Через традиційну для українців недовіру до держави, котру спровокувало тривале колоніальне минуле та недоліки української бюрократії після здобуття незалежності, побутує досить небезпечна думка, що “усі політики однакові” і “вся політика – брудна справа”. Не останніми промоутерами таких ідей в Україні є й російська агентура. Якщо слідувати такій анархістській логіці, тоді єдиною альтернативою політичним процедурам, як формі цивілізованого співіснування громадян, залишається вуличне насильство і право сильнішого. Альтернативою, політиці котру таврують як “корумповану аферу”, може бути лише розгул бандитизму за прикладом Сомалі – там керують не політики, а озброєні розбійники.
Водночас критики усіх без винятку політиків, забувають про тих державних діячів, котрі політичними засобами зробили свої країни успішними. Якщо всі політики однаково корумповані, цинічні та злодійкуваті, то хто ж тоді збудував успішні країни, які сьогодні є взірцями розвитку? Попри критику політики, в світі не існує країн, які стали демократичними, правовими та соціальними іншими засобами, окрім політичних.
Для більшості світу, такі держави як Німеччина, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, країни Скандинавії, Фінляндія стали втіленням добробуту, турботи про людей, громадянських свобод та можливостей для людського розвитку. Але всі ці блага були збудовані не ким іншим, як політиками. Не розстрілами, концтаборами і репресіями, а реформами на основі законності, поваги до людської гідності, власності та громадянських прав. Окрім півтора десятка соціальних держав, більшість з яких – європейські, на планеті сьогодні немає інших прикладів більш успішних суспільств. Адже політика буває різною.
Безумовно, у всіх країнах була корупція, олігархи, мафія, деструктивні сили, але в декотрих країнах політики змогли встановити такі закони і правила, що ресурси держави почали працювати на благо народу. Незаперечним залишається факт: успішні країни збудовані добрими політиками і державними діячами. Політикам допомагали вільна преса, свідомі виборці, економічні, соціальні та інші умови, але без ефективного державного менеджменту Німеччину чи Швейцарію сьогодні б не ставили у приклад успішних соціальних та правових держав.
До прикладу, Німеччина – країна, котра прийняла найбільшу кількість українських біженців, декілька десятиліть будувалася як соціальна держава, заснована на християнсько-демократичних цінностях. Перший канцлер ФРН Конрад Аденауер – автор німецького “економічно дива”, будував Німеччину на християнських принципах солідарності, субсидіарності, моральності та поваги до людської гідності – ключових цінностей Євангелія.
Такі християнсько-демократичні європейські лідери Ганнс Зайдель та Людвіг Ергхард у Німеччині, Роберт Шуман у Франції, Альчіде де Гаспері в Італії були тими політиками, завдяки діяльності яких, народи цих країн живуть у мирі, добробуті та розвитку. Всі вони були політиками, але боролися за прийняття таких законів, норм та інституцій, які уможливили благоденство та процвітання, які сьогодні є прикладом для наслідування всього світу. А мільйони біженців з інших країн, мріють потрапити до держав, які збудували ці політики.
Коли українцям кажуть, що “всі політики однакові”, це означає, що нас хочуть відвернути від того шляху розвитку, яким пішли сучасні Німеччина, Швейцарія, Нідерланди, Австрія чи Швеція і запропонувати якусь руїну анархії, замість цивілізованих політичних правил зміни влади та реформ. Там не буде політків, а будуть бандити, терористи, бойовики чи пірати – так, як в країнах, де політику знищили в хаосі громадянських конфліктів.
Автор: Валерій Майданюк
