Україна переживає один із найважливіших етапів своєї новітньої історії – трансформацію системи публічного управління через децентралізацію влади. Цей процес набуває особливого значення в умовах війни та підготовки до інтеграції в Європейський Союз. В основі цих змін лежить принцип субсидіарності – ідея, що стала наріжним каменем європейської моделі місцевого самоврядування, особливо в країнах із сильними християнсько-демократичними традиціями.
Субсидіарність, що часто вважається “винаходом” християнської демократії, базується на постулатах “приватне вище за державне” та “маленьке вище за велике”. Цей принцип передбачає, що ухвалення рішень має відбуватися на найближчому до громадян рівні, а вищі інстанції втручаються лише тоді, коли нижчі рівні не здатні ефективно вирішити проблему. Фактично, це означає невтручання державної влади у справи місцевих громад без прохання про таку допомогу.
Досвід європейських країн, зокрема Німеччини, демонструє, як послідовне впровадження принципу субсидіарності формує ефективну систему місцевого самоврядування. Німецька федеративна модель передбачає чіткий розподіл повноважень між національним, регіональним та місцевим рівнями. Місцеві громади (Gemeinden) наділені широкою автономією у вирішенні питань місцевого значення, включаючи управління комунальним господарством, місцеву інфраструктуру, соціальні послуги та культурний розвиток. Важливою особливістю німецької моделі є гарантована Конституцією фінансова автономія громад, що забезпечує їх спроможність виконувати свої завдання.
Україна за роки незалежності пройшла складний шлях від радянської гіперцентралізованої моделі до спроб запровадження справжнього місцевого самоврядування. Проте лише після Революції Гідності реформа децентралізації набула системного характеру. Ключовими етапами стали ухвалення законів про добровільне об’єднання територіальних громад, про співробітництво територіальних громад, зміни до Бюджетного кодексу, що розширили фінансову базу місцевого самоврядування.
З 2015 по 2020 роки в Україні відбувся процес добровільного об’єднання громад, що завершився адміністративно-територіальною реформою. В результаті замість понад 11 тисяч дрібних і переважно неспроможних сільських, селищних та міських рад було створено 1469 об’єднаних територіальних громад. Ця трансформація заклала просторову основу для впровадження принципу субсидіарності.
Паралельно з просторовим переформатуванням відбувалася і функціональна децентралізація – передача повноважень та ресурсів на місцевий рівень. Місцеві бюджети зросли з 68,6 млрд грн у 2014 році до 275 млрд грн у 2019, що значно розширило можливості громад щодо розвитку інфраструктури та надання послуг. Громади отримали повноваження у сферах освіти, охорони здоров’я (на первинному рівні), соціального захисту, благоустрою, планування території тощо.
Проте реформа децентралізації в Україні залишається незавершеною. Відсутність конституційних змін, що мали б закріпити новий адміністративно-територіальний устрій і гарантувати незворотність децентралізації, становить ризик для стабільності реформи. Система державного нагляду за законністю рішень органів місцевого самоврядування все ще не впроваджена належним чином. Крім того, спостерігаються значні диспропорції у фінансовій спроможності громад, що ставить під сумнів можливість забезпечення рівного доступу громадян до публічних послуг незалежно від місця проживання.
Особливим викликом для української моделі самоврядування стала повномасштабна війна, розпочата Росією у 2022 році. У багатьох випадках саме спроможні громади виявилися найбільш ефективними в організації опору, евакуації населення та забезпеченні базових потреб. Місцеве самоврядування продемонструвало здатність діяти автономно навіть в умовах порушення вертикальних зв’язків. В той же час війна загострила проблеми недофінансування місцевих бюджетів, а окупація значних територій і внутрішня міграція створили додаткове навантаження на громади у відносно безпечних регіонах.
Для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні на засадах субсидіарності необхідно здійснити ряд стратегічних кроків. Першочерговим завданням є конституційне закріплення принципів місцевого самоврядування та децентралізації, що забезпечить їх незворотність. Це має включати чітке розмежування повноважень між різними рівнями управління та встановлення меж державного втручання у справи громад.
Завершення секторальної децентралізації передбачає подальшу передачу повноважень місцевому самоврядуванню у сферах охорони здоров’я, освіти, соціального захисту, управління земельними ресурсами з відповідним фінансовим забезпеченням. Критично важливим є формування ефективної системи державного нагляду за законністю рішень органів місцевого самоврядування без надмірного втручання у самоврядні повноваження.
Фінансова автономія громад – ключова умова реалізації принципу субсидіарності. Це вимагає реформи системи місцевих податків і зборів, розширення податкової бази місцевого самоврядування, надання громадам більшої автономії у визначенні ставок місцевих податків. Необхідно також вдосконалити систему міжбюджетних трансфертів, розробивши прозорі і справедливі формули розподілу державних субвенцій для вирівнювання фіскальних диспропорцій між громадами.
Успіх децентралізації залежить не лише від інституційних та фінансових реформ, але й від розвитку людського капіталу та культури врядування на місцевому рівні. Необхідно створити ефективну систему професійного розвитку для посадовців органів місцевого самоврядування, розвивати місцеву демократію та громадську участь, підтримувати локальних лідерів та ініціативи, поширювати кращі практики місцевого самоврядування.
Важливим елементом ефективного самоврядування є здатність громад до співпраці та координації зусиль для вирішення спільних проблем. Необхідно стимулювати міжмуніципальне співробітництво, розвивати функціональні регіони та агломерації, а також транскордонне співробітництво між українськими громадами та громадами сусідніх країн ЄС.
Повоєнна відбудова України надає унікальний шанс для посилення місцевого самоврядування. Важливо, щоб відбудова відбувалася не згори вниз, а з врахуванням потреб та пріоритетів кожної громади. Необхідно створити спеціальні механізми фінансування відбудови громад, відновлювати критичну інфраструктуру з урахуванням довгострокових потреб, впроваджувати принципи сталого розвитку та “розумних міст” при відбудові населених пунктів.
Європейська інтеграція України створює додаткові можливості для розвитку місцевого самоврядування. Принцип субсидіарності є одним із базових принципів функціонування Європейського Союзу, закріплених у Договорі про Європейський Союз. Україна має можливість використовувати інструменти європейської підтримки для зміцнення спроможності громад, розвитку місцевої демократії та покращення якості послуг.
Досвід Польщі, яка здійснила успішну реформу місцевого самоврядування під час підготовки до вступу в ЄС, демонструє, що децентралізація може стати потужним рушієм модернізації країни. Польська модель ґміни – базової одиниці самоврядування – показала свою ефективність у залученні європейських фондів, розвитку місцевої інфраструктури та підвищенні якості життя громадян.
Україна має потенціал розвинути власну модель самоврядування, що поєднуватиме європейські принципи з національними особливостями. Принцип субсидіарності, який походить з християнсько-демократичної традиції, але став універсальною цінністю сучасного демократичного врядування, може стати основою для такої моделі. Це дозволить не лише підвищити ефективність публічного управління, але й зміцнити демократію, посилити національну єдність та створити умови для сталого розвитку всіх регіонів України.
Реформа децентралізації є не просто технічним перерозподілом повноважень – це фундаментальна зміна філософії державного управління, перехід від патерналістської моделі до моделі спільної відповідальності держави, громад та громадян. В цьому сенсі принцип субсидіарності відображає глибинну трансформацію українського суспільства, яке прагне побудувати ефективну, демократичну і справедливу державу, де влада служить людям, а не навпаки.
Впровадження принципу субсидіарності в Україні – це не лише запозичення європейського досвіду, але й відродження власних традицій самоврядності, що мають глибоке коріння в українській історії. Від сільських громад та міського самоврядування за магдебурзьким правом до козацького самоврядування – ці традиції формували громадянську культуру, що цінує свободу, відповідальність та взаємодопомогу. Сьогодні, поєднуючи ці традиції з сучасними управлінськими підходами, Україна має шанс створити ефективну модель місцевого самоврядування, яка стане основою для процвітання громад та регіонів.
