Українська мова вже має законодавчий захист, але цього недостатньо, щоб вона стала мовою повсякденного вибору. В Українському безпековому клубі говорили про необхідність нової моделі, яка поєднає державні гарантії, відповідальність та позитивні стимули, щоб українська стала мовою престижу, можливостей і позитивної ідентичності.
29 вересня 2026 року Український безпековий клуб провів експертну дискусію «Мова як фактор національної безпеки: фундаментальний елемент національної ідентичності». Захід організували ГО «Український безпековий клуб» та ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Фонду Ганнса Зайделя.
Аналітичну частину дискусії відкрила перша заступниця голови Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Аліна Шпак із доповіддю «Державна політика щодо мовного фактору». Вона звернула увагу на головну проблему нинішньої мовної політики: в Україні вже сформовано законодавчу та інституційну основу захисту державної мови, однак залишається значна сфера, де немає чіткої відповідальності за системне просування української.
За словами Аліни Шпак, існують законопроєкти, здатні частково врегулювати цю проблему, проте вони поки не стали практичними інструментами державної політики. Окремо вона пояснила логіку чинного мовного законодавства. За її словами, його метою не було обмеження приватного життя чи заборона використання інших мов. Основний акцент зроблено на забезпеченні конституційного права громадянина отримувати інформацію, освіту та послуги українською мовою.
«Законом запроваджується механізм відповідальності. Це Уповноважений із захисту державної мови, це така сама правозахисна інституція, основний функціонал якої – захищати права громадян на отримання інформації і послуг українською мовою», – зазначила Шпак.
Водночас, на її думку, сама наявність законодавчих норм не гарантує зміни мовної поведінки суспільства. Серед проблем, які потребують системного вирішення, вона назвала недостатнє фінансування та координацію, вплив законодавства про національні меншини та англійську мову на мовнерегулювання, а також поширення російської мови серед молоді та у сфері неформальних послуг.
За словами Шпак, особливої уваги потребує розширення поняття освітнього середовища. Мовні вимоги, на її думку, мають враховувати не лише формальну освіту, а й неформальне навчання, спорт, дозвілля та різноманітні сервіси, де формується щоденне мовне середовище дітей і молоді.
Одним із показових викликів вона назвала ситуацію, коли закон забезпечує наявність україномовного продукту, але не гарантує його масового використання.
«Мало просто казати людині українську книжку читати. Треба читати книжку українською мовою. Сьогодні закон зробив так, що книжки є українською мовою, але тепер треба зробити, щоб їх почали читати, ті книжки українською мовою», – сказала Аліна Шпак.
Таким чином, наступним етапом мовної політики, на її думку, має стати не лише забезпечення формальної доступності українськомовного продукту, а створення умов, за яких громадяни добровільно обиратимуть його.
При цьому Шпак нагадала про досвід, коли якісний україномовний продукт зміг успішно конкурувати з російськомовним без додаткового примусу. Йдеться, зокрема, про впровадження українського кінодубляжу за часів президентства Віктора Ющенка. Як приклад вона навела мультфільм «Тачки», український дубляж якого, за її словами, став популярним серед українських дітей. Подібний ефект, зазначила Шпак, демонстрували й україномовні видання популярної літератури, зокрема книжок про Гаррі Поттера.
«Це був дуже важливий крок, зроблений ще за часів президента Ющенка. І цей дубляж українською мовою, коли мультфільм “Тачки” був популярнішим серед українських дітей за російський дубляж, був просто значимим для звичайних дітей», – зазначила вона.
Саме такі приклади, на думку учасників дискусії, демонструють можливість іншого підходу до мовної політики. Йдеться про поєднання законодавчих гарантій із розвитком якісного україномовного продукту, доступного середовища та позитивної мотивації.
Під час засідання Українського безпекового клубу ця тема стала частиною ширшої дискусії про перехід від переважно каральної моделі до системи, у якій українська мова отримує додаткову суспільну цінність через якість, престиж та нові можливості.
За словами Аліни Шпак, держава вже створила значну частину правових механізмів для функціонування української мови. Наступний виклик полягає в тому, щоб ці механізми працювали не лише як система контролю, а й як основа для формування сталого українськомовного середовища.
