Консервативні цінності були визначальними для витоків української незалежності. У масовій свідомості цей факт часто розмивається або підмінюється загальними формулами про «демократичний рух», однак ядро українського визвольного процесу кінця 1980-х – початку 1990-х років було значною мірою консервативним за своїм світоглядом, цінностями та політичною культурою.
Політична сила, без якої незалежність би не настала – Народний Рух України на чолі з В’ячеславом Чорноволом був не просто національно-демократичним об’єднанням, а формуванням, яке у своїй суті спиралося на принципи консерватизму. Йдеться передусім про пріоритет національної ідентичності, повагу до історичної традиції, захист мови та культури, а також глибоке вкорінення в християнській етиці. Для діячів Руху незалежність України була не лише політичним проєктом, а моральним обов’язком перед попередніми поколіннями і майбутнім нації.
Серед провідних ідей Руху та його лідерів варто виділити кілька ключових.
- По-перше, це утвердження української державності як найвищої політичної цінності.
- По-друге, опора на традиційні суспільні інститути – родину, громаду, церкву.
- По-третє, неприйняття радикальних соціальних експериментів і недовіра до утопічних ідеологій, які руйнують природний суспільний порядок.
- По-четверте, ідея відповідальності особи перед суспільством і державою, що є фундаментальною для консервативного світогляду.
Такі національно-демократичні партії, як Народний Рух України, а згодом Українська народна партія Юрія Костенка та Республіканська партія Левка Лук’яненка, були чітко вираженими консервативними силами. Вони стояли на міцній християнсько-демократичній платформі, де поєднувалися політичний прагматизм із моральними орієнтирами. Їх об’єднувало визнання національних цінностей і християнського морального устрою як базових засад державного життя. Тоді їх називали націонал-демократами. Але світова політична наука не оперує таким ідеологічним терміном. За політичними поглядами ідеї рухівців відповідають саме консерватизму.
У ширшому контексті консерватизм і християнська демократія часто виступають як взаємодоповнювальні або навіть взаємозамінні ідеології. У країнах із сильною консервативною традицією, як-от США чи Велика Британія, християнсько-демократичний електорат підтримує консерваторів. У Німеччині ж консервативний виборець голосує за ХДС/ХСС, які прямо апелюють до християнсько-демократичної спадщини. В Україні саме Народний Рух уособлював подібний тип ідеологічного синтезу.
Однак уже в другій половині 1990-х років українські консервативні сили почали втрачати вплив. На політичну арену дедалі активніше виходили політики, орієнтовані не на ідейні принципи, а на меркантильні інтереси та популістську риторику. Поступово першість перейшла до популістських проєктів, які експлуатували соціал-демократичні гасла: обіцянки загального добробуту, зростання соціальних видатків, всебічної опіки держави над громадянами. Така політика часто підміняла відповідальність короткостроковими електоральними вигодами.
Ідеї консерватизму та християнської демократії ще певний час зберігалися в середовищі партій блоку «Наша Україна», але цей період виявився нетривалим. Згодом українська політика остаточно втратила потужну ідеологічну консервативну опору. Консерватизм та християнську демократію задекларувала як свою ідейну платформу «Європейська Солідарність» Петра Порошенка. Але її суспільна підтримка виявилася невеликою. Особливо коли суспільство звертало увагу на скандали часів правління 5-го президента, а не на ідеологію.
Сьогодні в Україні фактично немає впливової консервативної партії загальнонаціонального масштабу. Водночас існує значний потенціал для її формування. Значна частина українського суспільства не поділяє ліберальних цінностей у їх радикальному вигляді, натомість зберігає прихильність до традиційних, релігійних і національних орієнтирів.
Окремим фактором є війна та перспектива тривалого протистояння з Росією. Наявність великої кількості військових, які традиційно є носіями консервативних установок, патріотизму, порядку, – також впливає на суспільні настрої. Геополітична нестабільність і безпекові виклики не сприяють поширенню абстрактних ліберальних ідей толерантності, зокрема – до російської мовної та національної меншини. Натомість підсилюють запит на цінності національної єдності, сили держави, віри, морального порядку.
У такі періоди історії суспільства природно повертаються до консервативних основ – патріотизму, мужності, відповідальності, релігійної та культурної ідентичності. Україна не є винятком із цього правила.
Консервативні сили стояли біля витоків української незалежності. І сьогодні, в умовах нових викликів і загроз, вони мають шанс знову відіграти ключову роль вже у війні за незалежність. І цього разу не лише у здобутті, а й у збереженні та зміцненні української державності.
Автор: Валерій Майданюк