Серед постатей історії українського консерватизму ХХ століття Василь Вишиваний займає особливе місце. Його біографія здається неймовірною: нащадок однієї з найвпливовіших монархічних династій Європи не лише захопився українською культурою, а й став активним учасником боротьби за українську державність. Радянська влада десятиліттями намагалася викреслити його ім’я з історії, адже воно руйнувало міф про те, що український визвольний рух був справою лише вузького кола місцевих діячів. Габсбург, який за Україну – це був той небезпечний масштаб, який Москва хотіла приховати за міфологією про «хуторянську провінційність Малоросії».
Вибір, який змінив життя аристократа
Він народився у родині, яка століттями правила Європою, але свідомо пов’язав своє життя з народом, який лише виборював власну державу. Австрійський ерцгерцог Вільгельм Габсбург став українським офіцером, писав поезію українською мовою, носив вишиванку і навіть після арешту радянськими спецслужбами не зрікся свого вибору. Історія Вільгельма Габсбурга, який собі взяв псевдонім Василя Вишиваного, є одним із найяскравіших прикладів того, що українцем можна стати не за походженням, а за покликанням.
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен народився 10 лютого 1895 року в місті Пула у родині австрійських ерцгерцогів. Його батько та старший брат розглядалися як можливі претенденти на польський престол у разі розпаду Австро-Угорщини, однак сам Вільгельм обрав зовсім інший шлях. Ще юнаком він подорожував Гуцульщиною, де вперше близько познайомився з українцями. Пізніше він згадував, що до тієї поїздки знав про них лише зі слів поляків, які називали українців “розбишаками”. Побачене повністю змінило його світогляд. У своїх спогадах він писав: «Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо… Відтоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав».
Після закінчення військової академії у 1915 році Вільгельм отримав офіцерське звання в армії Австро-Угорщини. Його призначили до полку, де більшість військовослужбовців були українцями. Саме тоді він почав вивчати українську мову, цікавитися історією та традиціями українського народу. Він швидко завоював авторитет серед своїх підлеглих, підтримував їхню національну свідомість і навіть закликав не приховувати своє походження, хоча в тогочасній армії це могло викликати підозри.
Один із українських стрільців подарував йому вишиванку, яку Вільгельм часто носив під військовим одностроєм. Саме тоді він отримав ім’я, що залишилося з ним назавжди, – Василь Вишиваний.
Окрім військової служби Василь Вишиваний активно підтримував український політичний рух і використовував власне становище представника імператорської родини для захисту українських інтересів. Під час укладення Берестейського мирного договору 1918 року він допомагав українській делегації завдяки своїм зв’язкам у владних колах Австро-Угорщини. Згодом прибув до України разом із австро-німецькими військами та служив у Херсоні й Олександрівську (імперська колонізаторська назва українського міста Запоріжжя). Він співпрацював із товариством «Просвіта», підтримував українські культурні ініціативи, відвідував місця козацької слави та зблизився з офіцерами Армії УНР.
Любов до України Вільгельма Габсбурга проявлялася не лише у військовій та політичній діяльності. Василь Вишиваний досконало володів українською мовою, писав нею поезію та видав збірку «Минають дні…», яку присвятив «Борцям, що впали за волю України». Він неодноразово наголошував, що вважає українців одним із найкращих народів Європи, а українських вояків – одними з найкращих солдатів. На його переконання, за умови сильного та чесного проводу вони здатні виконати навіть найскладніші завдання.
Василь Вишиваний і український трон
У той час окремі політичні діячі навіть розглядали його як можливого очільника Української Держави після усунення Павла Скоропадського. Однак Вишиваний категорично відмовився брати участь у будь-яких змовах чи боротьбі за владу.
Як зазначає дослідник українського консерватизму Володимир Потульницький, показово, що вже на еміграції у 1920-ті роки, провідний ідеолог українського консерватизму та монархізму В’ячеслав Липинський та українські консервативні діячі Українського Союзу хліборобів-державників розглядали на український трон і посаду гетьмана України не лише Павла Скоропадського, але й ерцгерцога Василя Вишиваного.
Але Габсбург розцінив статут УСХД як «партію орденського типу» з чіткою ієрархією та високою роллю керівництва в організації і висловив переконання в «недемократичності» статуту і регламенту Українського Союзу хліборобів-державників, лідером якого він міг стати.
На секундочку – аристократ вчить еміграційну інтелігенцію важливості демократичних принципів. З огляду на цю розбіжність з провідним ідеологом консерватизму, український гетьманський рух, після тривалих роздумів, очолив Павло Скоропадський.
Дипломатичний фронт та розвідувальна діяльність
Після поразки Української революції Василь Вишиваний залишився жити у Відні, однак не припинив працювати задля української справи. Архівні документи свідчать, що він підтримував контакти з діячами української еміграції, намагався заручитися підтримкою європейських монархів Іспанії, Британії, Італії, Румунії для української державності, а також співпрацював із провідниками українського визвольного руху.
Радянські спецслужби уважно стежили за його діяльністю. У документах НКВС і МДБ згадуються його контакти з Євгеном Коновальцем, Миколою Сціборським та іншими діячами українського національного руху. Ба більше, радянська резидентура в Парижі навіть намагалася завербувати Вишиваного і вела відповідну роботу, але, як випливає з архівних матеріалів, ця спроба виявилася безуспішною і була припинена.
Після завершення Другої світової війни радянські спецслужби вирішили остаточно позбутися небезпечного для Кремля аристократичного символу українського руху. У 1947 році у Відні, в англійській зоні окупації, Василя Вишиваного викрала радянська контррозвідка СМЕРШ. Його таємно вивезли до Києва і помістили до Лук’янівської в’язниці. Йому висунули звинувачення у шпигунстві та зв’язках з Організацією українських націоналістів. Показово, що під час усіх допитів слідчі зверталися до нього російською мовою, а він принципово відповідав українською.
У травні 1948 року радянський окупаційний суд виніс Вільгельму Габсбургу вирок – 25 років ув’язнення за український патріотизм. Проте до таборів Василь Вишиваний так і не потрапив. 18 серпня 1948 року він помер у лікарні Лук’янівської в’язниці. Місце його поховання й досі залишається невідомим.
Життя Василя Вишиваного стало прикладом того, що відданість Україні не визначається походженням чи титулом. Будучи представником однієї з найвідоміших європейських династій, він свідомо став на бік українського народу, підтримував боротьбу за незалежність, захищав українські інтереси на міжнародній арені, писав українською мовою і до останнього залишався вірним своєму вибору. Радянський режим намагався стерти пам’ять про нього, але сьогодні Василь Вишиваний повертається до української історії як символ українського консерватизму, традицій, європейської солідарності з Україною, особистої мужності та безкомпромісної відданості ідеї української державності.
Автор: Валерій Майданюк