Попри гучні заяви про ізоляціонізм, у команді Дональда Трампа є впливові політики, які відкрито стають на бік України. Вони називають Путіна диктатором, голосують за допомогу та просувають нові формати співпраці. Хто ці люди і чому їхня позиція важлива для Києва? Розбираємося, хто в Республіканській партії залишається союзником України.
З часів «холодної війни» Республіканська партія США асоціювалася з жорсткою зовнішньою політикою, протидією авторитарним режимам і захистом демократії та вільних ринків. Однак початок другої каденції Дональда Трампа у 2025 році спричинив дискусії про ізоляціонізм і протекціонізм у підходах Вашингтона. Але всередині самої Республіканської партії зберігається впливове крило політиків, які послідовно підтримують Україну, визнають Росію агресором і виступають за продовження військово-фінансової допомоги Києву. Частина з них належить до орбіти Дональда Трампа або має з ним тісні зв’язки, але водночас публічно захищає українські інтереси.
Серед таких фігур варто згадати Кіта Келлога, генерал-лейтенанта у відставці, який працює в колі зовнішньополітичних радників Трампа. Він розглядає війну Росії проти України як частину ширшого протистояння авторитаризму і Заходу та наголошує, що відповідальність за вторгнення лежить виключно на Кремлі. Келлог виступає за поєднання військової підтримки України з дипломатичним тиском на Москву та збереження санкцій як інструменту примусу.
Подібну позицію займає й Майк Помпео, колишній держсекретар і директор ЦРУ. Він представляє рейганівську традицію республіканців, для якої характерні глобальне лідерство США і жорсткість щодо Росії. Помпео неодноразово підкреслював, що Путін є диктатором, а перемога України має стратегічне значення не лише для Європи, а й для стримування Китаю та інших авторитарних режимів.
У Конгресі діє група республіканців, які системно підтримують Україну. Сенатор Роджер Вікер та конгресмен Джо Вілсон як співголови груп підтримки України послідовно заявляють, що агресором є Росія, а Україна прагне справедливого миру з надійними гарантіями безпеки. Вони голосували за пакети допомоги, підтримували санкції проти Москви та публічно відстоювали позицію, що допомога Києву відповідає національним інтересам США.
В авангарді прихильників України у Сенаті також перебувають Ліндсі Грем і Том Тілліс. Грем є особливо показовою фігурою: з одного боку, він близький до Дональда Трампа і має складні стосунки з власною електоральною базою, з іншого – витратив значний політичний капітал на підтримку України. Саме він просував ідею співпраці у сфері критичних копалин як спосіб посилити зацікавленість Трампа та республіканців у стратегічному партнерстві з Києвом. Попри окремі критичні заяви щодо української влади, Грем залишається впливовим союзником, що завдячує своїй стійкості довгій кар’єрі в Сенаті та підтримці з боку Трампа.
Том Тілліс також стабільно підтримує оборонні бюджети з допомогою Україні та виступає за посилення санкцій проти Росії.
Водночас Республіканська партія не є монолітною. Усередині неї співіснують різні течії. Так звані freedom republicans продовжують традицію Рональда Рейгана, підтримуючи активну зовнішню політику і глобальну роль США, тому значно частіше стають на бік України.
Натомість так звані national republicans тяжіють до націоналістичного популізму, ізоляціонізму та протекціонізму, демонструючи більший скепсис щодо міжнародних зобов’язань і іноді симпатизуючи політикам на кшталт Віктора Орбана. Найбільша група в Палаті представників, Republican Study Committee, об’єднує різні позиції: частина її членів підтримує допомогу Україні, інші висловлюють занепокоєння щодо корупції або недостатнього внеску Європи.
Важливим фактором є настрої виборців-республіканців. Опитування, замовлене організацією Razom у компанії Eighteen92, показало, що навіть серед скептиків підтримка України може зрости на 20 відсоткових пунктів після надання додаткової інформації. Зокрема, 71% респондентів заявили, що з більшою ймовірністю підтримають Україну, дізнавшись про викрадення Росією тисяч українських дітей, а значна частина позитивно реагує на інформацію про переслідування євангелістів на окупованих територіях. Крім того, 60% скептиків готові підтримати допомогу, якщо вона посилює позиції Трампа на переговорах, адже для них важливо бачити успіх американського лідера.
Республіканські конгресмени часто ставлять прагматичне питання про вигоду для свого округу, особливо якщо представляють сільські чи економічно вразливі регіони. Тому аргументи про закупівлю Україною американського газу, замовлення оборонної продукції, розвиток співпраці у сфері безпілотників і створення робочих місць у США можуть стати переконливими.
У підсумку можна констатувати, що попри внутрішні суперечності, в Республіканській партії зберігається крило, яке підтримує Україну і визнає стратегічну важливість нашої перемоги. З цими політиками варто працювати системно, адаптуючи меседжі до різних груп: для прихильників традиційного консерватизму наголошувати на стримуванні Росії та зміцненні глобального лідерства США, для національно орієнтованих республіканців – на економічних вигодах і посиленні позицій Трампа, для релігійно-консервативного середовища – на темі захисту віруючих і викрадених дітей. Найефективніший шлях впливу на політиків пролягає через їхніх виборців. Республіканська партія не є втраченою для України, і за умови правильної аргументації вона може залишатися важливим партнером у боротьбі за справедливий мир і довгострокову безпеку.