Степан Томашівський посідає особливе місце в українській інтелектуальній традиції початку ХХ століття. Як історик, політичний мислитель і громадський діяч, він сформував оригінальну концепцію українського консерватизму, що різко відрізнялася як від революційного соціалізму, так і від романтичного народництва. Його погляди були спробою дати українському національному рухові тверезу, державницьку основу.
Консерватизм Томашівського виростав із глибокого історичного аналізу. Він вважав, що політика не може будуватися на емоціях, утопіях чи абстрактних гаслах. Для нього історія була не набором героїчних легенд, а джерелом тверезих уроків. Українська нація, на його переконання, не раз зазнавала поразок саме через зневагу до інституцій, правопорядку та державної дисципліни.
Ключовим елементом його консервативного світогляду була ідея державності. Томашівський критикував уявлення про те, що українська нація може існувати лише як культурна або етнографічна спільнота. Він наполягав, що без власної держави, з чіткою системою влади, відповідальності та ієрархії, нація приречена на залежність від сильніших сусідів. Саме тому він із підозрою ставився до масових демократичних експериментів у суспільстві, яке ще не мало сталих політичних традицій.
Важливою рисою консерватизму Томашівського була повага до еліти. Він вважав, що історію творять не стихійні маси, а відповідальна провідна верства. Ця еліта мала формуватися не за принципом гучних гасел, а через освіту, моральний авторитет і служіння державі.
Водночас Томашівський не ототожнював еліту з вузьким соціальним класом. Для нього це була радше функція і відповідальність, а не привілей.
Особливе місце в його поглядах посідала роль Церкви. Як консерватор, Томашівський розглядав християнську традицію, зокрема греко-католицьку церкву, як один із фундаментів суспільної стабільності. Він вважав, що Церква виконує не лише духовну, а й морально-виховну функцію, без якої неможливе формування зрілої нації. Водночас він застерігав від перетворення релігії на інструмент політичної демагогії.
Томашівський критично ставився до революційних ідей свого часу. Соціалізм і радикалізм він вважав небезпечними спокусами, які обіцяють швидке визволення, але на практиці ведуть до хаосу і руйнування. На його думку, українське суспільство потребувало не різких зламів, а поступової еволюції, спираючись на історичну спадщину, правові норми та відповідальну владу.
Водночас його консерватизм не був реакційним або спрямованим у минуле. Томашівський не заперечував потреби реформ і модернізації. Він лише наголошував, що ці зміни мають бути вкорінені у власну традицію і відповідати реальним можливостям суспільства. Сліпе копіювання чужих моделей, на його переконання, було однією з найбільших загроз для українського державотворення.
Консервативні погляди Степана Томашівського стали важливою альтернативою домінантним ідеологіям його епохи. Вони пропонували українцям шлях не швидких революцій, а тривалої і складної роботи над собою, своїми інституціями та політичною культурою. У цьому сенсі його ідеї залишаються актуальними й сьогодні, коли питання відповідальності еліт, ролі традиції та меж радикальних змін знову стоять у центрі суспільних дискусій.
Автор: Валерій Майданюк
