Читачеві цієї невеличкої статті я пропоную свої міркування щодо Драгоманова та Донцова, їхні вчення, послідовників цих вчень та найголовніше – яке вчення має взяти український народ собі за компас сьогодні в час коли знову над ним зависла загроза зникнення та московського рабства.
Якщо коротко описати “науку” Донцова та Драгоманова, а точніше їхні поляризовані світогляди, то основа світогляду та “науки” Донцова – воля, а Драгоманова – розум. Донцов – це палке хотіння духової людини, Драгоманов– охолоджений до нестями раціоналізм.
Здавалося б сьогодні вже розум, інтелект, прорахунок– це найголовніші світоглядові основи будь-якої людини. Основи, які суттєво покращують якість людського життя та його пізнання. Основи, які підводять різні нації до спільно знаменника, унеможливлюючи війни, адже логіка спільна для всіх – це є світогляд Драгоманова. І справді заперечувати внесок інтелекту та аналізу в розвій людського життя безглуздо. Та одна справа користуватися інтелектом в школах, академіях, в дослідженнях структури та будови будь-якої матерії і цей список можна продовжувати довго. Та інша справа переносити закони логіки, аналізу та прорахунку, як основи, для зародження, становлення та виживання нації, що й і зробив Драгоманов, породивши цілу плеяду своїх послідовників, які привели Українську Націю до рабства та знищення як фізично так і духового.
Оглядаючись в минувщину, ми бачимо, що історію творять не аналітики та раціоналісти, які вираховують ймовірність, прагматичну користь або просто займаються пасивним філософським спостеріганням , а люди, які мають велике та незгасиме “хочу” – хочу свободи, хочу імперію, хочу влади тощо. І якщо це “хочу” достатньо сильне і випливає з найглибших та найяскравіших закутків людської душі, то воно пробиває товщу “найоб’єктивніших неможливостей”, про які каже нам розум, наскрізь охоплений логікою.
Не буду детально описувати ці приклади, а просто перерахую: становлення монархій та імперій (імперія Македонського, Османська імперія, Французька імперія Наполеона, Московська імперія-СССР тощо); руйнація давніх монархій, які панували в Европі свого часу, і яким належала вся повнота влади національними рухами тощо. Створення всіх цих імперій з “нічого” можливе лише завдяки ірраціональному “хочу”, яке мали Македонський, Османи, Наполеон, Іван Грозний, Пьйотр І, Ленін, Сталін.
Руйнація цих імперій та того – здавалося б “незмінного” порядку, який вони по собі витворили – також стала наслідком ірраціонально, вольового “хочу”. Їхнє створення та руйнація неможлива з точки зору “лабораторного” аналізу, а з точки зору волевого “хочу”– абсолютно можливе Саме тому Донцов для національного світогляду закладає основою волю – творче та палке стремління творити та виборювати, а не пасивне спостерігання та аналіз, який каже, що твої найглибші духові прагнення “неможливо” задовільнити, тому треба пристосовуватися та не вимагати “неможливого” – це було головне гасло Драгоманова та його “апостолів”. З їхнього світогляду виплив державний ідеал – як влучно це сформульована Донцов – “безжурного та щасливого народу-раба під крилами народу-завойовника”.
З цієї “науки” випливає – цілком логічно – ідея федерації та зміни лихої вдачі московитів “наукою-чарівницею”, логікою, здоровим глуздом, гуманізмом тощо. І отруєні цією “наукою” “поводирі” української нації в ХХ ст. намагалися нездарно втілити ці ідеали вжиття, але поводирі московитів та поляків –на відмінно від наших – керувалися справжньою життєво-історичною “наукою” – волевим “хочу”, тому вони перемогли, а ми програли. Бачимо, що світогляд Драгоманова та його ідеї зазнав краху.
Та кому сьогодні Українська нація завдячує Державою та свободою? Тим, хто хотіли національної свободи, а не доводили її актуальності чи можливости. Не Грушевському, Винниченку, Єфремову чи Драгоманову, а Шевченку, Лесі Українці, ОУНівцям, УПІвцям численним дисидентам та письменникам , які реалізовували ідеали Донцова – які українське вольове “хочу” ставили понад все, не притлумлюючи і не ослаблюючи його, жодними розумовими санкціями.
Наголошую що логіка, раціоналізм, аналіз, спостерігання – це не є шкідлива річ в світогляді. Однак, коли йде мова про націю та її життя, то основою національного світогляду має бути воля. Розумом, аналізом Донцова керує воля та “хочу”, а в Драгоманова навпаки – розум керує волею та “хочу”, надаючи йому санкцію або виправдання.
Тому, підбиваючи підсумки, є очевидним, що вольовий світогляд Донцова має бути компасом для нас в цій боротьбі за національне життя, оскільки він кристалізований з ідеалів Шевченка, Лесі Українки та інших письменників, з українського нестримного “хочу”, з історичного досвіду людства. І саме цей світогляд зростив покоління УПА-ОУН, яке є духово-ідейним взірцем для нашого війська сьогодні в борні за своє існування, становлення та розвиток, як нації.
Автор: Максим Помінчук
