Нещодавно європейські країни відзначили річницю створення ЄС, котру прийнято датувати від 9 травня 1950 року, коли було оприлюднено “Декларацію Шумана” – план створення спільноти вугілля та сталі між шістьма європейськими країнами. Це був перший крок до того Європейського Союзу, котрий залишається ідеєю-фікс для України.

Роберт Шуман, якого по праву вважають одним з “батьків-засновників” європейської інтеграції, мав вагомі підстави боротися за об’єднання Європи. Шуман народився 1886 року в Лотарингії, яка тоді належала Німеччині. Ця територія часто переходила від однієї держави до іншої внаслідок численних воєн та геополітичних перипетій. В родині розмовляли люксембурзькою мовою. У 1912 році Шуман вивчав право у Страсбурзі (сьогодні університету присвоєно його ім’я). У 1913 році взяв участь у Католицькому конгресі у французькому місті Метц, де усвідомив вагоме значення християнських цінностей для європейської цивілізації. З початком І Світової війни, за станом здоров’я, відбував цивільну службу як юрист в німецькій адміністрації.

Після війни, внаслідок повернення Лотарингії до складу Франції, стає  французьким громадянином і навіть депутатом. В часи Другої світової війни Шуман заарештовується німцями, за участь у русі Опору, але втікає і змушений переховуватись. Після Другої світової успішно продовжує політичну кар’єру у Франції: стає міністром фінансів, прем’єр-міністром у 1947-48 роках і міністром закордонних справ.

Шуман надзвичайно турбувався питаннями безпеки в Європі. А досвід двох світових війн засвідчує, що для миру та безпеки потрібно створити інституцію, яка б стримувала або взаємно контролювала розвиток основи воєнно-промислового комплексу двох найбільших європейських держав – Франції та Німеччини. Шуман починає працювати над своїм головним проєктом – створенням промислово-економічного об’єднання двох давніх історичних суперників у Європі. План Шумана був втілений у життя 1951 року підписанням Паризького Договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі. Учасницями організації стали Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія та Люксембург.

Декларація Шумана містила три ключові пункти:

1. Негайна мета: франко-німецьке примирення. Щоб запобігти майбутнім гіпотетичним війнам між двома державами Франція пропонує запровадити спільний контроль над виробництвом вугілля і сталі у Франції і Німеччині. Спеціально створений Високий орган наглядає за інтеграцією ринків цих країн у металургійній та енергетичній галузях.

2. Стратегічна мета: поступове створення політичного союзу, який зробив би неможливими військові конфлікти між європейськими країнами.

3. Поступовість: на думку Шумана, об’єднана Європа не створиться миттєво, а лише конкретними справами на ґрунті справжньої солідарності.

Цей документ визнано основоположним у створенні ЄС.

Як міністр закордонних справ Франції з 1948 по 1953 рік, Шуман брав участь у підписанні Статуту Ради Європи (1949 рік), Європейської конвенції про захист прав і свобод людини (1950 рік). А після тривалого процесу інтеграції та багатьох міжнародних угод сформувався сучасний ЄС – об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей.

Шуман у 1958 році обраний президентом Європейської асамблеї (1958 -1960 роки), яка пізніше стала Європейським Парламентом. Від 1955 до 1961 року очолював Європейський рух.  А 4 вересня 1967 р. “батько Європи” помер.

Мешканці міста Метца, де жив Шуман, розпочали процес беатифікації, вважаючи, що французько-німецький мир і добросусідство після багатьох років ворожнечі – це чудо, яке здійснив Шуман. Протягом 14 років мешканці збирали свідчення святості політика, хоча багато експертів радили прихильникам Шумана не поєднувати політику з чудом. Водночас у Ватикані відповіли на зусилля з канонізації “Батька Європи”. Папа Римський Франциск підписав указ про визнання “героїчних чеснот” активного християнина та політика Шумана. Наразі Католицька церква вшановуватиме Шумана як “преподобного”.

Але започаткований Шуманом грандіозний проєкт європейського об’єднання, в основу якого сам “Батько Європи” радив закласти християнські цінності, має безпрецедентне цивілізаційне та ціннісне значення.

Автор: Валерій Майданюк

Головною об’єднавчою ідеєю ХДС стала християнська основа, яка виявилася єдиною не дискредитованою ідеологією в країні після поразки нацизму, злочинів комунізму та виглядала значно привабливіше на фоні недоліків лібералізму.

Найбільша партнерська партія в блоці ХДС/ХСС – Християнсько-демократичний союз Німеччини (ХДС, нім. Christlich Demokratische Union Deutschlands, CDU)  виник у 1946 р.  після об’єднання консервативних сил колишньої Веймарської республіки.

Партію очолив послідовний борець проти нацизму та переконаний християнин Конрад Аденауер. Чимало засновників ХДС, в тому числі й Конрад Аденауер, були ув’язнені нацистами за участь в німецькому Опору. Після Другої світової війни християнська демократія стала єдиною прийнятною політичною ідеєю в Німеччині, яка могла б на безконфліктній основі об’єднати всіх громадян навколо цінностей добра, справедливості та гуманізму. В довоєнні роки ця ідеологія була представлена в країні низкою протестантських та католицьких партій, зокрема Партією Центру, яка репрезентувала інтереси католиків у Бундестазі.

ХДС одразу оголосив свою орієнтованість як на католиків, так і на протестантів, декларуючи міжконфесійність та надконфесійність як свій головний принцип. Саме слово «союз» в назві партії підкреслює акцентування на об’єднанні, а не на конфесійних чи класових поділах.  ХДС заклала новий початок у історії німецьких партій, духовні та політичні корені якого лежать у християнсько обумовленому опорі режиму націонал-соціалістичного терору, в соціальній етиці християнських церков та в ліберальних традиціях європейського Просвітництва.

ХДС був пануючою партією впродовж перших двох десятиліть після створення ФРН в 1949 році, і до тепер утримує провідне місце на політичній арені Німеччини. У 1957 році ХДС здобув абсолютну більшість в Бундестазі, що стало єдиним випадком за всю історію республіки. За роки перебування при владі християнських демократів ФРН вступила до Нато та долучилася до євроінтеграційних структур. Саме  політиками ХДС/ХСС були розроблені та втілені економічні й соціальні реформи, які перетворили Німеччину зі зруйнованої війною країни в успішну та процвітаючу державу. Партія має більш ніж півмільйона членів по всій Німеччині, а партійці ХДС обіймають найвищі посади в державі.

Саме за часів правління ХДС/ХСС відбулося «німецьке економічне диво», а країна стрімко зайняла перше місце в Європі за економічними показниками. В 1970-их роках, після понад десятиліття втрати політичної першості на користь ідейних противників – соціал-демократів, ХДС у 1980-их ХДС знову повернулася до влади. За період правління голови ХДС Гельмута Коля відбулося падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини, а християнські демократи знову здобули перемогу з коаліційними партнерами. Впродовж всіх повоєнних років підтримка німецьких християнських демократів перебуває на рівні 25-30 %, а лідери ХДС навіть за умов коаліції з соціал-демократами чи з Партією вільних демократів найчастіше обіймають пост канцлера. На сьогодні ХДС має найбільшу кількість місць у Бундестазі, а значна кількість членів ХДС обрана до місцевих органів влади та  парламентів федеральних земель. Загальна кількість депутатів ХДС у  ландтагах складає 563 особи.

Головними політичними цінностями ХДС є принципи християнської демократії, які базуються на християнській етиці та на перше місце ставлять індивідуальність, свободу і права людини. Такі християнські принципи як свобода, соціальна справедливість та солідарність стали основним девізом соціальної політики ХДС. А християнське розуміння людини дає німецьким християнським демократам етичну основу для проведення відповідальної політики. Основою економіки християнські демократи вважають соціальну ринкову економіку, яка ґрунтується на чесній торгівлі, соціальній відповідальності бізнесу і збереженні навколишнього середовища.

В основі програми ХДС закладені етичні основи християнства та соціальної справедливості. У внутрішній політиці німецькі християнські демократи відстоюють принцип субсидіарності виступаючи за обмеження централізованого впливу держави на місцевому рівні та передання основних владних повноважень місцевим громадам. Німецька ХДС толерантна і до інших релігій та захищає свободу совісті й віросповідання і поважає права інших етнічних спільнот.

У розвитку програми ХДС найвпливовішим документом були розроблені Людвігом Ерхардом Дюссельдорфські тези 1949 року, в яких партія задекларувала орієнтацію на «соціальну ринкову економіку». Під нею партія розуміє  таку соціально спрямовану систему, в рамках якої економічна свобода і вільне змагання  індивідів та бізнесу повинні бути співзвучними з принципами соціальної справедливості та громадянської солідарності. Приватна власність  поєднується із соціальною відповідальністю, з соціальним захистом і підтримкою системи освіти, яка повинна формувати рівні стартові можливості для всіх членів соціуму. Роль держави ж полягає у створенні сприятливих умов для розвитку економіки та дотриманні принципу субсидіарності – допомоги лише у тих питаннях,  в яких особистої відповідальності буває недостатньо для досягнення суспільного блага та соціального захисту. У економічній сфері ХДС вбачає головне завдання в підтримці економічного зростання і скорочення безробіття, реформування систем оподаткування та охорони здоров’я.

У Штутгартських програмних тезах ХДС 1984 року відображено нове розуміння техніки і навколишнього середовища, в рамках якого німецькі християнські демократи висловлюють ідею необхідності обмеження застосування нових технологій там, де техніка починає втрачати функцію служіння людині. Зокрема – втручання в ДНК людини, що може зашкодити християнському образу людини, створеної за подобою Божою.

Будучи партією правоцентристського спрямування ХДС  висловлює повагу до традицій, авторитету, сім’ї, а християнська мораль має величезний вплив на світогляд членів ХДС.

Автор: Валерій Майданюк