Видатний український мислитель, історик, соціолог, дипломат, філософ, публіцист і політичний діяч В’ячеслав Казимирович Липинський посідає особливе місце в історії суспільно-політичної думки України. Він став одним із провідних теоретиків українського консерватизму та засновником державницької школи вітчизняної історіографії.
Липинський народився 1882 року на Волині у родині польського шляхтича-землевласника. Освіту здобував у Першій класичній гімназії в Києві, пізніше навчався в Ягеллонському університеті в Кракові, де студіював агрономію, історію та філософію. Подальші студії продовжив у Женевській вищій школі політичних наук.
З його іменем пов’язаний розвиток консервативно-монархічного напряму в українській політичній думці, який особливо поширився в міжвоєнний час серед української еміграції у Західній Україні, країнах Європи, Канаді, США та Латинській Америці.
У 1917 році Липинський став одним із засновників та ідеологів Української демократично-хліборобської партії (УДХП). Під час правління Павла Скоропадського його політична концепція здобула широку підтримку серед українських консервативних кіл. У 1918 році він обійняв посаду посла Української Держави в Австро-Угорщині, однак після падіння гетьманату і відновлення УНР відмовився співпрацювати з соціал-демократичним керівництвом та залишив дипломатичну службу.
У наступні роки Липинський активно працював на еміграції. Разом із соратниками він заснував у Відні Український союз хліборобів-державників (УСХД), що мав на меті відновлення гетьманської влади й побудову незалежної Української держави. Його наукова праця була спрямована на розробку консервативної ідеології, в основі якої лежала ідея монархічного устрою.
Особливу увагу вчений приділяв легітимізації династії Скоропадських як претендентів на український престол та обґрунтуванню їхньої політики 1918 року. Однак у 1930 році, внаслідок конфлікту з гетьманом, Липинський розпустив УСХД і разом з В’ячеславом Кучабським та іншими однодумцями заснував Братство українських класократів-монархістів. Помер він 1931 року в Австрії.
Інтелектуальні впливи та наукові пошуки
Формування світогляду Липинського відбувалося під впливом провідних європейських соціальних теорій XIX – початку XX століття. На нього значною мірою вплинули ідеї Георга Гегеля, Людвіга Гумпловича, Густава Лебона, Густава Ратценгофера, Фрідріха Ратцеля, Франца Оппенгеймера, а також польських консервативних істориків, із якими він познайомився під час навчання в Кракові – одному з центрів європейського консерватизму.
Вагому роль у формуванні національної свідомості Липинського відіграли ідеї Миколи Міхновського – теоретика українського націоналізму. Вплив відобразився у його самостійницькій позиції та започаткуванні державницької школи української історіографії, яка й досі домінує в науці. Він також ґрунтовно студіював теорії еліт Гаетано Моски, Вільфредо Парето та Роберта Міхельса, що позначилося на його концепції класократії та уявленні про національну аристократію.
Дослідники підкреслюють, що у його працях поєднуються риси позитивізму, неоромантичного ірраціоналізму, віталізму, елементів соціальної механіки Еміля Дюркгайма, раціоналізму Макса Вебера та ідей французького соціолога Жоржа Сореля. Саме у Сореля Липинський запозичив уявлення про роль соціальних міфів, інтелігенції та демократії. Його інтелектуальний пошук був не лише академічним, а й синтетичним, адже поєднував наукові, культурні, політичні та ідеологічні виміри.
Хліборобська ідеологія та класократія
Серед ключових ідей Липинського – обґрунтування особливої ролі українського селянства як ядра нації. Він вважав, що саме на хліборобському класі має будуватися майбутня держава, адже аграрна ідеологія була органічною та близькою українському народові, що споконвіків жив у сільськогосподарській культурі. Ця ідеологія, на його думку, могла забезпечити стабільність економічного розвитку та збереження національної ідентичності.
Центральним поняттям його політичної теорії стала «класократія» – форма державного устрою, яка передбачала баланс між владою та свободою. Очолювати державу мав спадковий монарх – гетьман. Липинський протиставляв класократію демократії та охлократії, вважаючи, що лише вона здатна гарантувати свободу та порядок. При цьому він не заперечував ані особистих, ані політичних свобод, однак вважав, що вони повинні існувати в межах стабільної влади.
Класократія передбачала поділ суспільства на продукуючі класи, серед яких особливе місце належало хліборобам. Провідну роль у державі мала відігравати «національна аристократія» – еліта, заснована не на спадкових привілеях, а на моральному авторитеті, вірності національним і релігійним цінностям та здатності організовувати суспільство. У якості прикладу класократії Липинський часто наводив Англію, де, на його переконання, ця система виявлялася найповніше.
Значення для української політичної думки
Політична концепція В’ячеслава Липинського вирізнялася оригінальністю, інтелектуальною глибиною та новаторством. Він розробив модель устрою, що поєднувала монархічну владу зі збереженням громадянських свобод, національної культури та моральних засад суспільства. Його вчення стало одним із наріжних каменів українського консерватизму та мало значний вплив на суспільно-політичну думку як в Україні, так і в середовищі еміграції.
Автор: Валерій Майданюк
