27 листопада в Червоному корпусі КНУ імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл на тему: «Християнська мораль і традиціоналізм серед українців та росіян — у чому саме проявляється відмінність між двома народами». Організатором виступила Консервативна Платформа (проєкт ГО «Фонд сприяння демократії») за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні.
Обговорення було не тільки про культурні чи релігійні відмінності. Захід зібрав провідних українських науковців, релігієзнавців і громадських діячів, які обговорили роль консерватизму в політиці росії та України. Особливу увагу приділено тому, як рф використовує «традиційні цінності» як інструмент гібридної війни.
Модератор Ярослава Божко, голова Центру політичних студій «Доктрина». Зауважив, що Росія давно перетворила риторику «традиційних цінностей» на політичний інструмент – спосіб легітимізувати війну, контролювати власне населення й впливати на західну аудиторію. За його словами, це «ширма», яка приховує прагматичну й авторитарну політику, що нічого спільного з декларованими моральними принципами не має.
Ця риторика – не більше ніж зручна маска для виправдання агресії й репресій, які не мають нічого спільного з християнською етикою.
«Насправді, Росія активно експлуатує право-консервативну і християнсько-традиціоналістську риторику, видаючи її за певну світоглядну ширму. Однак ця ідеологія є не більш ніж прикриттям, оскільки їхня цинічна і прагматична політика не відповідає декларованим консервативним цінностям ні на йоту» – Божко.
Віктор Єленський: як релігія працює в дипломатії і чому «Свята Русь» – це міф
Релігієзнавець, доктор філософських наук і голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський говорив про те, як українські релігійні спільноти беруть участь у міжнародній підтримці України. Зокрема, впродовж 2023–2024 років євангельські протестанти – баптисти, п’ятидесятники – неодноразово їздили до США, брали участь у форумах на тему релігійної свободи, зустрічалися з конгресменами. За його словами, ці поїздки справді допомогли змінити тональність розмови про Україну серед американських консерваторів і вплинули на рішення щодо допомоги.
«Наші українські протестанти – баптисти та п’ятидесятники – здійснили серію регулярних візитів до США, щоб переконати американську спільноту та консервативні кола у тому, що Україна є «біблійним поясом Європи». Ми мали продемонструвати світові, що дієві релігійні громади не просто існують, а й стали в проломі за країну під час війни, підтверджуючи свою глибоку патріотичну відданість.»
Водночас, додав він, Росія веде активну інформаційну кампанію, намагаючись представити Україну як країну, що «переслідує християн». Її просуває американський адвокат Роберт Амстердам – людина, яка працює в інтересах Новинського. Через інтерв’ю на шоу Такера Карлсона він звинувачує українську владу у «релігійному тиску».
Єленський пояснив: новий український закон не змушує церкви міняти календар, мову чи автокефальний статус. Він лише вимагає чіткої позиції: визнати, що церква більше не підпорядковується москві, і засвідчити вихід з РПЦ, особливо в контексті окупованих територій.
Окремо він звернув увагу на український приклад релігійної рівності. У Всеукраїнській раді церков голос найменшої лютеранської громади важить стільки ж, як у найбільшої православної. А в українській політиці спокійно співіснують представники різних конфесій: «У нас був президент – православний, прем’єр – єврей, спікер парламенту – греко-католик, а секретар РНБО – баптист».
Говорячи про російські ідеологічні міфи, Єленський нагадав про реальні цифри:
«Коли ми говоримо з західною аудиторією, то найпродуктивніше звернутися до світових рейтингів, щоб показати, чим є насправді ця «Свята Русь». І виявиться, що вона веде в Європі за показниками соціальної катастрофи: за кількістю навмисних убивств на 100 тисяч населення. Більше того, Росія є чемпіоном по п’яним суїцидам і одним з призерів світу за кількістю покинутих дітей. Ці шокуючі факти повністю руйнують створений москвою образ «оплоту консерватизму»
У плані релігійності – теж без ілюзій: рф стабільно серед найменш залучених країн у Європі, поряд зі Східною Німеччиною й Естонією. Усе це, за словами Єленського, важливо доносити до західної аудиторії – через факти, а не гасла.
Сергій Квіт: Росія – не консерватизм, а міф, що прикриває імперіалізм
Президент НаУКМА Сергій Квіт закликав обережно використовувати терміни на кшталт «консерватизм» чи «націоналізм», коли йдеться про росію. На його думку, ці поняття мають глибокий культурний контекст і не можуть бути застосовані до російської політичної реальності без спотворення сенсу.
«Щоб ми не впадали в такий самообман, варто зрозуміти, що консерватизм у британському чи американському сенсі не має абсолютно нічого спільного з тим, як себе намагається позиціонувати росія. Нам треба бачити, що росія по суті є імперіалізмом і шовінізмом, а їхні розмови про традиційні цінності – це лише міфологія, яка склеює їх разом, і не відображає справжньої політичної культури»
Він пояснив, що РФ водночас намагається бути привабливою як для лівих, так і для правих: з одного боку – як критик капіталізму і західного лібералізму, з іншого – як нібито захисник традиційних цінностей. Насправді, за словами Квіта, це типовий імперський проєкт, який треба називати своїми іменами: шовінізм, імперіалізм, фашизм (у значенні націоналізму держави, що прагне домінувати над іншими).
Він також звернув увагу, що жодної структурованої політичної культури в росії немає – лише «випалене поле» без зв’язків між людьми, де все тримається на страху, контролі та тиску. Те, що об’єднує цей простір, за словами Квіта, — міфологія.
«Однак, попри внутрішній розпад і шовінізм, вони мають щось таке, що їх об’єднує. Оце саме ключове, що є – це міфологія, а саме Міф про “Святу Русь”, так звану, і так далі. Щоб знайти політичні формулювання для опису їхньої культури, треба розглядати їхні міфи по суті, бо це єдине, що їх склеює разом» , — підсумував він.
Юрій Підлісний: Традиційність – це не про слова, а про цифри
Юрій Підлісний, доктор філософії та викладач Українського католицького університету, закликав не перебільшувати традиційність українського суспільства, спираючись лише на риторику чи самовідчуття.
«Коли 80% населення називає себе віруючими, але при цьому рівень розлучень — 58%, щось тут не стикується», — сказав він.
На його думку, консерватизм в Україні – це не реальність, а швидше завдання, яке ще належить виконати. Громадська думка може бути набожною, церкви – активними, але показники родинного життя, народжуваності, тривалості шлюбів свідчать про інше.
Підлісний також звернув увагу на те, що багато західних (особливо правих) консерваторів – зокрема у Франції – сприймають росію як «останній бастіон традицій». Цей міф, за його словами, міцно вкорінений, і саме тому його потрібно спростовувати не просто словами, а фактами.
«Коли ми дивимося на статистику в росії, щоб спростувати їхні міфи про консерватизм, ми бачимо, що ситуація з розлучуваністю, з абортами, з домашнім насильством – вона є суттєво вищою, ніж в Україні. Як вони можуть говорити про боротьбу з «осатанілим Заходом», коли «ми побачимо більше сатанізму у росії»? Країна, яка має суттєво більші проблеми з цими моральними показниками, не може аргументувати свою війну тим, що вона нібито йде рятувати світ від гріха.»
Риторика про «святу Русь», що бореться з «сатанізмом Заходу», звучить красиво, але не має під собою жодного морального ґрунту, вважає Підлісний. Якщо вже йдеться про справжні цінності – треба дивитися, як вони втілюються в житті, а не на прапорах.
Олександр Салтовський: Київ – не філія москви, а альтернатива «Третьому Риму»
Доктор політичних наук і професор КНУ Олександр Салтовський зробив історичний екскурс, щоб показати, що зв’язок між українським православ’ям і москвою – не традиція, а радше політична нав’язливість.
Він нагадав, що впродовж століть українська православна церква виступала проти союзу з московською державою, і аж до XVIII століття тривала боротьба за автономію. Саме тому, за словами Салтовського, твердження про «спільну духовну ідентичність» – це радше імперський міф, а не історичний факт.
Він також розкритикував ідею «симфонії» церкви й держави в росії, яка нібито є органічною для православ’я. У московському варіанті, каже Салтовський, це завжди була одностороння гра: держава контролювала церкву, використовувала її, а часто й жорстко подавляла.
«Українське православ’я завжди ставилося до москви з великою пересторогою саме через цю проблему симфонії. У московському царстві держава не знала справжнього партнерства з церквою, вона була готова знищити її інституційно. Як зазначав Костомаров, якщо церква намагалася виступити проти держави, «вона завдавала їй смертельних ударів». Тому можна констатувати, що «У москві держава не просто співіснувала з церквою, вона фактично завдавала їй смертельних ударів», що призвело до того, що церкву очолив світський прокурор, а не духовний лідер» , — зауважив він.
На противагу цьому Салтовський запропонував звернутися до української духовної традиції з центром у Києві, яка довше зберігала автономію, відкритість до Заходу й внутрішній плюралізм. Він нагадав про концепцію «Київ – Другий Єрусалим», яка в православному світі має глибокі корені і може слугувати альтернативою міфу про москву як «Третій Рим».
«Нам давно час відмовитися від ролі, коли ми лише реагуємо і постійно заперечуємо російські міфи та наративи. Наша стратегія має бути проактивною: ми маємо власну, не менш глибоку традицію – духовну і культурну. Замість заперечень, ми повинні пропонувати світові цю традицію як позитивну відповідь і показувати, що вона є міцним фундаментом нашої ідентичності та європейського майбутнього.» , – Салтовський.
Владислав Гаврилов: РПЦ – не просто спостерігач, а учасник злочинів
Історик Владислав Гаврилов звернув увагу на пряму участь російської православної церкви в злочинах проти українських цивільних. На відміну від поширеного уявлення про церкву як стороннього свідка війни, за його словами, РПЦ відіграє активну роль у системній агресії.
Він навів приклади: РПЦ бере участь у масових депортаціях українських дітей, виступає як інструмент легітимації цього процесу, і підтримує політику росії щодо зачистки релігійного поля на окупованих територіях.
«Нам необхідно донести до Заходу чітке розуміння того, що РПЦ – це не просто духовна структура. Це ключовий елемент російського режиму, який безпосередньо виконує функцію ідеологічного супроводу злочинів. Вона несе відповідальність за підтримку агресії, займається виправданням війни, а її дії, такі як масові депортації українських дітей та встановлення монополії на окупованих територіях, підтверджують, що вона є ідеологічним продовженням злочинного режиму», — сказав Гаврилов.
Йдеться не лише про співпрацю, а про встановлення монополії. У підконтрольних росії регіонах дозволено діяти лише РПЦ, а інших – забороняють, нерідко звинувачуючи в «тероризмі» чи «екстремізмі». За словами Гаврилова, ця риторика дуже схожа на більшовицьку модель боротьби з «контрреволюцією».
Цей приклад, на його думку, добре ілюструє, що «традиційність» у російському контексті – це інструмент контролю, а не цінність.
Андрій Рудик: російське «християнство» в Африці – прикриття для злочинів
Політолог і військовослужбовець Андрій Рудик розповів, як росія використовує релігію як інструмент впливу на Глобальний Південь, зокрема в Африці. За його словами, риторика про «традиційні цінності» там працює не менш активно, ніж у Європі – і часто має зовсім не духовні наслідки.
Він навів приклад Центральноафриканської Республіки, де рф підтримує місцевого баптистського лідера, використовуючи релігійні канали як частину геополітичної гри. Водночас, за словами Рудика, російська присутність у регіоні – це насамперед найманці та приватні військові компанії, які не мають нічого спільного з християнськими цінностями.
«Коли ми говоримо про злочини, що здійснюються російськими найманцями в Африці, наприклад, у Малі, ми бачимо, що російські “християни” – це ті, хто обезголовлює, ґвалтує й вирізає органи. Вони вбивають і мусульман, і християн безрозбірно. Як вони можуть говорити про себе як про захисників християнства, коли їхні дії є кримінальними, включаючи організацію трансплантації органів? Ця інформація має бути донесена світові, оскільки вона не транслюється на Європу чи Африканський континент»
Рудик підкреслив, що ця інформація практично не потрапляє в медійне поле, тоді як росія продовжує просувати себе як «цивілізаційну альтернативу» навіть там, де її вплив супроводжується воєнними злочинами.
На його думку, Україна повинна не просто заперечувати російські наративи, а показувати факти, особливо у спілкуванні з країнами Глобального Півдня – і робити це голосно, системно й наперед.
Олена Семеняка: Щоб протистояти росії – треба її вивчати
Філософиня, юнґерознавиця та амбасадорка МФО «Інтермаріум» Олена Семеняка наголосила: щоб перемагати у війні з росією – потрібно глибоко розуміти її ідеологію. І мова не лише про сучасну пропаганду, а про весь культурно-філософський спадок, який формував російське уявлення про себе і світ.
Вона згадала спадщину слов’янофілів, західників, євразійців, а також впливові ідеї таких постатей, як Федір Достоєвський. Попри його популярність, Достоєвський у своїх «Дневниках писателя» сам визнавав, що російський месіанізм нерідко переходить у нігілізм – тобто заперечення всього чужого та «інакшого» під виглядом духовної вищості.
Семеняка також згадала філософську концепцію «псевдоморфози» Шпенглера– коли національна культура приймає чужі форми, не засвоюючи їх по-справжньому. А сучасний російський мислитель Олександр Дугін, за її словами, сам описує російську ідентичність як «археомодерн» – дивне поєднання архаїки, агресії та сучасних технологій.
«Це хаос із уламків – і саме він сьогодні воює проти України. І не лише танками, а ще й смислами», – підкреслила вона.
Семеняка закликала не просто спростовувати російські ідеї, а пропонувати власну, глибоку контрпозицію, здатну говорити із Заходом на рівних – не лише в термінах антилібералізму чи опору.
«Ми не можемо постійно залишатися в позиції, коли ми лише реагуємо і постійно заперечуємо російські міфи та наративи нам потрібно виходити за межі просто “проти чогось”. Натомість, ми маємо стати проактивними і «бути носіями конструктивної альтернативи», яка має проявитися на інтелектуальному, культурному та політичному рівнях. Це означає, що Україні слід активно пропонувати світові власний, глибокий світоглядний концепт, який охоплює «планетарний вимір» та «духовні культурні категорії»
Руслан Халіков: російська ідеологія – це гібридний продукт на експорт
Релігієзнавець, військовослужбовець і видавець Руслан Халіков продовжив лінію критики російського консерватизму як пропагандистського експорту, що не має реального підґрунтя в самому російському суспільстві. За його словами, російська ідеологія – це не система цінностей, а гнучкий набір історій для різних аудиторій.
«Я хотів би підтримати думку про експортність російської ідеології. Вона не витікає з цінностей, поширених у суспільстві російському, оскільки вона не зобов’язана цього робити. Ідеологія це завжди інструментальна штука, і вона розрахована на експорт. Москва пропонує абсолютно різні історії різним адресатам: «Для американських протестантів вони пропонують, що вони консерватори. Для, наприклад, африканських постколоніальних держав, що вони деколонізатори». Це свідчить, що російська влада діє прагматично, використовуючи ідеологію як зброю для впливу на Захід та Південь»
Халіков запропонував використовувати суперечності всередині самої російської ідеологічної сцени – зокрема конфлікти між «охранителями» (ортодоксально-державницькими) та традиціоналістами, які спираються на більш містичні ідеї типу Ґенона. Ці розбіжності, на його думку, можна ефективно підсвічувати у контрпропаганді, щоб показати нещирість і фрагментарність російських меседжів.
Водночас він розкритикував і надмірне захоплення цифрами на кшталт рівня розлучень, які іноді подаються як доказ занепаду традиційності. Халіков нагадав, що зараз мільйони українців перебувають за кордоном, а значна частина чоловіків – на фронті, тож ці цифри не можуть повноцінно відображати стан суспільства.
«Так, статистика зросла, але причина – не в зміні цінностей, а в умовах війни. Українське суспільство залишається достатньо консервативним – просто це не завжди видно на поверхні», – зазначив він.
Юрій Кисельов: росія – це псевдоморфоза, що вкрала ім’я, мову і віру
Доктор географічних наук і професор Юрій Кисельов представив свій аналіз росії як прикладу цивілізаційної псевдоморфози – тобто культури, яка приймає чужі форми, не засвоюючи їх по суті. Він виділив три виміри такого викривлення.
Перший – історичний. За словами Кисельова, Петро I свідомо викрав ім’я “Русь”, коли почав називати свою державу «Всеросійською імперією». Це була крадіжка греко-латинської назви, яка історично належала Київській Русі. Таким чином, нова імперія отримала зовнішню легітимність, яка не відповідала її етнокультурному ядру.
Другий – мовний. Росіяни етногенетично мають фінно-угорський і тюрксько-монгольський субстрат, але водночас прийняли староболгарську (церковнослов’янську) мову як основу своєї «народної» мови та культури. Це створило мовну штучність, яка виглядала слов’янською, але не відповідала дійсному культурному походженню.
Третій – релігійний. Кисельов підкреслив, що те, що в росії називають православ’ям, не має нічого спільного з християнською сутністю, оскільки РПЦ благословляє зброю, насильство і війну, підтримуючи агресію проти України.
«Те, що називається на росії православ’ям і взагалі релігією, насправді таким не є. Християнство, яке освячує ракети й тюрми, це не християнство, а лише політична система з релігійною обгорткою. Ми бачимо, як вони освячують знаряддя масового вбивства мирних мешканців України, що аж ніяк не відповідає суті християнської релігії. Це є ди́явольським в лапках православ’ям, з яким неможливі ні діалог, ні порозуміння, ні компроміс» , — сказав він.
На думку Кисельова, псевдоморфоза – ключ до розуміння російської моделі держави, яка на позір схожа на європейську чи православну, але функціонує за зовсім іншими принципами.
Михайло Бойченко: російський «консерватизм» – симулякр і зброя
Філософ і професор КНУ Михайло Бойченко назвав російський консерватизм симулякром – тобто імітацією, яка не має реального наповнення. За його словами, росія підмінює поняття: реальполітик – гру інтересів і сили – вона подає як моральну доктрину, хоча це – просто політичний цинізм, загорнутий у «традиційні цінності».
Він також торкнувся релігійного виміру, простеживши, як православ’я було штучно насаджене на півночі Русі ще за часів Орди – як релігія, зручна для контролю. У цьому контексті він говорив про «від’ємну культурну селекцію» – коли протягом століть у влади залишалися найбільш жорстокі, цинічні та зручні для системи. Це, на його думку, і сформувало специфічну російську політичну психіку, відмінну від західної чи української.
«Росія не просто відкололася від православного світу – вона його “хакнула”», – сказав Бойченко.
Це, за його словами, не християнство, а інструмент залякування і контролю, який лише зовні нагадує релігію. Саме тому, вважає він, будь-які спроби домовлятися, шукати компроміси чи вести діалог – ілюзія, бо маємо справу не з ідеологією, а з антиціннісною системою, де навіть віра використовується як засіб тиску.
«Це не просто симулякр консерватизму – це диявольське православ’я. Його не можна реформувати чи переосмислити. Його треба перемогти», – підсумував він.
Максим Колиба: український консерватизм – живий і здатний до змін
Максим Колиба, заступник декана УКУ, запропонував поглянути на український консерватизм як на селективний – тобто такий, що здатен змінюватися повільно, але послідовно. Він наголосив, що Україна не просто периферія Європи, а її східна частина – з унікальним політичним і релігійним досвідом.
«Ми не Захід і не Схід. Ми – східна частина західної цивілізації», — сказав Колиба.
На його думку, Україна історично уникла крайнощів і східного цезаропапізму, і західної централізації, натомість виробила власну політичну культуру – з елементами виборності, відповідальності й волелюбності. Прикладом він навів традиції Русі та козацької демократії, де керівників обирали, але могли й скинути – якщо ті зраджували довіру.
«У нас Майдан – не виняток, а механізм. Коли щось іде не так, він запускається знову», – зазначив він.
Колиба також підкреслив, що релігійна толерантність – одна з ключових українських цінностей, яка проявляється як у політичному житті, так і в міжконфесійному діалозі. І саме ця риса, за його словами, має стати складовою зовнішньої комунікації України, особливо у розмові з країнами, де релігія досі відіграє велику роль у суспільному житті.
Юрій Олійник: Росія – це дзеркало, що викривляє чужі ідеї
Політолог і військовослужбовець Юрій Олійник звернув увагу на те, що російська модель повного державного контролю над церквою – насправді не спадщина Візантії, а західне запозичення. За його словами, ще Петро І взяв за зразок синодальні структури протестантських країн – зокрема Голландії та Англії.
«Це не “православна традиція”, як вони це подають, а копія західних практик, тільки доведена до абсурду», – сказав Олійник.
Він охарактеризував росію як “дзеркало”, яке позичає ідеї у Заходу, але трансформує їх під власні потреби. Основна мета цієї трансформації – не віра, не ідеологія, а збереження державної машини й імперська експансія. Саме тому навіть релігійні наративи там є лише інструментом політичної гри.
Олійник також застеріг від власних ідеологічних крайнощів в Україні – від спокуси автоматично відкидати будь-яку консервативну тезу, лише тому, що її просуває росія. Він підкреслив, що багато з російських “традиційних” меседжів є викривленими версіями чужих ідей, і тому слід вести зважену дискусію, не кидаючись звинуваченнями у “змові з москвою” за спробу говорити про складні речі – зокрема, про аборти, віру чи моральність у публічному просторі.
«Росія транслює чужі ідеї через своє викривлене скло – тому наше завдання не копіювати, а осмислювати. І не замовчувати те, що важливе лише тому, що про це також говорить ворог», – зазначив він.
Ірина Фенно: як росія прикриває агресію «православним» наративом
Доцентка кафедри релігієзнавства КНУ Ірина Фенно у своєму виступі зосередилася на викритті використання християнської риторики в російській пропаганді. За її словами, саме через спотворене тлумачення моралі та віри росія намагається легітимізувати війну – як на власній території, так і за кордоном.
«Показати, як росія представляє “православіє” – це дуже дієвий інструмент», – підкреслила дослідниця.
Фенно розповіла про системну роботу з документування руйнувань культових споруд, яку вона веде разом із релігієзнавцем Русланом Халіковим. Йдеться про аналіз того, чи були ці обстріли навмисними і як саме окупанти перетворюють релігійні об’єкти на військові цілі.
Ще однією темою виступу стала ідеологізація ядерної зброї. Ірина Фенно навела приклад публічних заяв російського стратега Сергія Караганова, який називає ядерну зброю «даром Божим», а її використання – «моральним обов’язком росії».
«Було би гріхом не використати його» — саме так Караганов виправдовує можливий ядерний удар, підкріплюючи свої тези релігійною риторикою. Це викривлення християнської етики, і саме його викриття – ефективний інструмент протидії.»
Фенно також звернула увагу на розширення масштабів російської пропаганди. Якщо раніше йшлося про «денацифікацію України», то тепер, за даними з форумів «русского мира» під патронатом Патріарха Кирила, у фокусі опинилася «нацифікація Європи». У 2025 році один із форумів проходив під гаслом «Русский мир проти нацизму», що свідчить про спробу розширити зону інформаційної війни на західну аудиторію.
У цьому контексті вона наголосила на важливості правильного донесення українського меседжу на Захід. Особливо – до середовищ, де цінуються пацифізм, міжконфесійна повага та християнське розуміння ненасильства. Завдання – показати, як російська ідеологія зловживає цими поняттями, і чому справжній гуманізм – на боці України.
Юрій Завгородній: «Свята Русь», злий геній і виклики технологічної епохи
Філософ і сходознавець Юрій Завгородній у своєму виступі поєднав історичний аналіз релігійних ідентичностей з роздумами про природу російської загрози та нові виклики для консервативної думки у ХХІ столітті.
Почавши з концептів «Святої Русі» та «Києва як Другого Єрусалима», дослідник зауважив, що ці ідеї мають глибоке коріння в українській традиції, але сьогодні опинилися на периферії дискусій. Тим часом росія активно використовує концепт «Святої Русі» як інструмент пропаганди. На думку Завгороднього, Україна програє в цьому символічному полі, хоча могла б переосмислити й актуалізувати ці поняття у власному ключі.
«Це дуже місткі, креативні, живучі концепти. Але зараз вони не в центрі уваги – і це проблема», – зазначив він.
Завгородній зосередився на природі російської загрози. Він закликав не знецінювати її складність і масштаби, адже росія, за його словами, – це не тимчасове викривлення, а явище, яке формувалося понад пів тисячі років. Він охарактеризував її метафорично як «злого генія» – сильного, впливового, але деструктивного.
«Це геній, але він злий – і в цьому суть небезпеки», — пояснив експерт.
У контексті нових загроз Завгородній звернув увагу на роль технологій, які змінюють саму суть політичних і світоглядних поділів. За його словами, сучасний традиціоналізм не може ігнорувати виклики ядерної зброї, цифрового контролю чи штучного інтелекту.
«Можливо, ми вже використовуємо небезпечні інструменти, навіть не до кінця усвідомлюючи це», – сказав він.
Дослідник підтримав ідею створення робочих груп, аби обговорення не зникло безслідно, а дало практичні результати. За його словами, структурована робота з такими темами має тривати, зокрема в міждисциплінарному форматі.
Структурована робота – наступний крок після круглого столу
Підсумком розширеного круглого столу, стало рішення перейти від дискусії до структурованої роботи. Учасники погодились, що сам формат брейнстормінгу – хоч і продуктивний для початку обговорення – недостатній для практичної реалізації ідей.
Ціль подальшої роботи – створення прикладних інструментів для зовнішньої комунікації: зокрема, ілюстративних матеріалів і індикаторів, які дозволять чітко та аргументовано спростовувати образ росії як «консервативної» держави – передусім у спілкуванні з західною аудиторією.
Чотири напрямки структурованої роботи
Підсумовуючи дискусію, окреслено чотири тематичні напрямки, в межах яких можуть діяти робочі групи:
1. Ідеологічний блок:
Аналіз державної ідеології рф, яка не відображає суспільних реалій і створюється для експорту. Передбачає дослідження конфліктності та штучності основних ідеологічних ліній російської пропаганди.
2. Соціальні показники:
Використання статистики для демонстрації невідповідності росії декларованим «традиційним» цінностям. У фокусі – дані щодо розлучень, вбивств, алкоголізму, насильства.
3. Історична перспектива:
Вивчення відмінностей між українською та російською політичною філософією, з акцентом на трактування консерватизму, релігії, національної ідентичності.
4. Релігійний вимір:
Дослідження того, як росія використовує християнську риторику для виправдання агресії, включно з документуванням зруйнованих культових споруд і аналізом риторики РПЦ.
