Консервативна Платформа
  • Новини
  • Антиімперський фронт
  • Зброя
  • Геополітика
  • Заходи
Неділя, 17 Серпня, 2025
  • Аналітика
  • Позиція
  • Публікації
  • Світогляд
  • Українська
Консервативна Платформа
  • Новини
  • Антиімперський фронт
  • Зброя
  • Геополітика
  • Заходи
Консервативна Платформа
Консервативна Платформа
  • Новини
  • Антиімперський фронт
  • Зброя
  • Геополітика
  • Заходи
Copyright 2021 - All Right Reserved
Переклад

БОРИС ДЖОНСОН: Це найбільш нудотний епізод у всій ганебній історії міжнародної дипломатії — але, певно, таки дав Трампу один життєво важливий урок…

від Юрій Гончаренко 17 Серпня, 2025

Переклад колонки Бориса Джонсона, прем’єра Британії (2019-2022), для Daily Mail. Виконано Консервативною Платформою.

Що ж, це був, мабуть, найнудотніший епізод у всій ганебній історії міжнародної дипломатії. Нудота підступала до горла, коли бачив, як Путіна вітають на американській землі.

Аж вивертало від аплодисментів йому на червоній доріжці.

Було огидно спостерігати його, мов у Голлума, посмішку, коли він став одним із небагатьох світових лідерів, кого, наскільки я пригадую, запросили проїхатися на задньому сидінні президентського лімузина.

Відверто блювотним було чути, як йому надали американський майданчик для його брехні про причини війни в Україні — країні, яка 2014 року, коли він уперше на неї напав, не становила для Росії жодної загрози.

Слухаючи солодкаву й до нудоти передбачувану манеру, з якою він намагався і підлесливо лестити, і непомітно принижувати Дональда Трампа, мене нудило. Гадаю, вас теж — і більшість із нас навіть не українці.

Уявіть, як це — бути одним із тих обложених героїв у бліндажі під Покровськом, боротися за свободу своєї країни, і почути, як Президент Сполучених Штатів — за посадою капітан команди Вільного світу — називає Володимира Путіна «босом».

Нудота.

Згадайте десятки тисяч українських вдів і сиріт. Згадайте скалічених і понівечених; згадайте українських цивільних, які щодня й щоночі живуть у страху перед путінськими бомбами й ракетами — що й далі падають, навіть коли так звані переговори відбувалися на Алясці.

Запитайте себе, що вони відчули, коли Президент США — у певному сенсі найвищий у світі гарант свободи й демократії — говорить про «фантастичні стосунки», які він має з Путіним, диктатором, що катує їхню країну вже три з половиною роки.

Це була огидна мить, бо Путін — військовий злочинець, чиї постійні брехні, викручування та агресія прямо співмірні з діями Гітлера.

Часом можна почути, що мета Білого дому — «зупинити смерті» або «припинити вбивства» в Україні, ніби провина лежить на обох сторонах. Яка нісенітниця.

Кров кожного росіянина, який загинув у цьому конфлікті, — на руках Путіна. Кров кожного українця, який загинув, — на руках Путіна.

Уся бійня й уся трагедія в Україні — провина однієї людини, бо прямо зараз не було б війни, не було б кровопролиття, не було б катастрофи, якби не триваюча пиха, дурість і фундаментальна помилка розрахунку Володимира Володимировича Путіна.

Тому й було так важко проковтнути видовище, як Путін чванився на саміті на Алясці. Саме тому ця подія здавалася такою неприйнятною.

І все ж, як і чимало найбільш неприйнятних кроків в історичній дипломатії, ця зустріч була, звісно, виправданою й навіть необхідною.

Попри всю «блювотність», Трамп мав рацію, що спробував. Він мав рацію зустрітися з Путіним, бо якщо мільйони українців із жахом дивилися на «червону доріжку» для російського тирана, то вони водночас дивилися й із надією.

Вони сподівалися, що, можливо, лише можливо, цей легендарний нью-йоркський «майстер угод» зможе виробити рішення, яке завершить війну — але збереже те, чого вони хочуть і потребують, а саме свободу, суверенітет і незалежність їхньої країни.

Дональд Трамп мав і має рацію, ризикуючи, бо він знає, що одного дня Путін таки піде на угоду. Його позиції в Москві значно слабші, ніж здається.

Російська економіка починає скрипіти під тягарем війни. Безробіття зростає, так само як інфляція й відсоткові ставки.

Путін побачив, як одного з найбільших клієнтів російської нафти — Індію — раптом і несподівано зачепили вторинні санкції Трампа; Bloomberg повідомляє ознаки того, що індійські покупці вуглеводнів уже відходять від Росії.

Найголовніше: Путін досі не спроможний і не зможе зламати дух українського опору. Так, зараз українським бійцям дуже важко, і так, титанічними зусиллями та ціною величезних витрат Путіну вдалося досягти певних дрібних успіхів на сході — театрально приурочених до саміту на Алясці.

Але ці просування знову стримані українцями, і станом на середину серпня розхвалений великий російський літній наступ 2025 року ще так і не відбувся, не кажучи вже про успіх.

Трамп на 100% мав рацію, відчувши шанс на мир, і правий, що хоче його досягти. Він із тих, хто — разом із Бенджаміном Франкліном — вважає, що ніколи не було доброї війни чи поганого миру, — і в цьому він теж має рацію.

Але спостерігачам цього саміту — і, гадаю, самим американським переговорникам у кімнаті — було очевидно, що Путін не хоче миру, принаймні не на умовах, які могли б прийняти США чи Україна.

Кожен, хто працював із Трампом і знає його настрої, міг сказати, що ця зустріч не була успішною. Анонсований обід не відбувся.

Не було й жодного з обіцяних обговорень якоїсь апетитної нової торговельної співпраці між США й Росією або арктичної кооперації. Натомість саміт завершився раптово й на кілька годин раніше — цілком порожньою пресконференцією, на якій Трамп — що незвично — не відповідав на запитання журналістів.

Зустріч була цінною лише в одному сенсі: на Алясці Трамп зіткнувся віч-на-віч із реальністю.

Путін у своїй суті хоче контролювати Україну і знову зробити її васальною державою Москви.

Українці в своїй суті хочуть бути вільними — і в цьому прагненні мають довгострокову підтримку інших західних демократій і, що важливо, самого Трампа, а також Меланії Трамп, Першої леді, яка дедалі більше впливає на формування поглядів свого чоловіка.

Трамп-рієлтор зрозумів, що йдеться не про нерухомість. Це не про географію чи територію. Це про долю.
Ідеться про право українців обирати власну долю як вільної та незалежної європейської нації. Це означає, що війна не закінчиться, доки Путін не прийме правду: він програв битву за українську долю.

Лише коли це станеться — коли Путін сприйме духовну істину, очевидну кожному, хто бував в Україні, — ми матимемо мир.

Відверто кажучи, сумніваюся, що Дональду Трампу сподобаються сьогоднішні світові заголовки. Не думаю, що йому до вподоби думка, нібито Путін його переграв, що Трамп розстелив червону доріжку для ізгоя — витратив чимало політичного капіталу — і нічого не отримав натомість.

Провал на Алясці лише зміцнить, як на мене, його дедалі сильніше переконання: єдиний спосіб владнати це — зараз посилити тиск на Путіна.

Ніхто насправді не очікував, що президент США піде далі й запровадить вторинні санкції проти країн, які й надалі купують російську нафту і газ, — а він це зробив.

А що Британія? А що Європа? Коли ми знайдемо в собі сміливість зробити те саме? Це ж наш континент. Ми без кінця вимагаємо лідерства від Америки — і коли це лідерство з’являється, нам навіть забракло духу наслідувати.

Колись ця війна закінчиться миром, який захистить українську свободу; але, як сказав Трамп на Алясці, європейцям — під проводом Британії — доведеться зробити крок уперед.

17 Серпня, 2025 53 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Позиція

Тарас Стецьків: «Законопроект 13533 слід невідкладно розглянути і ухвалити»

від Юрій Гончаренко 29 Липня, 2025

Депутати Верховної Ради України повинні невідкладно розглянути та ухвалити поданий Президентом України законопроект №13533, що має відновити незалежність НАБУ та САП. Про це на своїй сторінці у Facebook заявив український політик, громадський діяч та екс-нардеп Тарас Стецьків.

На думку політика, таким чином народні депутати зможуть проявити високу відповідальність за свої дії перед державою і українським суспільством. Стецьків наголосив, що питання відновлення незалежності антикорупційних органів сьогодні має критично важливе значення. Зважаючи на це, засідання Верховної Ради 31 липня має пройти за участі всіх депутатів, незалежно від їхньої фракційної належності чи політичної позиції. При цьому для депутатів, які відмовляться брати участь у засіданні та голосуванні, не може бути жодних виправдань.

«Відмова від участі в засіданні і голосуванні буде потрактована суспільством як зрада своїх виборців, що межує з державною зрадою. Адже переважна більшість народних депутатів, йдучи в політику, декларували свій намір вести безкомпромісну боротьбу з корупцією у вищих ешелонах влади», – наголосив Стецьків.

Також він зауважив, що відмова повернути незалежність НАБУ та САП ставить під загрозу репутацію України в очах наших західних партнерів, міжнародну допомогу і наші євроінтеграційні прагнення. «До честі Президента, він швидко зрозумів, в чому помилка і швидко запропонував вихід. І хоч репутаційні та рейтингові втрати однозначно будуть, вони будуть тим меншими, чим швидше вдасться виправити цю помилку. Проте зараз розвʼязка залежить уже не тільки від Президента. Остаточна розвʼязка опинилася в руках парламенту», – підкреслив екс-нардеп.

Нагадаємо, 22 липня Верховна Рада ухвалила законопроект №12414, який значно розширює повноваження Генпрокурора щодо діяльності НАБУ та САП. Того ж вечора Володимир Зеленський підписав цей закон, незважаючи на протести громадськості у Києві, Харкові, Львові, Одесі та інших містах України. 24 липня президент подав альтернативний законопроект №13533, який має на меті повернути незалежність НАБУ і САП. Його розгляд Верховною Радою заплановано на 31 липня.

29 Липня, 2025 14 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Важливе

Буданов має тверезий погляд на геополітику та керує ефективною командою – блогер

від Майданюк Валерій 3 Липня, 2025

Начальник Головного управління розвідки (ГУР) Кирило Буданов, судячи з його останнього інтерв’ю, демонструє не лише глибокі знання у військовій справі, але й відмінну орієнтацію в геополітичних та стратегічних питаннях. Цю думку висловив громадський діяч та блогер Євген Прокопишин на своїй сторінці у Facebook, зазначивши, що Буданов виріс із військового професіонала у сильного управлінця.

Прокопишин радить уважно переглянути повне інтерв’ю Буданова, особливо звернувши увагу на його висловлювання щодо геополітичних та стратегічних аспектів. “Він уже якісно орієнтується не лише у воєнній тематиці. Більше того, він розглядає всі процеси у світі без ілюзій — дуже тверезий погляд, чого багатьом нашим керівникам не вистачає”, — підкреслив блогер. На його думку, такий успіх значною мірою є результатом роботи та заслугою чудової команди ГУР, яку Буданов фактично створив з нуля.

Блогер навів кілька яскравих прикладів успішної роботи ГУР під керівництвом Буданова:

  • Звільнення полонених українок з сирійських таборів: унікальна п’ятирічна “багатоходівка”, що призвела до визволення всіх українських громадянок.
  • Операції проти ПВК Вагнера в Африці.
  • Знищення російських кораблів, літаків та гелікоптерів.
  • Успішні операції в Криму та на морі.

А також – багато інших, поки що невідомих широкому загалу операцій.

Варто зазначити, що генерал Буданов особисто брав участь у деяких з цих операцій і навіть отримав важке поранення.

“Мені дуже імпонують його спокій, прийняття реальності та стратегічне мислення”, — додав Прокопишин. Він переконаний, що мало хто сперечатиметься з тим, що Буданов, який розпочинав як військовий професіонал, перетворився на сильного управлінця, здатного підбирати та організовувати кваліфіковані кадри.

На думку блогера, у Буданова “серйозна і якісна команда, яка дійсно працює системно і досягає інколи навіть фантастичних результатів”. Прокопишин вважає це рідкісним явищем для сучасної України, де деградація багатьох державних структур стала очевидною та зайшла надто далеко.

3 Липня, 2025 20 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
на росії

Масовий гомосексуалізм у російській армії: на телефоні вбитого окупанта знайшли докази

від Юрій Гончаренко 26 Червня, 2025

Попри постійну пропаганду кремля про «традиційні цінності» та заяви володимира путіна про “війну з ЛГБТ”, реальність суттєво відрізняється від офіційних заяв російської влади.

Проєкт «Хочу жить», який займається допомогою російським військовим, що прагнуть здатися в полон, оприлюднив частину матеріалів, знайдених на телефоні ліквідованого днями на Сумському напрямку окупанта. Додаткові докази потрапили й до редакції Консервативної Платформи. Ми публікуємо частину з них.

Зокрема, йдеться про військовослужбовця 30-го мотострілецького полку 72-ї дивізії 44-го армійського корпусу Ленінградського військового округу РФ Максимова Олександра Анатолійовича (11.11.2002 р.н., позивний «Татарин»). У смартфоні окупанта виявили численні «гарячі» фото- та відеоматеріали гомосексуального характеру, а також переписки з чоловіками, що чітко підтверджують його сексуальну орієнтацію.

Ці матеріали дискредитують не лише самого окупанта, але й усю російську армію, яка декларує боротьбу з ЛГБТ, водночас приховуючи поширення подібних практик у власних лавах. До того ж, регулярно виникають гучні скандали серед еліт та кремлівської верхівки, де теж багато представників ЛГБТ-спільноти. Це має стати важливим фактором, про який варто знати американським та європейським консерваторам, які іноді помилково підтримують Кремль у питанні «традиційних цінностей».

Згідно зі світовою статистикою, частка ЛГБТ-людей становить приблизно 5-7%. Відтак, серед 1,5 мільйона російських військовослужбовців може бути близько 100 тисяч осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації, що повністю суперечить кремлівській пропаганді.

Україна, на відміну від Росії, не переслідує ЛГБТ-людей, хоча й переважна більшість українців є християнами та дотримуються традиційних цінностей. Тож російські солдати, які опинилися в небезпеці через власну сексуальну орієнтацію, можуть звертатися за допомогою до проєкту «Хочу жить», який гарантує їм безпечний вихід із ситуації та перебування у гуманних умовах.

26 Червня, 2025 29 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Блоги

Сова полює у сутінках: ГУР у російсько-українській війні

від Майданюк Валерій 16 Червня, 2025

Ілля Павленко, генерал-майор, ексзаступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України

Про резонансні спецоперації української воєнної розвідки під керівництвом генерал-лейтенанта Кирила Буданова в умовах повномасштабного вторгнення РФ в Україну

З перших днів повномасштабного вторгнення перед Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України (ГУР) постали нові безпрецедентні виклики, що вплинули на докорінну трансформацію України й на перебіг світових безпекових, політичних, економічних процесів. Реформи у провідній спецслужбі України почалися, фактично, на ходу. Починаючи з 2022 року, істотно розширився діапазон та географія діяльності ГУР. Хоча українські розвідники добре знали свого ворога і билися з ним ще з 2014 року, коли росіяни анексували Крим і захопили частину українського Донбасу.

Досвід роботи ГУР у період повномасштабного вторгнення РФ в Україну активно вивчають світові аналітики та спеціалісти з багатьох спецслужб.

Навала

У першу ж ніч повномасштабного вторгнення одним із найперших завдань підрозділів активних дій ГУР стала оборона Києва. Усвідомлюючи, що втрата столиці України призвела б до обвалу фронту і деморалізації суспільства, Буданов відправив спецназ захищати аеродром у Гостомелі, який ворог планував захопити, щоб посадити транспортні літаки з військами і технікою. Найкращий військовий авангард окупантів зіштовхнувся з професійними, вмотивованими, добре озброєними підрозділами ГУР.

Водночас наносилися активні удари по ланцюгах забезпечення ворога, особливо по розтягнутих лініях постачання.

Паралельно під керівництвом Буданова відбувалося створення мережі руху опору – партизанських загонів у регіонах із місцевого населення, діяльність яких координував головний штаб-офіс української воєнної розвідки. Також виникла необхідність розширення спеціалізації та кількості підрозділів активних дій найвищої складності – так виникли перші нові підрозділи ГУР:”Kraken”, “Шаман” і “Артан”. До лав Міжнародного легіону ГУР прибули добровольці з багатьох країн світу.

Підрозділи ГУР визволяли Бучу, Ірпінь, Мощун, Ворзель, інші міста і села Київської, Житомирської, Чернігівської областей.

Окремою сторінкою стала операція підтримки кількатисячного гарнізону Маріуполя Донецької області, який опинився в оточенні на території заводу “Азовсталь”. Гелікоптери доставляли гарнізону боєкомплект, медикаменти, харчі, а повертаючись евакуювали поранених і тіла загиблих захисників. Вдалося реалізувати сім рейсів, задіяти 16 військових вертольотів, які оминали глибокоешелоновану оборону окупантів, насичену засобами ППО.

У боях за Харківську області та під час Харківської контрнаступальної операції у вересні 2022 року відзначилися бійці полка ГУР “Kraken”. Також спецпідрозділи ГУР брали участь у оборонних боях за Сєвєродонецьк, Соледар, Бахмут, Часів Яр та інші міста і селища України.

24 січня 2023 року бійці ГУР провели успішний розвідувальний рейд у районі Нової Каховки Херсонської області, форсувавши Дніпро на моторних човнах. Ворог сприйняв це як спробу прориву, підтягнув значні резерви, але українські спецпризначенці завдали противнику значних втрат, знищили командний пункт, захопили полоненого та повернулись на правий берег Дніпра.

У серпні 2023 року Сили безпеки та оборони України почали операцію по форсуванню Дніпра в нижній його течії та створення плацдарму на лівому березі. В результаті було створено плацдарм поблизу сіл Кринки й Козачі Лагері Херсонської області, який утримували до літа 2024 року, змушуючи ворога концентрувати там значні сили та засоби. У цій операції важлива роль була відведена бійцям спецпідрозділу ГУР “Шаман”.

У серпні–вересні 2023 року підрозділи ГУР здійснили щонайменше три спроби переправитись через Дніпро в районі Енергодару Запорізької області з метою створити плацдарм для визволення Запорізької АЕС. На жаль, успіху досягти не вдалось, однак ворог змушений був утримувати там значні сили і тоді не наважився під’єднати Запорізьку АЕС до своєї енергосистеми.

Від оборони до наступу: битва за Чорне море

З перших годин повномасштабного вторгнення Чорноморський флот РФ, використовуючи свою кількісну та вогневу перевагу, намагався встановити контроль над Чорним морем і висадити десант на узбережжі коло Одеси, але потерпів повне фіаско. В результаті завдяки роботі спецпризначенців ГУР та невеликим безпілотним українським судам Magura Росія втратила контроль над Чорним морем.

Для захисту торгівельних морських маршрутів і убезпечення північно-західного узбережжя Чорного моря від ворожої присутності Буданов визначив пріоритет – очищення акваторії від російської присутності.

Почалася історія повернення українського контролю над Чорним морем з деокупації острова Зміїного на початку липня 2022 р, на який висадилися спецпризначенці ГУР та ССО.

Важливим етапом для убезпечення торгових чорноморських шляхів було повернення під український контроль бурових газовидобувних платформ на шельфі Чорного моря між островом Зміїний і західним узбережжям Криму, захоплених росіянами ще у березні 2014 р, тзв “вишок Бойка”. На початку вересня 2023 року розвідники “Артан” провели операцію і повернули контроль над буровими платформами “Петро Годованець” та “Україна”, а також самопідіймальними буровими установками “Таврида” і “Сиваш”.

Першою ціллю ГУР 24 травня 2023 р. став російський розвідувальний корабель “Іван Хурс”, успішно атакований трьома дронами Magura V5 за 140 км на північний схід від протоки Босфор. 1 лютого 2024 року шість безпілотників Magura V5 атакували російський ракетний катер “Івановєц”, який в результаті затонув, загинули всі члени його екіпажу. Також було знищено кілька десантних катерів біля Чорноморського. 14 лютого 2024 року було потоплено великий десантний корабель “Цезарь Куніков” поблизу Алупки.

Найскладнішою морською операцією ГУР було знищення найсучаснішого патрульного корабля окупантів “Сєргєй Котов”. Цей корабель дрони Magura вражали до потоплення двічі. Спецпризначенці загону ГУР “Group 13” за допомогою дронів Magura V5 знищили ще чимало ворожих надводних цілей. Нині ударний морський дрон Magura — це єдиний безпілотник у світі, який потопив військовий корабель.

Але креативність інженерів спецпризначенців ГУР на цьому не обмежилася: в останній день 2024 року воїни “Group 13” вперше в історії уразили повітряну ціль за допомогою Magura V5, оснащеного ракетним озброєнням. Поблизу мису Тарханкут тимчасово окупованого Криму ракетами Р-73 “See Dragon”, запущеними з Magura V5, було збито два російські вертольоти Мі-8. А на початку травня 2025 р. поблизу російського порту Новоросійськ воїни “Group 13” з платформи новітньої української розробки Magura V7 ракетами AIM-9 Sidewinder збили два російські багатоцільові літаки Су-30 Flanker.

Комплексом цих успішних операцій оператори ГУР досягли стратегічної мети – повернули Україні вільну логістику через Чорне море. Чорноморський флот РФ змушений був покинути порти Кримського півострова, перебазувавшись на побережжя Кавказу. Тепер російські військові кораблі дуже обережно покидають місця і на короткий час, постійно остерігаючись атак українських морських дронів.

В результаті були розблоковані українські порти Чорноморськ, Одеса та Південний. Працюють українські порти на Дунаї, відкриті та убезпечені торговельні шляхи у тому числі для українського зерна, яке доставляється до потребуючих продовольства країн Африки та Близького Сходу.

Удари по військових об’єктах та інфраструктурі на ворожій території

У 2022 році в низці коментарів та інтерв’ю Буданов сформулював ще один військовий стратегічний пріоритет – бити ворога на його ж території, перенести тягар війни на плечі держави-агресора. Відповідно, одним із важливих завдань для української розвідки стало знищення ворожої дальньої авіації, найбільш смертоносної для мирного населення України.

26 лютого 2023 року на військовому аеродромі “Мачулищі” неподалік Мінська в Білорусі успішною атакою БПЛА був виведений з ладу російський літак далекого радіолокаційного виявлення А-50. У серпні 2023 року розвідувальна група ГУР під командуванням Олега Бабія (Герой України посмертно) таємно подолала відстань у 600 км у тил противника і знищила на аеродромі “Сольци” в Новгородській області бомбардувальник ТУ-22М3 та вивели з ладу ще два борти.

14 січня 2024 року спільною операцією ГУР і Повітряних сил ЗСУ було знищено літак дальнього радіолокаційного виявлення А-50У, екіпаж загинув. Також було пошкоджено повітряний командний пункт Іл-22М. За подібним сценарієм 19 квітня цього ж року на дальності 308 км від місця пуску зенітної ракети був знищений стратегічний бомбардувальник Ту-22М3.

У березні 2024 року була проведена наступальна операція у Курській і Білгородській областях РФ, зокрема, силами російських добровольців підрозділів Російського добровольчого корпусу, легіону “Свобода Росії” та Сибірського батальйону. Ця операція, як і попередня, здійснена у травні 2023 року, стала зондуванням ґрунту для подальшої масштабної наступальної операції силами кількох бригад у серпні у Курській області.

У квітні 2024 року Буданов окреслив новий амбітний план, спрямований на зниження російського військового потенціалу, який охоплював військову промисловість, військові аеродроми, пункти управління, склади, логістичні вузли країни-агресора. І вже 17 квітня року бійці ГУР за допомогою БПЛА атакували 590-й окремий військовий радіотехнічний вузол у місті Ковилкіно (Мордовія, 680 км від кордону України), знищивши загоризонтний радіолокатор 29Б6 “Контейнер”. 24 квітня дрони ГУР атакували Новолипецький металургійний комбінат у місті Липецьк.

27 травня БПЛА ГУР атакував загоризонтну радіолокаційну станцію “Воронеж М” у м.Орськ Оренбурзької області (1800 км від українського кордону).

8 червня на аеродромі “Ахтубінск” в Астраханській області було уражено багатоцільовий винищувач Су-57, інший літак такого класу пошкоджено. Це став першим в історії випадком ураження Су-57. 16 серпня цього ж року ГУР завдало удару дронами-камікадзе по аеродрому “Саваслєйка”, де були знищені три військові літаки, зокрема, один МіГ-31К/И, ще п’ять літаків зазнали значних пошкоджень.

12 жовтня було успішно уражено ворожу базу паливно-мастильних матеріалів у тимчасово окупованому місті Ровеньки Луганської області. 21 грудня на території економічної зони “Алабуга” в російському Татарстані згорів склад із деталями до 400 дронів-камікадзе “Shahed-136” на $16 млн.

31 січня 2025 року було завдано удар по ТОВ “Лукойл-Волгограднафтопереробка” у Волгоградській області, яке входить у десятку найбільших нафтопереробних заводів РФ. 26 січня безпілотники вразили об’єкти “Рязанської нафтопереробної компанії”, що входить у четвірку російських монополістів і постачальників армії.

Експерти вважають, що аварії на російських НПЗ – це найдієвіші санкції на експорт РФ нафтопродуктів і нафти. Аналітики стверджують, що військова мета ударів по НПЗ – це відтягування ворожих засобів ППО та ПРО (наприклад, зенітних ракетно-гарматних комплексів “Панцир-С1”) від інших завдань на фронті, адже потрібно прикривати велику кількість НПЗ.

Застосування БПЛА підрозділів ГУР довели, що можуть наносити ураження на 2000 км вглиб країни-агресора по різних військових обʼєктах. В результаті проведених операцій поняття “безпечний тил” для росіян перестало існувати.

В інтерв’ю 2024 року американському виданню The Philadelphia Inquirerкомандир української воєнної розвідки заявив, що “є фанатом” ударів по території Росії за допомогою безпілотників дальнього радіуса дії і виступав за це ще з перших днів війни. “Саме тому з весни 2022 року ми почали проводити значні операції на території РФ, і будемо йти далі, чим більше у нас буде ресурсів для цього. І Росія почала це відчувати”, – сказав тоді Буданов.

Безпілотники української воєнної розвідки й надалі методично знищують високовартісне російське ППО, склади та військові виробництва за сотні кілометрів від нашого кордону.

Робота в Африці

Вдалим прикладом стратегії несиметричних дій ГУР є протидія планам Кремля взяти під контроль окремі країни Азії та Африки, використовувати їхні природні ресурси та багатства для нарощення своєї військової потужності. У складі приватної військової компанії “Вагнер” і так званого Африканського корпусу перебуває багато військових злочинців, які вчинили злочини проти цивільного населення України і є законною ціллю для українських спецпризначенців. Справедлива відплата знаходить їх на Близькому Сході і в Африці.

Сирія була не просто підконтрольною Кремлю країною – вона була стратегічним і найбільшим військово-логістичним хабом для російського військового контингенту в Африці. Військові літаки прибували з РФ на Хмеймім, звідки найманці розліталися далі до Судану, Лівії, Малі, ЦАР.

Зміна влади в Сирії стала особистою поразкою Путіна, адже в режим Асада та російську військову присутність в Сирії було вкладено величезні кошти і ресурси. Операція по визволенню Сирії від промосковського режиму готувалася не один місяць і була блискуче проведена. Прийде час, і розкриються подробиці поступового повалення режиму Асада, роль у чому зіграло багато країн, зокрема і за участю спеціалістів ГУР.

Африку Кремль розглядає як перспективний ринок для збуту своєї застарілої продукції, особливо після введення проти неї санкцій та обмежень на багатьох світових ринках. При цьому блокуються поставки продовольства та товарів першої необхідності в країни, на які Москва не має військово-політичного впливу, і тим самим путінський режим прирікає місцеве населення країн Африки, які перебувають на межі виживання, на голод і страждання та підштовхує до антиурядових протестів. РФ через власні проксі-сили сприяє встановленню та підтримує диктаторські режими на заході Африки (Малі, Буркіна-Фасо, Нігер), посилює антизахідну інтеграцію континенту, викачує з цих країн ресурси.

На відміну від РФ, Україна не переслідує в Африці жодних військово-політичних цілей. Основні зусилля України в співпраці з країнами Африканського континенту спрямовані на гуманітарну допомогу та економічну співпрацю. Діяльність ГУР на африканському континенті спрямована на виявлення та протидію військовим злочинам, які вчиняє там РФ, а саме — ПВК “Вагнер” та так званий Африканський корпус.

У 2025 році Буданов у контексті операцій ГУР у Сирії та Малі розповів в інтерв’ю, що партнери не надавали допомогу Україні, а тому українським розвідникам довелося діяти самостійно. Попри те, що тема присутності спецпризначенців ГУР у Сирії та Малі досі є політично-делікатною, відомо, що це була співпраця з місцевими повстанськими загонами і спільне планування низки операцій проти російських проксі, які підтримують прокремлівські режими.

Питання військовополонених

Окрема сторінка роботи ГУР – це звільнення українських оборонців і цивільних громадян, головно, за допомогою механізму обміну їх на російських загарбників. Для цього президент України Володимир Зеленський доручив Буданову створення міжвідомчого Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, який він очолив 31 травня 2022 року.

Із початку повномасштабного вторгнення Координаційний штаб у рамках обмінів та спеціальних заходів повернув в Україну із російської неволі 5757 військових і цивільних, 9744 тіла загиблих (станом на зараз заходи з повернення тривають, тому ця цифра не остаточна).

У своїй діяльності щодо полонених росіян і їх найманців ГУР та Україна неухильно та послідовно дотримуються Женевських конвенцій, чого не скажеш про російську сторону, яка катує українських полонених, військових і цивільних, перетворюючи їх життя на пекло.

Остання важлива дія, проведена Координаційним штабом – 14 лютого 2025 року за результатами проведеного чергового репатріаційного заходу в Україну вдалось повернути тіла 757 героїчно полеглих українських воїнів.

* * *

Сова, символ мудрості та рішучості, є ключовим елементом емблеми ГУР. Цей птах полює у сутінках, коли жертва втрачає пильність і не бачить смертельної небезпеки. Непрогнозованість і неочікуваність – головні рецепти успіху української воєнної розвідки. Сьогодні ГУР є однією з найвпливовіших спецслужб на європейському континенті, а інтенсивність і багатофункціональність спецоперацій українських розвідників – окрема багатомна історія успіху, яка ще чекає на своїх дослідників.

А поки боротьба триває, як і планування та реалізація нових сміливих задумів. Українська сова не припиняє полювання.

16 Червня, 2025 21 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Важливе

Буданов розповів про особисту ціну батьківства під час війни: “Чуєш голос дітей лише у слухавці”

від Юрій Гончаренко 15 Червня, 2025

Начальник ГУР Кирило Буданов у День батька поділився особистим досвідом батьківства в умовах війни та відзначив українських чоловіків, які захищають країну. У своєму зверненні він розповів про те, як доводиться пропускати важливі моменти в житті дітей заради їхнього майбутнього у вільній країні.

“Бути батьком — означає бути готовим брати на себе відповідальність: за родину, за дім, за країну. Бути здатним ухвалювати складні рішення і нести відповідальність за їхні наслідки”, — написав Буданов.

За словами начальника ГУР, сотні тисяч українських чоловіків щодня доводять свою готовність нести відповідальність за майбутнє своїх родин, захищаючи дітей, рідних і країну в лавах українського війська, зокрема в підрозділах воєнної розвідки.

Буданов, який сам є батьком, розповів про особисту ціну, яку доводиться платити за майбутнє дітей: “коли діти ростуть, а ти чуєш їхній голос лише у слухавці; коли пропускаєш їхні перші досягнення, свята, звичайні буденні миті — заради того, щоб вони жили у вільній країні”.

Глава військової розвідки висловив вдячність всім, хто “гартує українську перемогу”, назвавши їх гідним прикладом для своїх синів і доньок. Окремо він згадав батьків, які виховали покоління захисників України, та тих, хто віддав життя за свободу.

Буданов також відзначив тих, хто нині воює разом зі своїми дітьми, назвавши це “живим свідченням неперервності нашої боротьби”.

Нагадаємо, що День батька в Україні відзначається в третю неділю червня і цього року припадає на 15 червня.

15 Червня, 2025 16 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Війна

Спецпідрозділ ГУР “Кракен” повідомив про знищення символічного мільйонного окупанта

від Юрій Гончаренко 12 Червня, 2025

За інформацією воєнної розвідки, 11 червня 2025 року воїни підрозділу активних дій ГУР “Kraken” ліквідували машаненкова сєргєя ніколаєвича, 1978 року народження. Загиблий окупант був уродженцем Камчатського краю та військовослужбовцем тихоокеанської морської піхоти збройних сил РФ.

Про це повідомляє Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA.

Варто зазначити, що підрозділ спеціального призначення “Кракен” входить до структури Головного управління розвідки та спеціалізується на проведенні операцій активних дій у тилу противника. Як раніше повідомляла InfoLight.UA, підрозділ неодноразово відзначався ефективними операціями проти російських військових об’єктів та особового складу.

У повідомленні ГУР також зазначається, що вздовж усієї лінії фронту українські захисники продовжують систематично знищувати російських загарбників. За словами воєнних розвідників, завдяки злагодженим діям всіх підрозділів Сил безпеки і оборони України ворожі втрати стали масовими та системними.

“Воєнні розвідники продовжують методично виявляти, знаходити й знищувати кожного, хто прийшов на нашу землю зі зброєю”, – йдеться в повідомленні ГУР.

Нагадаємо, що Головне управління розвідки регулярно звітує про успішні операції своїх підрозділів проти російських військових цілей як на території України, так і в тилу противника.

12 Червня, 2025 22 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Важливе

У Києві обговорили цінності як основу національної стійкості: експерти презентували нову християнсько-демократичну експертизу

від Юрій Гончаренко 31 Травня, 2025

КИЇВ, 27 травня 2025 року — Провідні українські експерти з питань безпеки, політики та соціального розвитку провели круглий стіл «Шляхи зміцнення суспільної стійкості України: експертиза на основі цінностей» та обговорили критично важливі для країни питання національної стійкості в умовах війни.

Захід, що тривав годину в інформаційній агенції «Інтерфакс-Україна», зібрав представників сектору безпеки та оборони, органів влади, громадянського суспільства та експертного середовища. Організаторами виступили Консервативна Платформа (спільний проєкт ГО «Фонд сприяння демократії» та Фонду Ганнса Зайделя в Україні) у партнерстві з Українським безпековим клубом.

Відкриваючи захід, Юрій Гончаренко, голова Українського безпекового клубу та ГО «Фонд сприяння демократії», окреслив ключові виклики: «В умовах безпрецедентних викликів, з якими стикається наша держава, питання національної стійкості набуває нового значення. Як сформувати ефективну модель суспільної згуртованості? Які механізми допоможуть Україні зберегти баланс між безпекою та свободою? Саме на ці запитання ми сьогодні шукатимемо відповіді».

Олена Максимова, представниця Фонду Ганнса Зайделя в Україні, долучившись до дискусії онлайн, зазначила, що українська та європейська єдність має бути зумовлена не лише наявністю спільного ворога, а насамперед спільними цінностями. «В цьому процесі християнська консервативна думка має відігравати важливу роль. Вона здатна сформулювати не лише ідеали, а й практичні підходи у сфері освіти, сімейної політики, медіа, етики влади тощо. Сьогодні Україна потребує таких лідерів та управлінців, які готові не лише керувати, а служити і які мають владу як покликання, а не як привілей», – додала Максимова.

Олексій Івашин, координатор Ініціативної групи Громадсько-військового руху, наголосив на важливості системного підходу: «Ми не можемо будувати національну стійкість фрагментарно. Потрібна комплексна стратегія, яка об’єднає зусилля держави, суспільства та кожного громадянина».

Андрій Юсов, представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, окреслив ключові виклики для держави: «Багато українців сьогодні прагнуть швидкого миру — це цілком природно. Ми всі хочемо повернутися до життя без тривог, без вибухів, без втрат близьких. Але неприємна правда полягає в тому, що найближчі роки, а можливо й десятиліття, колишнього мирного життя вже не буде».

Юсов зазначив, що подальших випробувань та ворожих атак зазнає саме українська єдність: «Одна зі складових цього – атаки на українських військових, яких намагатимуться дискредитувати в очах українського суспільства, зокрема, пояснювати, що «не все так однозначно». Дискредитація військових, які користуються колосальним довірою і підтримкою в країні, безумовно, це складова гібридної інформаційної війни Путіна проти України і українців».

Сергій Дем’янов, представник БО «Фонд дослідження майбутнього», акцентував увагу на інформаційній складовій: «Інформаційна оборона — це не менш важливий елемент оборонної демократії, ніж військова. Наші дослідження показують: суспільство, яке не може захистити свій інформаційний простір, приречене програти війну за уми. Росія веде проти нас не просто військову агресію, а цивілізаційну війну, де дезінформація та маніпуляції — така ж зброя, як танки та ракети».

Презентація аналітичних матеріалів

Центральною частиною заходу стала презентація аналітичних записок «Християнсько-демократична експертиза», яку зробив Юрій Гончаренко. Документ охоплює чотири ключові сфери — економіку, політику, соціум та культуру — пропонуючи комплексний підхід до вирішення національних викликів через призму цінностей.

«Наше дослідження — це не просто аналіз проблем, а конкретні рекомендації, як побудувати суспільство, де людська гідність, солідарність та відповідальність стають основою для прийняття рішень», — зазначив Гончаренко. «Проєкт Консервативна Платформа розпочався у 2016 році. Ми не з тих консерваторів, які виникли як гриби після дощу після перемоги Трампа. Підтримка Фонду Ганнса Зайделя в 2024 році дозволила нам знайти однодумців, та долучитися до Українського безпекового клубу. Сьогоднішнє дослідження — це результат багаторічної роботи над питанням: як побудувати суспільство, яке буде одночасно сильним і гуманним, захищеним і вільним»

Олексій Івашин, координатор Ініціативної групи Громадсько-військового руху та ветеран російсько-української війни, висвітлив проблеми стійкості української нації у війні, котра стала екзистенційним викликом для нашого суспільства та закликав не просто окреслити проблеми, а вийти на практичні моделі зміцнення стійкості через систему цінностей.

Він також акцентував увагу на моделі оборонної демократії, що передбачає безумовне збереження всіх демократичних процедур та стандартів одночасно зі зміцненням єдності між усіма верствами українського суспільства – військовими, ветеранами та цивільними громадянами – як запоруки перемоги України та її майбутнього процвітання.

Центральними пунктами оборонної демократії Івашин назвав всебічну підтримку Сил оборони України, підвищення суспільної поваги до захисників держави, престижу військової служби та важливості виконання громадянських обов’язків.

Також експерт наголосів на необхідності виховання молоді в дусі національно-патріотичних цінностей та готовності до захисту України і відзначив важливість сприяння ветеранам і членам їхніх родин у реалізації законних прав та інтересів.

Івашин зазначив, що для розбудови оборонної демократії Громадсько-військовий рух вже концентрує увагу на проведенні навчань з військової справи та наданні домедичної допомоги для молоді, просвітницькій роботі серед громадян України, щодо необхідності захисту держави та готовності до протидії загрозам, волонтерській підтримці, організації національно-патріотичних і громадських заходів, спрямованих на зміцнення національної єдності, наданні підтримки ветеранам та їхнім родинам (адвокація, юридична допомога, інформаційний супровід).

Також він зазначив, що однією з відповідей на згадані виклики, є ротаційна модель військової служби, котра може бути справедливим і рівномірним навантаженням тягаря війни на все суспільство з метою відновлення сил українських оборонців.

Експертна дискусія

Андрій Юсов, представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, наголосив, що: «Тільки коли агресор знатиме, що відповідь на його агресію буде жорстка і безжальна, він не нападе. Тільки коли весь вільний світ і надалі бачитиме нашу рішучість давати відсіч злу, він підставить плече.

Україна приречена будувати потужну систему безпеки, зробити оборону і захист країни головним пріоритетом не лише держави, а і всього суспільства. Одним з елементів цього є принцип “Або в Силах оборони, або для Сил оборони”. Це не мілітаризація, це реалізм — усвідомлення того, що наша свобода вимагає постійної готовності її захищати».

Ярослав Божко з Центру політичних студій «Доктрина» наголосив на важливості ціннісного виміру політики та громадської діяльності, а також безпеки як однієї з базових цінностей: «Велику роль безпека починає набувати саме як одна з фундаментальних цінностей, поряд зі свободою і матеріальним комфортом. І можемо сказати, що якоюсь мірою лише війна підводить нас до того, що в якісь моменти це може виявитися найбільш фундаментальною цінністю, тому що заради неї люди жертвують і свободою, і матеріальним комфортом».

Сергій Дем’янов, представник БО «Фонд дослідження майбутнього», наголосив на важливості соціальної згуртованості: «Наші дослідження показують тривожну тенденцію — рівень соціальної згуртованості знижується. Це природний процес для тривалої війни, але ми маємо активно протидіяти цьому через конкретні програми та ініціативи».

Під час дискусії учасники детально обговорили чотири ключові питання:

  • Зміцнення суспільної згуртованості в умовах тривалої війни. Експерти погодилися, що емоційна мобілізація 2022 року потребує трансформації в більш стійку, інституційно підтриману солідарність.
  • Баланс безпеки та свободи. Дискусія показала необхідність знайти українську модель, яка забезпечить національну безпеку без втрати демократичних цінностей.
  • Відповідальна політика як відповідь на виклики. Учасники наголосили на важливості переходу від популізму до політики, заснованої на цінностях та довгостроковому баченні.
  • Практичні кроки до побудови мережі відповідальних політиків. Обговорено конкретні механізми формування нової політичної культури в Україні.

Завершуючи захід, Юрій Гончаренко підсумував результати дискусії: «Сьогоднішня розмова показала, що в українському експертному середовищі є розуміння викликів та готовність шукати рішення. Ми не можемо дозволити собі розкіш чекати кращих часів для впровадження ціннісно орієнтованої політики. Війна — це не привід відкладати реформи, а стимул робити їх більш глибокими та системними».

Організатори повідомили, що матеріали дослідження «Християнсько-демократична експертиза» опубліковані для широкого обговорення, а Консервативна Платформа планує продовжити серію експертних дискусій щодо формування ціннісно орієнтованої політики для України.

Трансляція заходу доступна на YouTube-каналі Інтерфакс-Україна для всіх, хто не зміг взяти участь особисто, але зацікавлений у обговоренні шляхів зміцнення суспільної стійкості України.

Аналітичні записки «Християнсько-демократична експертиза» опубліковані на сайті Консервативної Платформи та доступні до скачування:

https://conservative.org.ua/2025/05/27/analitychni-zapysky-khrystyiansko-demokratychna-ekspertyza

31 Травня, 2025 136 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Аналітика

Культура як зброя: як Україна веде війну за душі та смисли

від Юрій Гончаренко 30 Травня, 2025

В умовах російської агресії культурна політика перестає бути «м’якою темою» і стає питанням національного виживання. Нове дослідження пропонує революційний підхід: від оборони до наступу, від виживання до перемоги

Коли музеї стають фортецями

У підвалі Національного музею історії України ховаються не лише експонати, а й душа нації. Коли російські ракети летять на Київ, працівники музею рятують не просто артефакти – вони захищають код, за яким століттями жила Україна. Ця картина стала символом нової реальності: культура більше не розкіш для мирного часу, а поле битви за майбутнє.

«Росія веде проти нас не просто військову агресію, а цивілізаційну війну», – кажуть експерти, які презентували масштабне дослідження культурної політики України. І в цій війні кожна збережена книжка, кожна українська пісня, кожен урок в школі стають актами опору.

Від «молодшого брата» до рівноправного гравця

Століттями українська культура розвивалася за законами виживання. Ховалася в селах від імперських переслідувань, мімікрувала під «регіональну специфіку», боялася заявити про себе на повний голос. Навіть після здобуття незалежності цей комплекс «молодшого брата» не зник – просто змінив форми.

Сьогодні дослідники пропонують кардинально інший підхід. Замість захисної позиції – наступальну. Замість виправдань за свою «провінційність» – гордість за унікальність. Замість копіювання чужих зразків – створення власних.

«Ми маємо перейти від культури виживання до культури перемоги», – пояснюють автори дослідження. І це не просто красиві слова. За ними стоїть конкретна стратегія, як зробити українську культуру не лише самодостатньою, а й привабливою для світу.

Мова як територія свободи

В одній із київських кав’ярень молода мама читає дитині українську книжку. Поруч сидить програміст, який слухає український подкаст про штучний інтелект. За сусіднім столиком студенти обговорюють українською філософські проблеми. Ці будничні сцени – результат тихої революції, яка відбувається в українській мові.

Дослідники називають це стратегією «позитивного утвердження». Замість примусу – створення привабливого контенту. Замість заборон – конкуренція якістю. Результат вражає: люди переходять на українську не тому, що «так треба», а тому, що «так цікавіше».

Особливо це помітно в цифровому просторі. Українські ютубери збирають мільйони переглядів, українські подкасти потрапляють у топи, українські серіали дивиться півсвіту. Мова, яку ще недавно вважали «непрестижною», раптом стала модною.

«Найкращий спосіб захистити мову – не примушувати на ній говорити, а зробити так, щоб на ній хотілося говорити», – кажуть дослідники. І життя підтверджує цю тезу щодня.

Школа майбутнього: не лише знання, а й характер

В одній із львівських шкіл урок історії триває не в класі, а біля пам’ятника жертвам репресій. Діти не просто вивчають дати – вони розуміють, за що боролися їхні предки. В іншій школі на Харківщині учні створюють документальний фільм про свою громаду. Третя школа в Ужгороді організує обмін з польськими однолітками.

Це не окремі ініціативи ентузіастів – це частина нової освітньої філософії. Школа має виховувати не лише фахівців, а й особистостей. Людей, які вміють мислити критично, діяти відповідально, жити з гідністю.

Особливу увагу приділяють медіаграмотності. В епоху фейків та пропаганди вміння відрізняти правду від маніпуляцій стає навичкою виживання. «Хто контролює інформацію – контролює свідомість», – нагадують педагоги. Тому навчання критичного мислення стає такою ж важливою дисципліною, як математика чи література.

Коли мистецтво лікує душі

У реабілітаційному центрі для ветеранів поранений боєць малює автопортрет. На полотні – не біль, а надія. Психологи кажуть: мистецтво робить те, що не під силу ліками – повертає людині віру в себе.

Арт-терапія стала масовим явищем воєнного часу. Діти в укриттях малюють свої страхи і перемагають їх. Внутрішньо переміщені особи створюють інсталяції про втрачений дім і знаходять новий. Ветерани пишуть вірші, в яких війна перетворюється на досвід, а не травму.

«Мистецтво має унікальну здатність перетворювати біль на красу, хаос на сенс, розпач на надію», – кажуть арт-терапевти. І це не метафора. Це медично підтверджений факт: творчість дійсно лікує.

Водночас українське мистецтво стає все більш впізнаваним у світі. Українські художники виставляються в провідних галереях, режисери отримують престижні нагороди, музиканти підкорюють міжнародні сцени. Культура стає «м’якою силою» України – засобом впливу, який іноді ефективніший за дипломатію.

Цифрова революція по-українськи

В київському ІТ-хабі програміст створює додаток для вивчення української мови. В одеському стартапі розробляють платформу для українських письменників. У львівській студії знімають анімацію про українську історію для дітей усього світу.

Цифрова революція кардинально змінює правила гри в культурі. Тепер не потрібні великі бюджети чи державна підтримка, щоб достукатися до мільйонів людей. Достатньо мати талант, ідею і доступ до інтернету.

Українські креатори це прекрасно зрозуміли. Вони створюють контент, який конкурує з голлівудськими блокбастерами за увагу глядачів. Український «Квартал 95» став глобальним феноменом задовго до того, як його засновник став президентом. Українські геймдевелопери створюють ігри, які грають мільйони людей по всьому світу.

«Цифрові технології – це шанс для малих культур стати великими», – кажуть експерти. І Україна цим шансом активно користується.

Пам’ять без помсти

На Майдані стоїть пам’ятник Героям Небесної Сотні. Люди несуть квіти не лише в дні річниць, а й просто так – коли хочеться пригадати, за що боролися і за що борються досі. Це жива пам’ять, яка не заганяє в депресію, а надихає на дії.

Робота з історичною пам’яттю – одне з найскладніших завдань культурної політики. Як пам’ятати про трагедії, не культивуючи ненависть? Як поважати жертв, не перетворюючись на жертв? Як будувати майбутнє, не забуваючи минулого?

Дослідники пропонують принцип «правди без реваншизму». Говорити правду про історію, але не використовувати її як зброю проти сьогодення. Пам’ятати про злочини, але не переносити відповідальність на нащадків. Шанувати героїв, але не ідеалізувати їх до карикатурності.

Особливе завдання чекає на деокупованих територіях. Там доведеться не просто відновлювати зруйновані будівлі, а й лікувати покалічені душі. Повертати людям право на власну історію, мову, ідентичність. Це буде довгий і складний процес, але без нього неможлива справжня перемога.

Церкви як культурні центри

У невеликому волинському селі місцева церква стала не лише місцем молитви, а й культурним центром. Тут організовують концерти, виставки, лекції. Священник веде блог про історію села, а молодь створила хор, який співає не лише церковні пісні, а й народні.

Це не унікальний випадок. По всій Україні релігійні громади стають точками кристалізації культурного життя. Особливо там, де немає державних установ культури чи вони працюють погано.

Дослідники вважають це позитивним явищем. Церкви мають те, чого часто бракує державним установам: довіру людей, волонтерський ресурс, здатність об’єднувати громаду. Головне – щоб ця діяльність була відкритою для всіх, незалежно від віросповідання.

«Культура об’єднує людей поза межами конфесійних розбіжностей», – кажуть експерти. І це справді так: на концерті української музики чи виставці місцевих художників разом збираються православні, католики, протестанти і навіть невіруючі.

Економіка творчості

У київському арт-кварталі відкривається чергова галерея. Поруч працює дизайн-студія, звукозаписна студія, школа анімації. Це не просто культурний простір – це економічний кластер, який створює робочі місця і приносить прибуток.

Креативні індустрії стали одним із найшвидше зростаючих секторів української економіки. Навіть під час війни українські розробники ігор, аніматори, дизайнери продовжують працювати і заробляють валютну виручку для країни.

«Культура – це не витрата, це інвестиція», – переконують економісти. Кожна гривня, вкладена в культуру, повертається у вигляді податків, робочих місць, туристичних доходів. А ще – у вигляді того, що неможливо виміряти грошима: національної гордості, впізнаваності у світі, «м’якої сили».

Особливо перспективним напрямком вважають культурний туризм. Коли закінчиться війна, мільйони людей захочуть побачити країну, яка так героїчно опиралася агресору. І важливо, щоб вони побачили не лише руїни, а й живу, творчу, самобутню культуру.

Виклики глобалізації

В одному з українських університетів студенти дивляться корейський серіал з українськими субтитрами, слухають африканську музику і читають японську мангу. Глобалізація робить світ все більш однорідним. Чи є в цьому місце для національних культур?

Дослідники впевнені: є, але лише для тих, які зможуть знайти свою унікальність. «Світ втомився від одноманітності. Він шукає автентичності», – кажуть вони. І приводять приклад корейської хвилі: як невелика азійська країна підкорила світ своєю поп-культурою саме завдяки тому, що залишилася собою.

Україна має всі шанси повторити цей успіх. У неї є те, чого немає у багатьох інших: драматична історія, багата культурна спадщина, молоді таланти і, головне, досвід боротьби за свободу, який резонує з мільйонами людей по всьому світу.

«Наша трагедія може стати нашою силою, якщо ми зумієм правильно її розповісти», – кажуть культурологи. І цей процес уже почався: українські фільми про війну збирають аншлаги на міжнародних кінофестивалях, українська література перекладається десятками мов, українська музика лунає на світових сценах.

Дорога до перемоги

Культурна перемога України вже відбувається. Вона – в кожному українському слові, сказаному публічно. В кожній українській пісні, що лунає в ефірі. В кожній дитині, яка вчить вірш Шевченка. В кожному музеї, що працює всупереч обстрілам. В кожному художнику, що малює красу всупереч жахіттю.

Але ця перемога потребує системної підтримки. Не бюрократичного управління, а розумного сприяння. Не диктату згори, а підтримки знизу. Не копіювання чужих моделей, а розвитку власних.

«Культура – це не галузь економіки, це спосіб життя народу», – підсумовують дослідники. І від того, яким буде цей спосіб життя, залежить не лише те, якою буде Україна після перемоги, а й те, чи буде ця перемога взагалі.

Тому що справжня перемога – це не лише звільнення території. Це утвердження права бути собою. Права мати власну мову, власну історію, власну мрію. Права на гідність, творчість, свободу. І це право ніхто не може відібрати – якщо сам народ готовий його захищати.

В цьому захисті культура стає не розкішшю, а зброєю. Не додатком до «серйозної» політики, а її серцевиною. Не справою окремих ентузіастів, а загальнонаціональним завданням.

І коли це завдання буде виконане, Україна стане не просто незалежною державою, а культурною силою, яка змінить світ. Як це вже робили малі народи з великою душею – від давніх греків до сучасних корейців. Тільки цього разу – це буде українська історія успіху.

Світлана Кушнір, спеціально для Консервативної Платформи.

30 Травня, 2025 42 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Аналітика

Культура в час війни: як від оборони перейти до творення. Християнсько-демократичний погляд на культурну політику України

від Юрій Гончаренко 28 Травня, 2025

Ми звикли думати, що культура — це щось додаткове. Є економіка, є безпека, є політика — а вже потім, десь у кінці, книжки, кіно, музеї. Але сьогодні, коли російська війна проти України стала не просто військовим вторгненням, а навмисною спробою знищення самої української ідентичності, саме культура виявилася тією силою, яка тримає суспільство від розпаду.

«Росія веде проти нас не просто війну за території, а цивілізаційну війну — спробу зруйнувати право українців бути собою», — сказано в аналітичній записці «Християнсько-демократична експертиза».
«Саме тому бібліотека, церква, театр і музей — це не просто заклади. Це — опорні пункти національного спротиву».

Культура, на відміну від зброї, працює повільно. Але її ефект — довготривалий. У 2022-му українці показали феномен єдності. Вони співали гімн у підземеллях метро, тримали в руках не лише автомати, а й книжки. Вистави й концерти у бомбосховищах стали символами: ми ще живі, ми ще творимо, ми — народ.

Та вже у 2024–2025 роках стало зрозуміло: соціальна і моральна втома підточує цю єдність. Мистецтво не може триматися на одному героїзмі. Йому потрібна системна підтримка.

Як розвивати культуру в умовах війни: не просто «зберегти», а «переосмислити»

Християнсько-демократичний підхід до культурної політики починається з глибокого переконання: культура — це спосіб життя народу, а не набір «послуг» чи «івентів». Це — поле смислів, де вирішується головне: ким ми є, у що віримо, за що готові померти і навіщо жити далі.

Ось ключові ідеї цього підходу:

1. Персоналізм: кожен — носій культури

У центрі всього — людина. Не як об’єкт «культурного продукту», а як особистість, здатна творити, шукати сенс, передавати досвід.

«Мистецтво й освіта служать розкриттю людської особистості в усій її повноті», — йдеться в аналізі.

Це означає: культурна політика повинна підтримувати не тільки великі театри й академії, а й маленькі сільські бібліотеки, парафіяльні хори, дитячі студії образотворчого мистецтва.

2. Субсидіарність: ініціатива народжується «знизу»

Культура не народжується в міністерських кабінетах. Вона починається з родини, церкви, школи, громади. Завдання держави — підтримувати, а не диктувати. Це означає дати місцевим громадам ресурс і право творити — і не втручатися без потреби.

3. Солідарність: культура — для всіх

Доступ до культурного надбання не може бути привілеєм.
Село має право на виставу так само, як столиця.
Діти з сімей переселенців мають отримати доступ до творчості на рівні з усіма.
Культурна політика повинна усувати бар’єри, а не створювати нові.

4. Укоріненість і відкритість: пам’ять і діалог

У християнсько-демократичному баченні культура — це не ізоляція. Це відкритість до діалогу, але з чітким розумінням своєї ідентичності.

«Хрещення Русі було не просто релігійною подією, а цивілізаційним вибором. Воно заклало той духовний код, на якому тримається українська культура й досі».

Сьогодні ми маємо шанс перейти від режиму виживання до режиму самоствердження. Ми більше не просто обороняємось — ми творимо. І цей перехід має стати віссю нової культурної політики.


Що конкретно треба робити?

  1. Переосмислити канон.
    Повернути до культурного обігу тих, кого замовчувала радянська система: репресованих митців, філософів, педагогів, які творили альтернативну традицію.
    Кожен регіон має своє ім’я, свою легенду — настав час зшити ці імена в єдиний національний пантеон.
  2. Підтримати інституції — але не централізовано.
    Культурна політика не може бути зосереджена в Києві. Треба розгорнути мережу місцевих центрів культури, які будуть автономними в управлінні, але отримають фінансову підтримку.
  3. Дати голос громадським і церковним ініціативам.
    Християнсько-демократичний принцип субсидіарності означає: держава не повинна замінювати громаду. Волонтерські хори, парафіяльні музеї, фольклорні колективи — це справжні носії живої культури. Їм потрібна не «комісія з перевірки», а проста заявка на грант і довіра.
  4. Зробити ставку на цифрову культуру.
    Молодь живе в TikTok і YouTube. Там, де української культури немає, буде чужа. Треба створити платформи підтримки україномовного контенту, навчання блогерів, перекладачів, мультиплікаторів.
  5. Очищувати, але не руйнувати.
    Деколонізація — не про знищення, а про правду. Не йдеться про те, щоби стерти Пушкіна, а про те, щоби дати голос Кулішу, Довженку, Крушельницькій, Домонтовичу.
    Це — не війна з минулим, а будівництво майбутнього, в якому ми більше не будемо «молодшими братами».

Замість епілогу: культура як покликання, а не послуга

«Усе, що тримає нас як спільноту, — тримається на культурі. Це — не тільки мистецтво. Це — сенс», — підсумовує аналітична записка.

Ми виграємо війну лише тоді, коли відвоюємо не лише території, а й смисли. А для цього потрібна культура. Не декоративна. Не святкова. А глибока, правдива, спільнотна. Та, що формує людину — вільну і відповідальну.

І саме таку культуру — культуру соборності, гідності, служіння — і пропонує християнсько-демократичний підхід.

28 Травня, 2025 42 переглядів
FacebookTwitterLinkedinWhatsappTelegramViberThreadsBlueskyEmail
Новіші
Старіші

ВАЖЛИВЕ

Буданов має тверезий погляд на геополітику та керує...

3 Липня, 2025

Буданов розповів про особисту ціну батьківства під час...

15 Червня, 2025

У Києві обговорили цінності як основу національної стійкості:...

31 Травня, 2025

Як зшити націю: християнсько-демократична візія подолання суспільних розколів...

14 Травня, 2025

Під тиском війни: як змінюється соціальна згуртованість в...

30 Квітня, 2025

UKRAINIAN EXPERTS TALKS’S PODCAST

Новини

  • Буданов має тверезий погляд на геополітику та керує ефективною командою – блогер

    3 Липня, 2025
  • Лідер ХДС/ХСС здійснив візит підтримки до Києва

    9 Грудня, 2024
  • За допомогою рф Талібан хоче побудувати протиповітряну оборону Афганістану

    11 Вересня, 2024
  • Американці розгорнуть на японських островах ракети Typhon, здатні долетіти до рф,- ЗМІ

    10 Вересня, 2024
  • СБУ затримала агента російської розвідки, який встановлював так звані “відеопастки” для онлайн-коригування ударів по Києву.

    9 Вересня, 2024
Назад Вперед

Реалізується ГО Фонд сприяння демократії за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні

Copyright © 2017 Фонд сприяння демократії Наші Політика конфіденційності,  Умови використання сайту
Facebook Youtube Telegram Spotify Instagram Linkedin
Консервативна Платформа
  • Новини
  • Антиімперський фронт
  • Зброя
  • Геополітика
  • Заходи

Shopping Cart

Close

У кошику немає товарів.

Close
  • Українська