Політичний баланс у Німеччині переживає переворотний момент – ще вчора маргінальна Альтернатива для Німеччини (AfD) сьогодні виходить у лідери рейтингів, випереджаючи ХДС/ХСС – партію, що стояла у витоків ФРН. І схоже, це не просто тимчасовий протест виборців, а сигнал про глибшу кризу всієї системи. І головне – електоральний зсув у ФРН може мати руйнівні наслідки не лише для Берліна, а й для всієї Європи і насамперед для України.
Криза довіри до традиційних консерваторів
Станом на весну 2026 року ультраправа «Альтернатива для Німеччини» (AfD) уперше очолює загальнонаціональні рейтинги, тоді як традиційний консервативний блок ХДС/ХСС демонструє втрату довіри. За даними Forsa, 26% німців готові підтримати AfD – і це вже не локальний феномен східних земель, а загальнонаціональна тенденція. Падіння рейтингу ХДС/ХСС має системний характер – виборці дедалі частіше не бачать у блоці під проводом Фрідріха Мерца чіткої альтернативи.
Центристська позиція, яка раніше забезпечувала баланс, сьогодні працює проти них – частина електорату прагне жорсткіших рішень у питаннях міграції та безпеки.
Внутрішні суперечки і відсутність єдиної стратегії лише підсилюють відчуття слабкості. Симптоматично, що рівень підтримки самого Мерца опустився до критично низьких показників – лише 15% позитивних оцінок проти 83% негативних.
Протест як ресурс: чому зростає AfD
Зростання популярності AfD значною мірою базується на протестному голосуванні – партія капіталізує суспільне невдоволення економічною ситуацією, інфляцією та зростанням цін. Окремим фактором є міграційна політика – жорстка риторика AfD знаходить відгук у частини виборців, які скептично ставляться до інтеграційних процесів. Водночас партія пропонує прості відповіді на складні питання – класичний популістський інструмент, який працює в умовах розчарування мейнстрімною політикою. Додатковим чинником є і їхня позиція щодо Росії – заклики до перегляду та покращення відносин із РФ знаходять підтримку серед окремих груп населення, попри загальноєвропейський курс. Німцям пропонують «не воювати проти сильної імперії, а домовитися з нею та разом заробляти». І на фоні загроз мобілізації чоловіків у Німеччині, це видається для багатьох вигідним електоральним рішенням.
AfD отримує вигоду не лише від власної риторики, а й від слабкості конкурентів – постійні суперечки між соціал-демократами, «зеленими», лібералами та консерваторами щодо енергетики, кліматичної політики чи інфраструктурних рішень створюють враження хаосу. На цьому тлі AfD позиціонує себе як «єдину справжню опозицію» – силу, яка не брала участі у політичних рішеннях минулих років і не несе за них відповідальності.
Технологія популізму: як працює стратегія AfD
Політична тактика AfD будується на кількох рівнях – створення інформаційних конфліктів навколо чутливих тем, розхитування довіри до інституцій та посилення поляризації суспільства. Паралельно AfD намагається зруйнувати бар’єр між собою і традиційними партіями, змушуючи консерваторів розглядати співпрацю як можливий сценарій. Ще один елемент – перехоплення ключових тем опонентів: економіка, податки, безпека. У статусі опозиції партія може дозволити собі обіцяти максимум, не доводячи реалістичність цих обіцянок.
Зрештою, центристські сили часто програють у рейтингах популістам насамперед через кризу очікувань – у періоди економічної нестабільності, безпекових загроз і соціальних змін виборці шукають швидких і зрозумілих рішень. Поміркована політика, яка передбачає компроміси та довгі процедури, виглядає повільною і «беззубою» на тлі радикальних обіцянок. Популісти ж пропонують прості формули – знизити податки, закрити кордони, масштабні пільги для родин, «навести порядок» – навіть якщо ці рецепти не мають реалістичного підґрунтя.
До того ж ХДС/ХСС, як відповідальна і виважена політична сила, часто говорить мовою аргументів: законів, цифр, тоді як радикали працюють з емоціями, страхами і нагнітанням відчуття несправедливості. У медійну епоху це стає критичним – той, хто формулює прості й чіткі меседжі, отримує увагу. Популісти також ефективно використовують конфлікти, підсилюючи поляризацію і змушуючи центристів постійно виправдовуватися замість того, щоб задавати порядок денний.
І вишенька на торті – ефект «безвідповідальності» опозиції. Християнські демократи, які перебували при владі або входили до коаліцій, асоціюються з непопулярними рішеннями – від економічних реформ до міграційної політики. Натомість популісти можуть критикувати всіх і не нести відповідальності за наслідки своїх пропозицій. У результаті формується парадокс – чим складніша ситуація в країні, тим більше шансів мають ті, хто обіцяє найпростіші, але найменш реалістичні рішення.
Позиції AfD підсилюються і зовнішніми впливами – заяви впливових фігур на кшталт Ілона Маска або Джей Ді Венса, контакти з американськими політиками додають партії відчуття «міжнародної легітимності». Водночас це викликає занепокоєння у Берліні, адже йдеться про силу, яка відкрито критикує політику ЄС і НАТО та виступає проти чинного курсу підтримки України.
Зрештою, чимало дій AfD працюють на користь Москви, тож не варто відкидати інформаційної, фінансової та політичної підтримки з її боку.
Виклик для України і Європи
Підйом AfD виходить за межі внутрішньої політики Німеччини – це частина ширшого європейського тренду зростання популістичних і праворадикальних сил. Для України це означає потенційне послаблення підтримки – партія скептично ставиться до санкцій проти Росії та виступає проти масштабної допомоги Києву. З огляду на роль Німеччини як ключового гравця ЄС і найбільшого економічного донора України в Європі, зміна політичного балансу може мати ефект доміно для всієї Європи. Адже популісти по всьому континенту здатні формувати коаліції, блокувати санкційні рішення або відмовлятися ратифікувати пакети допомоги для Києва
Сьогоднішнє лідерство AfD у соціології – це не випадковий сплеск, а симптом глибшої кризи довіри до традиційних політичних еліт. Німеччина опиняється в ситуації, яка дедалі більше нагадує американський сценарій – із сильним популістським гравцем, що апелює до «простих рішень» і позиціонує себе як голос народу проти системи. Питання лише в тому, чи зможе німецька християнська демократія знайти відповідь на цей виклик, не втративши власної стійкості?
