У третій рік повномасштабної війни українське суспільство стикається з парадоксальною ситуацією: феномен, який мав би об’єднувати націю проти спільного ворога, стає джерелом внутрішнього напруження. Мобілізація, що є критично необхідною для захисту держави, водночас створює лінії розломів, які послаблюють соціальну тканину і підривають морально-психологічну стійкість.
Нова реальність: від духу 2022-го до втоми 2025-го
На початку вторгнення Україна побачила безпрецедентне явище — добровільну мобілізацію десятків тисяч людей, які самі прийшли до військкоматів, щоб захищати Батьківщину. Цей дух єднання створив враження, що в питаннях оборони суспільство досягло консенсусу.
Та реальність 2025 року суттєво відрізняється. Згідно з дослідженням “Фонду сприяння демократії”, мобілізація стала однією з найбільш поляризуючих тем. Ця зміна настроїв пояснюється кількома ключовими факторами:
Тривалість війни. Затяжний характер конфлікту призвів до фізичного та психологічного виснаження тих, хто перебуває на фронті.
Несправедливий розподіл тягаря. Частина чоловіків уже понад рік перебуває на фронті без ротацій, тоді як інша — ніколи не була мобілізована або свідомо ухиляється.
Розмите розуміння “справедливості війни”. З часом суспільний консенсус щодо того, як має розподілятися відповідальність за захист країни, слабшає.
Справедливість як основа легітимності
Християнсько-демократична перспектива наголошує на фундаментальному принципі: моральна легітимність держави страждає, якщо її політика сприймається як нечесна або вибіркова. Особливо гостро це відчувається у питаннях, пов’язаних із життям і смертю.
“Глибоке почуття соціальної несправедливості — головний емоційний корінь розколів,” — підкреслюється в аналітичних матеріалах. Коли одні громадяни бачать, що інші знаходять способи уникнути мобілізації через корупцію, зв’язки чи виїзд за кордон, це руйнує саму суть суспільного договору про спільний захист.
Сучасна ситуація ускладнюється тим, що відсутня прозора і зрозуміла система, яка б гарантувала справедливий розподіл військових обов’язків. Це створює відчуття, що “одні тягнуть війну”, а інші “ухиляються або живуть як до 2022-го”.
Психологічні наслідки несправедливої мобілізації
Проблема набуває не лише етичного, але й практичного виміру, коли йдеться про психологічний стан суспільства. Згідно з дослідженнями, рівень тривожності в українському суспільстві сягає 5,8 балів із 10 можливих.
Серед ключових чинників цієї тривоги:
- Страх за долю близьких на фронті
- Відчуття безпорадності перед системою мобілізації
- Зневіра у справедливість державних інституцій
- Розчарування через безкарність корупції в мобілізаційній сфері
“В умовах війни емоційна стійкість — не приватна справа психолога, а стратегічний фактор національної безпеки,” — зауважують експерти.
Важливо розуміти, що психологічна втома від війни посилюється саме відчуттям несправедливості. Коли людина бачить, що обов’язок захищати країну розподіляється нерівномірно, це підриває її мотивацію та готовність терпіти обмеження воєнного часу.
Суспільна згода як основа мобілізаційної політики
Християнсько-демократична візія наголошує: мобілізація має відображати суспільну згоду щодо того, як країна захищається. Це означає необхідність постійного діалогу між державою та громадянами, прозорості у прийнятті рішень, залучення різних сегментів суспільства до обговорення мобілізаційної політики.
Ключові елементи такого підходу:
Прозорість критеріїв мобілізації. Суспільство має чітко розуміти, за якими правилами відбувається призов, хто і чому отримує відстрочку, як довго триває служба.
Публічна звітність. Регулярне інформування про стан мобілізації, кількість призваних, ротації, умови служби.
Громадський контроль. Залучення представників громадянського суспільства, зокрема ветеранських організацій, до моніторингу мобілізаційних процесів.
Соціальний діалог. Постійне обговорення з різними групами суспільства питань, пов’язаних із мобілізацією, врахування їхніх потреб та побоювань.
Роль громад у підтримці мобілізованих
Ще один важливий аспект, який підкреслює християнсько-демократичний підхід, — це роль місцевих громад у підтримці мобілізованих та їхніх родин. Мобілізація — це не лише взаємини між державою та окремим громадянином, а й питання солідарності на рівні громади.
“У християнсько-демократичному підході громада — це не лише територіальний суб’єкт самоврядування, а моральна й соціальна одиниця солідарності,” — зазначається в аналітичних матеріалах.
Ефективна модель такої підтримки передбачає:
- Створення на рівні громад центрів підтримки родин військовослужбовців
- Програми адаптації для ветеранів, які повертаються з фронту
- Системну психологічну допомогу як для військових, так і для їхніх близьких
- Механізми швидкого реагування на нагальні потреби родин мобілізованих
Саме через таку багаторівневу підтримку мобілізація може стати не тільки законодавчим примусом, а й проявом суспільної солідарності.
Відновлення моральної легітимності: конкретні кроки
Узагальнюючи християнсько-демократичний підхід до вирішення проблеми розколу навколо мобілізації, можна виокремити кілька ключових рекомендацій:
- Впровадження ротаційної моделі. Чітка система, за якої кожен чоловік призовного віку проходить військову службу на ротаційній основі, з гарантованими термінами як служби, так і цивільного життя.
- Посилення боротьби з корупцією у військкоматах. Невідворотність покарання за продаж “білих квитків” чи незаконне ухилення від служби.
- Диференційований підхід до різних категорій громадян. Урахування професійних навичок, сімейного стану, стану здоров’я при визначенні характеру служби.
- Прозора комунікація. Постійне інформування суспільства про стан мобілізації, розвіювання міфів та страхів.
- Гідні умови для військовослужбовців. Забезпечення належного рівня оснащення, підготовки, медичного обслуговування та реабілітації.
- Залучення релігійних громад. Використання морального авторитету церков для формування етики спільної відповідальності за захист країни.
- Психологічна підтримка. Створення системи психологічного супроводу як для військовослужбовців, так і для цивільного населення.
Висновок: від розколу до солідарності
Моральна легітимність мобілізації — це не абстрактне поняття, а конкретний фактор, який визначає здатність суспільства протистояти зовнішній агресії. Коли громадяни сприймають мобілізаційну політику як справедливу, вони готові терпіти обмеження та випробування, пов’язані з війною.
Християнсько-демократичний підхід пропонує переосмислити мобілізацію не як інструмент тиску чи примусу, а як вияв взаємної відповідальності перед спільнотою. Це означає перехід від системи, де одні “вибрані” несуть весь тягар, а інші уникають його, до моделі, де кожен робить свій внесок відповідно до своїх можливостей.
У такій моделі мобілізація перестає бути джерелом соціального розколу і стає проявом національної солідарності. Це не лише етично правильний, але й практично ефективний підхід, адже армія, сформована на засадах справедливості та добровільної згоди, завжди сильніша за військо, зібране через примус.
Відновлення моральної легітимності мобілізації — це не просто завдання для військового керівництва, а національний пріоритет, який вимагає зусиль усього суспільства: від політичних лідерів до релігійних громад, від громадянського суспільства до кожного громадянина. Лише такий всеохопний підхід дозволить перетворити потенційну лінію розколу на джерело єдності та сили.