Релігійна карта України у 2026 році продовжує змінюватися під впливом війни, суспільних настроїв та процесів церковного переосмислення. Після отримання Томосу Православною церквою України та початку повномасштабної російської агресії питання церковної незалежності перестало бути суто релігійною темою і стало одним із елементів національної безпеки.
Попри заяви Української православної церкви про свою незалежність від Москви, значна частина українського суспільства продовжує сприймати її як структуру, пов’язану з Російською православною церквою. Саме тому процес переходу громад від УПЦ до ПЦУ не припиняється, а підтримка української помісної церкви залишається високою.
Про актуальні церковні настрої свідчать результати всеукраїнського дослідження «Оцінка релігійної ситуації в Україні», презентованого 3 червня у Києві.
Українці підтримують об’єднання православних та контроль держави над порушниками закону
Понад половина громадян позитивно ставляться до ідеї об’єднання православних церков. Про це заявив голова соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович.
«Ідею об’єднання ПЦУ та УПЦ в єдину православну церкву підтримують 54% опитаних. Водночас майже третині громадян байдуже до цього процесу, що свідчить про потребу кращого інформування суспільства».
Водночас ідея ширшого об’єднання ПЦУ, УПЦ та УГКЦ не має такого консенсусу. За словами соціолога, найбільший спротив цьому демонструють саме представники УПЦ та греко-католицької спільноти, які прагнуть зберегти власну ідентичність.
Ще більш показовою стала позиція щодо ролі держави. «Майже 80% українців вважають, що держава повинна регулювати відносини з релігійними організаціями, якщо вони порушують законодавство або загрожують суверенітету України» – зауважує соціолог. Фактично це означає суспільний запит на захист держави від можливого використання релігійних структур у політичних чи антидержавних цілях.
Перехід від УПЦ до ПЦУ підтримують навіть частина вірян УПЦ
Окремий блок дослідження стосувався ставлення до переходу громад від УПЦ до ПЦУ.
«Перехід УПЦ до ПЦУ підтримують 40% українців, не підтримують лише 9%. Найбільша група, 43%, ставиться до цього байдуже. Навіть серед представників УПЦ 49% позитивно оцінюють такий перехід». – зазначає Антипович.
Ці цифри демонструють, що питання переходів уже не викликає такого гострого суспільного конфлікту, як кілька років тому. Соціологи також зафіксували відсутність масових релігійних переслідувань, про які часто заявляють окремі представники УПЦ. «Лише 5% респондентів повідомили, що особисто зазнавали утисків через релігійні переконання, ще 7% говорять про своїх близьких. Майже 90% не стикалися з подібними випадками». – зазначають у дослідженні.
Розрив із РПЦ підтримують 80% українців
Найбільш однозначною виявилася відповідь на питання про зв’язки УПЦ із Російською православною церквою. 80% українців підтримують розрив зв’язків УПЦ з РПЦ через російську агресію проти України. Підтримка такого рішення простежується практично серед усіх конфесій. Також більшість опитаних схвалюють більш жорсткі заходи щодо структур та діячів, які зберігають зв’язки з Москвою.
«Ідею заборони УПЦ митрополита Онуфрія через зв’язки з РПЦ підтримують 57% громадян. Запровадження санкцій щодо митрополита Онуфрія підтримують майже 70% опитаних» – Антипович. Ці результати свідчать про високий рівень суспільної недовіри до будь-яких церковних структур, які асоціюються з країною-агресором.
Майже дві тисячі громад перейшли до ПЦУ
Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський нагадав про масштаб переходів до Православної церкви України після отримання Томосу.
«До створення ПЦУ після 2014 року до Київського патріархату перейшло близько 68 громад. Після утворення ПЦУ до неї перейшли майже дві тисячі громад УПЦ. Це більше, ніж чисельність громад таких помісних церков, як Албанська, Польська, Кіпрська, Церква Чеських земель і Словаччини та деяких інших разом узятих».
За словами Єленського, масштаби цього процесу можна оцінити через порівняння з іншими православними церквами світу. Таким чином, процес переходів став одним із наймасштабніших релігійних явищ у сучасній історії України.
Чому суспільство насторожено ставиться до Московського патріархату
Важливим чинником громадських настроїв залишається позиція Російської православної церкви щодо війни. Патріарх Кирил відкрито підтримав російську агресію проти України та фактично став одним із ідеологів концепції так званого «русского мира».
На цьому тлі заяви УПЦ про повний розрив із Москвою не переконали значну частину українців. Попри офіційні рішення про зміну статутних документів, громадяни продовжують сприймати УПЦ як структуру, історично та організаційно пов’язану з Московським патріархатом.
Це пов’язано не лише з риторикою керівництва РПЦ. Українці добре пам’ятають події 2014 року, коли окремі храми та монастирі УПЦ на Донбасі використовувалися сепаратистами як бази, склади зброї або пункти координації діяльності незаконних збройних формувань.
Під час повномасштабного вторгнення правоохоронні органи також неодноразово повідомляли про випадки співпраці окремих священнослужителів та прихильників УПЦ з окупаційними структурами, передачу інформації ворогу та поширення проросійської пропаганди. Саме тому для значної частини суспільства питання церковної належності давно вийшло за межі богословських дискусій і розглядається через призму безпеки держави.
Московська мережа як інструмент впливу
Голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв під час презентації звернув увагу на масштабну присутність структур Московського патріархату за межами Росії.
«У Європі московських храмів свого часу з’явилося надзвичайно багато. Дослідники дедалі частіше звертають увагу на роль РПЦ як інструменту російського впливу, а не лише релігійної організації. В одному місці московський храм знаходиться біля стратегічного аеродрому, в іншому біля бази підводних човнів, ще в іншому біля полігону спецпризначенців. При цьому там майже немає прихожан, але працюють кілька священників» – наголошує Потураєв.
Політик навів приклади розташування таких об’єктів поблизу стратегічної інфраструктури європейських держав – аеропортів, військових частин, логістичних вузлів. При цьому, часто розташовані біля таких об’єктів церкви РПЦ мали декілька прихожан і по 5 священників військової статури та хорошої фізичної підготовки. Цікаве співпадіння, правда ж?
Подібні факти лише посилюють підозри щодо використання церковної інфраструктури як одного з елементів російського впливу за кордоном. Війна кардинально змінила ставлення до церковного питання. Якщо раніше для багатьох українців воно було питанням традиції або особистого вибору, то сьогодні дедалі частіше сприймається як складова державної незалежності.
На цьому тлі ПЦУ та її Предстоятель митрополит Епіфаній залишаються символами української церковної самостійності. Натомість УПЦ, попри заяви про незалежність від Москви, продовжує стикатися з високим рівнем суспільної недовіри через багаторічні зв’язки з Російською православною церквою та негативний досвід, пов’язаний із діяльністю окремих її представників під час російської агресії проти України.
Автор: Валерій Майданюк