Відносини німецького ХДС з сестринською партією Християнсько-соціальний союз (нім. Christlich-Soziale Union, CSU) є партнерськими та базованими на ідеологічному співробітництві, хоч і не завжди були безхмарними.

ХСС – більш правоцентристська і більш консервативна політична сила. Будучи коаліційними партнерами з ХДС на федеральному рівні та утворюючи єдину фракцію у бундестазі, ХСС зберігає самостійність в організаційному аспекті.

Заснована у Мюнхені в 1945 році на ґрунті баварських християнсько-соціалістичних політичних сил та організацій, ХСС відмовилася від пропозиції Конрада Аденауера про злиття з християнськими демократами й залишилася незалежною. ХСС проводить у Баварії власну політику, яка найбільше відповідає інтересам цієї переважно католицької федеральної землі, яка до того ж є однією з найбагатших земель ФРН. Таких успіхів Баварія досягла, значною мірою і під проводом ХСС, яка  вже понад півстоліття беззмінно є правлячою партією Баварії і очолює земельний уряд. Сьогодні ХСС має серед партій Німеччині найбільшу частку членів, що мають вищу освіту – 39%.

Будучи відомою як партія євроскептичних позицій, ХСС виступає за регіонально та національно стабільну Європу, яка ґрунтується на принципах федералізму та субсидіарності. У співпраці з десятком інших європейських християнсько-демократичних та консервативних партій ХСС у 1976 році ініціював створення Європейської народної партії і з часу перших виборів до Європарламенту постійно має там представництво в кількості від семи до десяти депутатів.

У 1976 році між ХДС та ХСС мало не трапився партійний розкол, спричинений поразкою блоку ХДС/ХСС на парламентських виборах. Деякі лідери ХСС тоді висловили ідею розпуску партійного союзу з ХДС, однак через місяць кризу врегулювали і спільне фракційне об’єднання функціонує на підставі “Домовленості щодо продовження дії фракційного об’єднання між ХДС і ХСС”.

Міжпартійні домовленості від 2017-го року декларують, що засадничі рішення фракції ХДС/ХСС ухвалюються лише за згодою обох груп. А ХСС може мати відмінну від більшості фракції думку щодо особливо важливих питань, яку може відстоювати у Бундестазі самостійно. Фактично, керівництво ХДС визнає право баварської  партнерської партії голосувати окремо від позиції більшості союзної фракції. Тож обидві політичні ідеологічно спорідненні партії виступають партнерами на основі широкої автономії і, розділивши сфери федерального впливу, не вступають у перегони між собою.

Автор: Валерій Майданюк

Надзвичайно важливим завданням українців після зупинення російської агресії є економічне відновлення та подолання бідності, котра є нічим іншим, як втратою людської гідності.

Більшість людей в Україні здатні заробити за свого життя суму, еквівалентну середньостатистичній квартирі. Ще частина може собі дозволити купити її в розстрочку, витрачаючи решту коштів на підтримання певного рівня життя. Багато людей, особливо пенсіонери, інваліди, постійно живуть за межею бідності, дозволяючи собі тільки найнеобхідніші речі. Все це спричиняє багатьма людьми втрату гідності – багато хто впадає в спокусу алкоголізму, хтось стає злочинцем. Проте більшість людей постійно зайняті проблемою виживання, боротьбою за існування в умовах не до кінця справедливого суспільного ладу, де влада сильно відірвана від проблем людей і потреби їх вирішення.

Багато хто вважає, що більшість політиків зацікавлені в такому стані справ, бо керувати бідним і пригніченим народом значно легше, як заможним і вільним. Насправді українська політична система є глибоко хворою, оскільки більшість політиків, які перебувають у нас при владі, першочергово зайняті не боротьбою із бідністю і покращення стану добробуту українців, а насамперед турбуються про доступ до медіа і фінансових ресурсів, оскільки ці два компоненти є головними умовами їх успіху в наявній політичній системі.

Поміняти економічну ситуацію в Україні, даючи людям доступ до якісної освіти, до хоча б низько-і-середньооплачуваної роботи по мірках ЄС дозволить змінити суспільну ситуацію, давши більшості людей можливість користатися із благ ринку нерухомості, якісних харчів, освіти, дозвілля і відпочинку та культури. Ріст споживчих можливостей українців надасть внутрішнього драйву розвитку економіки, яка із свого боку буде приносити нові податки в бюджет

Це одне із найважливіших завдань кількох найближчих десятиліть. Скорочення безробіття, скорочення частки населення, яке перебуває за межею бідності – ось завдання для справжніх державців.

Пропозиції:

• Скоротити бідність в 2 рази за найближчі 10 років, розвиваючи ринок праці і створивши близько 3-5 мільйонів нових робочих місць
• Сприяти росту заробітної плати зокрема мінімальної
• Сприяти утворенню класу дрібних приватних власників, як фермерів в сільській місцевості так і підприємців в містах, стимулюючи зокрема самозайнятість, кооперативи і сімейний бізнес
• Створення умов для зайнятості і повернення мільйонів заробітчан.

Автор: Юрій Міндюк

«Українська карта» стала однією з найважливіших у передвиборчій гонці США, тож команда Дональда Трампа не оминула нагоди використати тему війни задля рейтингу. І нещодавні нападки декотрих республіканців на Володимира Зеленського засвідчують не стільки некомпетентність української дипломатії, яка й так балансує «між краплями», скільки загострення виборчої епопеї.

Ще десятиліття тому українцям здавалася би фантастикою така суб’єктність, де американські республіканці образяться, якщо під час візиту українського президента на завод у США їх не покличуть до делегації. Неймовірною була б історія, що за ймовірний тиск на українського президента, лідеру США оголосять імпічмент, як це трапилося в 2019 році. Але жодній країні світу насправді не хотілося б такої суб’єктності у тій ситуації, в якій ми перебуваємо.

Цього тижня контраверсійна і достатньо непрозора політика Трампа що України знову змішала карти серед тих, хто намагався дати від повідь на питання: «Трамп дійсно проти України чи лише прикидається?»

Останні заяви Трампа про «тисячолітні зруйновані міста», про те, що «України вже немає» і «всіх грошей світу не вистачить на відбудову» і тд. засвідчують нерозуміння лідером республіканців багатьох аспектів російсько-української війни. А його вимоги «укласти угоду», що насправді означають заморожений конфлікт без перемоги, у вигляді облудливої пропозиції «мир в обмін на території», розвіюють сподівання на звичайний передвиборчий популізм. Наразі немає жодної ознаки, що після перемоги Трамп може на 180 градусів змінити своє ставлення до підтримки України і почати рішуче допомагати.

Але особиста зустріч із Зеленським, комюніке якої завершилося загальними фразами про мир і потиснутими руками, знову актуалізувала аргументацію тих, котрі стверджують, що критикою допомоги Україні Трамп лише атакує рейтинг адміністрації демократів. Зараз Трамп дозволяє собі висловлювання, котрі ніколи б не дозволив на посаді президента, але він сподівається, що цими словами зіграє на настроях американського плебсу й виграє вибори. Далі вже, на потенційній президентській посаді, Трампові довелося б відмовитися від ексцентричних вчинків, а слідувати усталеному курсу зовнішньої політики США.  Чимало інституцій системи стримувань та противаг у політичному апараті Штатів примушують кожного лідера до зваженості та врахування думок інших вагомих гравців.

Зрештою, якщо не сам Трамп, то лідери та спонсори республіканців і високопосадовці, котрі здійснюють всю основну управлінську роботу,  усвідомлюють, як відреагують американські партнери та союзники, якщо США завтра кинуть напризволяще країну, котру підтримували три роки й називали союзником. Що скажуть і зроблять Ізраїль, Південна Корея, Японія, Тайвань і зрештою – Європа? А відповідь очевидна – вони почнуть створювати власну ядерну зброю або посилювати наявний ядерний потенціал. Трампові не дозволять зруйнувати основи світового порядку і перетворити США на ізольований Елізіум, котрий кинув союзників на поталу Росії, Ірану та Китаю і виграв десятиліття спокою, поки не прийшли за Аляскою і Гаваями. Наразі в США ще не траплялося, щоб зі зміною президента Штати відмовлялися підтримувати союзника, якого підтримували роками.

Дональд Трамп продовжує зберігати інтригу щодо власної позиції у підтримці України. На це й розрахована його виборча стратегія: залучити голоси й противників і прихильників допомоги Україні. А після ймовірної перемоги, господар Білого дому робитиме те, що відповідатиме інтересам та збереженню іміджу Сполучених Штатів.

Автор: Валерій Майданюк

Ймовірний підозрюваний у вбивстві Ірини Фаріон та численні повідомлення про підлітків, котрі за гроші підпалюють автівки ЗСУ, засвідчують ризики у політиці держави щодо виховання молоді. Хоча в нас такої політики, як цілісної програми, насправді не існує.

Сьогодні Tik Tok, Telegram та Instagram мають більший вплив на виховання українських підлітків, аніж школа, сім’я, а тим більше церква. Комплексної виховної політики, виховання етичної поведінки, патріотизму і тд в сучасній НУШ фактично не ведеться. Запозичена на Заході методика освіти американських державних шкіл, котра там провалилася, має дуже небагато інструментів впливу на виховання молоді. Більше того, це вважається зайвим втручанням у свободу дітей та підлітків.

Бездумне копіювання досвіду країн, котрі живуть у достатку та мирі десятиліттями, також не у всьому підходить Україні, котра ще багато років може жити в умовах загрози зі сходу. Нам було б значно корисніше придивлятися до досвіду воюючих демократій, котрі мають неадекватного сусіда: Південної Кореї, Ізраїлю, Тайваню і тд. Було б корисно знати, на яких принципах у них відбувається шкільна освіта та виховання молоді, які форми та підходи застосовуються, яку роль виконує держава і патріотичні громадські організації і тд?

Наразі у нас патріотичне виховання ведеться поодинокими вчителями ентузіастами та громадськими організаціями, такими як «Пласт» чи «Сокіл», але вони діють далеко не всюди і точно не у кожній школі. Україна перебуває в ситуації, коли ентузіастів недостатньо і потрібна програма, котра охопить політико-патріотичним вихованням учнів та студентів всіх закладів освіти. Декотрі заходи все-таки проводяться і в сучасній школі, але вони не несуть того ідейного патріотичного впливу і того почуття національної єдності та відповідальності, котрого потребує наша країна.

Навіть на третій рік війни ніхто навіть не обговорює загальношкільних програм політико-патріотичного виховання української молоді. Хоча тверезого погляду на ситуацію досить, щоб зрозуміти, що й через десять років Україні будуть потрібні люди, котрі будуть мотивовані щось робити для своєї країни. Сьогодні значна частина старшокласників планує емігрувати з України. І є висока частка ймовірності, що для української нації ці молоді люди, котрі на Заході там швидко адаптуються, будуть втрачені.

Якщо українська держава вже зараз не буде працювати з молоддю віддавши її виховання китайському Tik Tok з російським контентом, через десятиліття нам бракуватиме не лише тих, хто буде мотивований захищати країну, але й навіть тих, хто залишатиметься тут жити.

Автор: Валерій Майданюк