Республіканська партія США сьогодні складається з декількох угрупувань, серед яких можна умовно виділити “рейганістів” та “трампістів”. Основу республіканців становлять представники “рейганівського крила” – так званої GOP, котрі досить прихильно ставляться до підтримки України. Але партія переживає гостру ідеологічну боротьбу між старим консерватизмом та радикальним підходом нової владної команди.
Республіканська партія США протягом десятиліть сприймалася як стабільна політична сила з чітким набором принципів, зрозумілих як американському виборцю, так і міжнародним партнерам Вашингтона. Проте останні роки дедалі частіше звучить теза, що GOP втратила ідеологічну цілісність і переживає глибоку внутрішню трансформацію. Ключове протистояння сьогодні відбувається не між республіканцями і демократами, а всередині самої партії, де класичний консервативний мейнстрим поступово здає позиції радикальнішим і емоційнішим течіям.
Для світу, зокрема для України, ці процеси мають безпосереднє значення. Саме внутрішня боротьба в Республіканській партії визначає, якою буде зовнішня політика США, рівень підтримки союзників і ставлення до авторитарних режимів.
Від скасування рабства до рейганівського ренесансу
Республіканська партія виникла у середині XIX століття як політична відповідь на питання рабства, яке розколювало американське суспільство. У 1854 році колишні віги та демократи-аболіціоністи об’єдналися, щоб створити нову силу, яка виступала проти поширення рабства на нові території. Саме тоді було закладено ідею республіки як держави рівних прав і особистої свободи.
Першим символом цієї ідеї став Авраам Лінкольн. Його перемога на виборах у 1860 році призвела до Громадянської війни, але саме республіканці змогли зберегти єдність країни, ліквідувати рабство і закласти основи сучасної американської держави. Після Лінкольна цю лінію продовжили інші президенти-республіканці, зокрема Улісс Ґрант, який забезпечував відновлення країни і захист прав звільнених рабів. Так сформувався образ партії, що асоціювалася з прогресом, мораллю і національною відповідальністю.
Після Громадянської війни республіканці поступово стали партією економічної свободи, підприємництва і промислового розвитку. На початку XX століття президент Теодор Рузвельт започаткував хвилю реформ, спрямованих проти надмірної влади корпорацій, і вперше чітко сформулював ідею, що держава має працювати в інтересах громадян, а не монополій.
Новий ідеологічний підйом Республіканська партія пережила у 1980-х роках із приходом Рональда Рейгана. Його політика зниження податків, обмеження державних витрат і підтримки бізнесу стала фундаментом сучасного американського консерватизму. Рейган наголошував, що економічна свобода громадянина є ключем до сили держави, а надмірний уряд лише стримує розвиток.
Під керівництвом Рейгана республіканці поєднали економічний оптимізм, жорстку позицію щодо СРСР і активну підтримку союзників, що зробило партію символом американського лідерства у світі.
Ідеологія Республіканської партії формувалася десятиліттями і ґрунтується на кількох базових принципах. Йдеться про свободу особистості і приватної ініціативи, мінімальне втручання уряду в економіку, захист традиційних сімейних і релігійних цінностей, сильну армію та стримане ставлення до державних соціальних програм.
У зовнішній політиці класичні республіканці традиційно підтримували жорстке стримування агресивних режимів і виступали за активну підтримку союзників. Саме цей підхід визначав антиросійську позицію GOP ще з часів холодної війни.
Трамп і новий розкол
Дональд Трамп став каталізатором глибоких змін усередині партії. Його гасло про повернення величі Америки привернуло увагу виборців, які відчували себе програними в умовах глобалізації. Водночас стиль Трампа зробив Республіканську партію більш емоційною, націоналістичною і антисистемною.
Попри поширену думку, трампісти не становлять абсолютної більшості в партії. Їхнє ідеологічне ядро оцінюють у 20-25 відсотків. Проте саме вони значною мірою формують інформаційний порядок денний, змушуючи інших республіканців або пристосовуватися, або втрачати електоральну підтримку.
Характерним прикладом внутрішніх суперечностей є Бен Шапіро. Він підтримує чимало політичних ідей Трампа, але регулярно критикує його за моральні аспекти і поведінку, виступаючи проти конспірології та радикалізації консервативного руху.
Україна і республіканські суперечки
На початку повномасштабного вторгнення Росії підтримка України в Конгресі США, зокрема серед республіканців, була майже одностайною. Більшість GOP підтримала ленд-ліз і масштабні оборонні пакети допомоги. Проте з часом кількість опонентів підтримки Києва зросла, і питання України стало маркером внутрішніх ідеологічних ліній.
Найбільш проукраїнськими залишаються рейганівські консерватори, помірковані республіканці та частина неоконсерваторів. До цієї групи належать Мітч Макконнелл, Майк Пенс і Ніккі Гейлі, які розглядають підтримку України як елемент глобальної безпеки і стримування авторитарних режимів.
Натомість частина трампістського крила апелює до внутрішніх проблем США і виступає за скорочення зовнішньої допомоги, зокрема й Україні.
Сучасна Республіканська партія є складною коаліцією різних ідеологічних груп, а не монолітною структурою. Саме це внутрішнє дроблення визначатиме її майбутнє, виборчі перспективи і зовнішньополітичний курс США.
Для України ключовим завданням залишається розуміння цієї внутрішньої логіки і робота з тими середовищами республіканців, для яких свобода, безпека і підтримка союзників залишаються принциповою позицією.
Автор: Валерій Майданюк
