатичні церемонії.
Дехто вважає, що на заяви Трампа чи Маска не варто звертати уваги, але дехто закликає до готовності, якщо щось з цього справді буде реалізуватися. Уряди Данії чи Канади цілком могли б в такій ситуації почати думати над планом «Б», на випадок непередбачуваних ситуацій.
Хтось навіть, розповідає, що заявлені Трампом ідеї щодо Гренландії чи Панами були б корисними місцевим мешканцям і добре профінансованими для місцевих урядів. Мовляв: як можна залишати Панамський канал – стратегічний морський шлях світового значення в руках Китаю? І чи не краще добре заплатити злиденній країні, щоб перебрати цей важливий об’єкт до рук західної демократії? Зрештою Панамський канал збудували компанії США.
А хтось починає висловлюватися про «данський колоніалізм», ігноруючи, що Данія – одна з найкращих країн у світі за індексом людського розвитку та захисту прав людини. І навіть пересічні американці заздрять соціальним умовам, зарплатні, тривалості відпустки, доступності медицини Данії та країн Скандинавії.
Очевидно, що на фоні реальних загроз західним демократіям з боку агресивних диктатур – найменше, що зараз потрібне – це сварки демократій між собою.
Автор: Валерій Майданюк