«Розводка» стамбульська. За лаштунками ейфорії влади

від Юрій Гончаренко
29 переглядів

Напишу розгорнуто про підсумки перемовин, з того, що є публічним і очевидним. Щоб ні в кого не було сумнівів чи ілюзій.

При цьому одразу зазначу, що я розумію всі нюанси й ризики війни, розумію, наскільки «на тоненького» треба зараз зіграти владі, щоб досягти потрібного для країни результату і не втратити все.

Почну з головного: нам кинули «цукерочку» у вигляді відведення військ від Києва і Чернігова (начебто). Але це є пасткою. Оскільки це не деескалація, а перегрупування. Росія знає, що не здатна взяти зараз Київ, в них немає резервів на півдні, щоб утримати навіть те, що захопили. Відповідно, вони відводять, наприклад, 95% техніки і військ від Києва, лишаючи на розстріл гарматне м’ясо. Якщо ми атакуємо — нас додатково ще роблять на весь світ ледь не звірами. Якщо не атакуємо — їх позиції дозволяють фактично зі звичайної артилерії лупити по Києву.

В цей самий час пацаки перекинуть все що здатне рухатися і стріляти на південь. І оскільки ми залишимо навколо Києва потужне угрупування, вони досягнуть фактичної переваги на півдні. І зможуть взяти як весь Донбас, так і пробити коридор не тільки в Крим, але й Придністров’я.

Далі. Міжнародний аспект. Якщо ми погоджуємося на «не атакувати Крим 15 років», цим ми фактично визнаємо його окупацію. Ми маємо відмовитися від усіх позовів щодо його окупації. Зрештою, усі санкції щодо росії через окупацію Криму будуть зняті. А татари? Їх лідери вже роблять недвозначні заяви/

В цілому, по санкціях. За цих обставин, якщо буде якийсь спільний договір з гарантами — росія вийде з-під усіх санкцій. Відновиться від втрат. За пару років набере нової сили і, зробивши висновки з помилок цієї кампанії, піде в новий наступ. Жодні папірці її не стримають.

Може навіть бути і інший сценарій: напад станеться поки триватиме процес ратифікації безпекової угоди. Оскільки ще не діятимуть юридичні зобов’язання гарантів, ми лишимося сам на сам з ворогом. В якого значно більше ресурсів, щоб відновитися.

А сигнали з Заходу, про які я вже чув, свідчать, що там не в захваті, м’яко кажучи, від дій українців на перемовинах. М’яко кажучи, не розуміють, чому ми, маючи відносно сильну позицію, граємо в капітуляцію.

Зрештою, дуже симптоматичною є поява Чалого на цих перемовинах. Звідки він взявся? Таке відчуття, що партія капітуляції на Банковій, яка перші тижні війни мовчала, знову підняла голову. Демченко, звісно, ще не публічний, але не здивуюся побачити на наступних перемовинах і його. Разом з Єрмаком.

Наскільки я знаю, Збройні Сили України готові воювати і звільняти українську землю. Таких сигналів маю багато. Черги в військкомати величезні (щодо них напишу окремо). ТрО, добровольці заряджені на перемогу. То для чого погоджуватися на невигідні умови? 

Ну і на додачу. Одразу по завершенню перемовин пацаки вдарили по Старокостянтинову. За пару годин — повітряна тривога повсій Україні, куди били — ще не дивився. Це деескалація? Це демонстрація готовності до миру?

You may also like

Leave a Comment

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні