Сьогодні ми всі бачимо, що Україна і країни Європейського Союзу перебувають на різних етапах свого економічного, соціального, і врешті-решт – цивілізаційного розвитку. ЄC сьогодні виглядає ситим і самозадоволеним, життя його мешканця є доволі передбачуваним, розміреним і забезпеченим. Цілком інакше виглядає життя в Україні, – українець часто змушений боротись за своє виживання, при чому – часто як і з своєю владою, так і з загарбником, бо частину території України – окупувала Росія, ще на частині території ведеться війна. Україна перебуває тільки на початку свого національно-державного становлення, змушена прискореними темпами проходити те, що інші нації проходили десятиліттями чи навіть століттями.

Тобто по-суті можна ствердити, що стан ЄС і України доволі таки кардинально відрізняється. Коли в ЄС намагаються переважно зберегти існуючі порядки, в Україні стоїть питання про радикальні реформи суспільного буття, коли мешканці ЄС думають про те, як би надійніше відгородитись від орд мігрантів чи інших загроз із-зовні, українці думають, як виживати і навпаки – поїхати в чужі краї на заробітки, щоб дати перспективи своїм родинам.

Коли більшість європейських країн є надійно захищені договором колективної безпеки НАТО, українці змушені побоюватись чергової зовнішньої агресії з боку РФ. Європейські країни збільшують витрати на соціальні потреби і зменшують на оборону, Україна – будучи однією із найбідніших країн європейського континенту, навпаки змушена збільшувати свої оборонні витрати перед обличчям російської загрози.

При всьому цьому для нас став цікавим досвід європейської християнської демократії, яка відродила зруйновані внаслідок ІІ світової війни європейські країни і дала їм майбутнє, в якому вони сьогодні живуть. Не побоїмося сказати, що по суті християнська демократія стала наріжною ідеологією для витворення нового європейського ренесансу і створення заможної і розвинутої об’єднаної Європи. Християнські демократи безпосередньо чи опосередковано приклались до відродження і потужного розвитку Німеччини, Італії, Франції, Нідерландів, Бельгії, Австрії та ряду інших країн. Протягом всіх попередніх розділів цієї книги ми показували, хто, коли і з якими ідеями спричинився до європейського становлення і відродження. Ми вважаємо, що ці ідеї можуть стати цікавими дороговказами для українського читача, як і те, що сучасна Європа повинна звернутись до їх джерел, критично оцінити наявний стан справ і ще раз задуматись про корисність порад, які дає християнська демократія для вирішення тих чи інших проблем європейського суспільства.

Зрозуміло, що християнська демократія в післявоєнні роки сильно відрізнялась від християнської демократії через 70 років. Ставши європейським мейнстрімом, християнсько-демократичні партії також зробилась в багато чому постідеологічними catch-all політичними утвореннями, які мусіли відповідати ситуації постмодерну, в якому цінності та істини втрачали своє звичне значення, все девальвувалось, змішувалось з протилежним і набувало іншого значення.

Зрозуміло, що сьогодні ідеї християнської демократії для України з однієї сторони і для ЄС з іншої можуть бути по-різному прочитані і проінтерпретовані, для них характерні інші виклики і проблеми. Для українських реалій буде напевне ближчою стара післявоєнна християнська демократія Аденауера-Шумана-де Гаспері, в якій первинними були завдання витягування країн із прірви післявоєнного руйнування, знищених економік і засобів виробництва, масового безробіття, загрози втручання ззовні, в першу чергу – з боку комуністичного табору. Для Україна це доволі схожа картина, якщо не в деталях, то в цілому.

Проте ідеї християнської демократії все одно залишаються актуальними і для сьогоднішньої Європи, переповненої протиріччями, антагонізмом, не завжди чесною конкуренцією, розчарування виборців в політиках і політиці тощо. Християнська демократія пропонує певний серединний шлях чи такий собі фюжн в економічній сфері, де розвиток приватної власності є драйвером росту соціальних гарантій, які, в свою чергу, повинні допомагати людині стати самостійною і забезпеченою, тобто дати освіту, ремесло чи професію, навчити давати собі раду в суспільстві, але не бути вічним утриманцем бюджету. З іншої сторони – християнська демократія є щепленням від радикальних лівих чи правих ідеологій, які пропонують будувати нове суспільство чи то на основі класової боротьби, чи то на основі расово-кровної єдності або ж і майнової диференціації. Християнська демократія заперечує обидва ці підходи і стверджує свій, за яким разом рука об руку ідуть такі ідеї, як свобода, солідарність, субсидіарність, де свобода особистості постулюється як щось, що узгоджується із свободою інших, і накладає певний солідарний відбиток відповідальності за долю інших і громади вцілому, проте при цьому розділяє компетенції і владу так, щоб вони були субсидіарними, тобто найближчими до вирішення проблем конкретної людини.

Зрозуміло, що сьогодні в ЄС християнська демократія стала доволі невиразною політично, перемістилась в центр і намагається захопити невизначених поміркованих виборців, націлених на стабільність, розвиток і компетентність політиків. Подібні стратегії застосовують і інші політичні гравці, зокрема серед них часто соціал-демократи і ліберали. Тому багато оглядачів стверджують, що сучасні мейнстрімові партії настільки зблизились одна до одної, що їх візії і програми мало чим відрізняються.

Проте все ж сьогодні ми можемо виділити теорію і практику, яка стала характерною для християнсько-демократичних партій Європи.

Автор: Юрій Міндюк