Перемога Трампа зумовила відмову декотрими західними компаніями призначення на посади за расовими чи гендерними критеріями та повернення до демократичних критеріїв професіоналізму.

Після перемоги Дональда Трампа ціла низка великих західних корпорацій McDonald’s, Meta, Axios і тд. оголошують про свою відмову від лівацької цензури або програм імплементації гендерної рівності та припиняють розглядати кандидатів на роботу за протоколами позитивної дискримінації – тобто надання переваг за ознаками гендеру, раси чи інших аспектів особистості.

Зокрема впливове медіа Axios відмовляється від використання в процесах прийняття управлінських рішень критеріїв щодо етнічних чи гендерних меншин. Тепер все базуватиметься виключно на професійних якостях.

Так, як між іншим, і було передбачено законодавством, Конституцією і демократичними нормами, здобутими у такій важкій столітній боротьбі. А потім апологети рівності, котрі насправді боролися за встановлення НЕрівності, всюди кричучи про власне розуміння «рівності», поступово атакували здоровий глузд і примусили мовчати більшість, встановлюючи відверто абсурдні ідеї та цінності.

Абсурдистські цінності, котрі насправді пропанували нерівність та расову і статеву дискримінацію, котрі поховали свободу слова, демократію та норми конституції, дійсно зайшли занадто далеко за межі діючого законодавства в багатьох країнах.

Будь-яка держава чи цивілізація сильна тоді, коли професіонали перебувають на своєму місці. Радянський комунізм загнив і розвалився, в тому числі, й через притаманну диктатурі консервацію (в поганому розумінні цього слова) кадрів. На посади призначали не кращих, а лояльних, посередніх, але ідеологічно відданих партії та місцевій номенклатурі кадрів. Здорової конкуренції у сферах де приймалися найважливіші рішення в СРСР не було. А в епоху «Застою», коли країною керували геронтократи, криза кадрів вже вела країну до колапсу.

На противагу комуністам, в демократичних країнах Заходу панувала конкуренція політиків, управлінців, менеджерів, в результаті котрої, фахові професіонали на керівних посадах вели вгору свої корпорації, галузі та країни. Саме завдяки конкуренції та відбору кращих США виявилися успішнішими за Радянський Союз.

Але коли в країнах Заходу, під впливом наступаючих лівацьких цінностей, поступово почали добирати кращих на державні та керівні посади у корпораціях не за принципами професіоналізму, а за кольором шкіри, статевої приналежності, сексуальною орієнтацією чи уявних людських ідентичностей – постала загроза втрати лідерства Заходу в світі з жорстким конкурентним середовищем. Квоти на представництво лише певних, кимось обраних категорій «дискримінованих», в рамках позитивної дискримінації більшості, почали охоплювати дедалі більшу кількість корпорацій та структур не лише на Заході, але й в Центральній Європі й почали популяризуватися в Україні.

 В розвиненій та міцній економіці нищівний ефект від призначення будь-кого на посади одразу не помітний, а поступова низхідна траєкторія може тривати десятиліттями, поєднуючись з іншими шкідливими факторами. Але й СРСР загнивав і трухлявів поступово, сяк-так існуючи на чолі з дряхліючим Брєжнєвим, Андроповим, Черненком.

Протестна реакція більшості, котра кинулася в іншу крайність проти крайнощів лівацького абсурдизму і проявилася у перемозі Трампа та республіканців, стала відповіддю на нав’язування суспільній більшості неприйнятних цінностей. А швидка відмова багатьма корпораціями від лівацьких професійних критеріїв засвідчила, що внутрішньо вони були багатьом з них невластиві і їх відкинули в перший зручний момент – ще навіть до інавгурації Трампа.

Консерватизм і християнська демократія в Україні сьогодні перебувають у невизначеному стані, однак мають непогані шанси на перспективу.

Показово, що саме консервативна ідеологія стояла біля витоків української незалежності. Така національно-демократична партія як Народний Рух України, була чітко вираженою консервативною силою, котра стояла на міцній християнсько-демократичній платформі. Взагалі часто консерватизм та християнська демократія є «взаємозамінними» ідеологіями: в країнах, де сильною є консервативна партія, християнські демократи голосують за консерваторів, як це бачимо в США чи Британії. Натомість німецький консервативний виборець голосує з ХДС/ХСС.

Сьогодні з  великих партій консервативними та християнсько-демократичними себе називає «Європейська Солідарність», хоча не всі виборці та експерти згодні з дотриманням цією партією задекларованих ідеологічних принципів.  Водночас різні соціологічні агентства називають рівень підтримки партії в межах 6-9 %. Але варто враховувати, що в соцопитуваннях українців досить великий відсоток і навіть лідируючу позицію займає неіснуюча партія Валерія Залужного, якщо генерал піде в політику. Частина консервативного електорату також може віддати свої голоси за цю політичну силу.

І хоча Залужний майже не висловлював своїх ідеологічних поглядів, декотрим громадянам хотілося б перенести свої ідейні цінності на популярного генерала і бути переконаними, що в списку його політичних орієнтирів має бути церковна громада та християнські цінності, родина, традиції, патріотизм, нація і держава.

Попри те, що сучасні ліво-ліберальні сили з Заходу активно впливають на погляди українців і наступають на традиційні християнські та консервативні цінності, які історично є фундаментом українського народу, в світі помітна тенденція до «консервативного ренесансу». В США на виборах переміг Дональд Трамп та консерватори-республіканці, в Німеччині за рейтингами лідирує ХДС/ХСС, зміцнюються позиції противників лівих цінностей і в інших країнах. Україна може також стати частиною цього процесу, після відновлення повноцінного політичного процесу та виборів.

Після можливого припинення гарячої фази війни в українському суспільстві наберуть популярності цінності та суспільні групи, котрі традиційно вважалися основою консерватизму.

Військові – як суспільна категорія, котра тяжіє до порядку та стабільності, завжди у різних країнах переважно голосували за консерваторів. Українські соцопитування фіксують чітку тенденцію до зростання популярності військових та визнання суспільної необхідності їх долучення до політики. Є досить високі шанси, що українські ветерани та колишні військові, з притаманними для цієї категорії консервативними цінностями, матимуть вагоме представництво в майбутньому українському парламенті.

Водночас під час війни та після неї традиційно характерним є зростання релігійних поглядів та віри в Бога. А в Україні цьому сприяє ще й інститут військового капеланства та волонтерство священників. Сприяє цьому й актуальність релігійної ситуації в Україні: важливість утвердження української духовної незалежності від московської церкви, адже цій проблемі приділяли недостатньо рішучої уваги. Тож політичні сили, котрі вже мають чи візьмуть на озброєння християнські цінності – можуть мати вищу підтримку виборців, аніж це було до війни.

Тож на перших виборах Україна може мати значно вище представництво консервативних та християнсько-демократичних сил, що є досить закономірним суспільним явищем з огляду на характер ключових проблем та вимог суспільства, котре пережило психологічну та безпекову кризу. Водночас українським консерваторам та християнським демократам при владі було б легше знайти спільну мову з правлячими американськими консерваторами чи німецькими християнськими демократами, що б позитивно позначилося на зміцненні становища України.

Однією з головних загроз збільшення впливу консерватизму на політичну владу в Україні може стати радикалізм та популізм, котрі завжди мають чимало прихильників у понівеченому війною суспільстві. Але якщо українське суспільство виявиться стійким до цих загроз і усвідомить, що радикали та популісти після війни ніколи нічого не збудували, окрім фашизму, нацизму та путінізму, як це засвідчила історія, Україна матиме шанс на збільшення політичного представництва сил, орієнтованих та традиційні та християнсько-демократичні цінності.

Автор: Валерій Майданюк

Консерватизм – політичний термін, який часто не всім зрозумілий і асоціюється якщо не з консервацією овочів, то зі старою «консервативною» модою одягу. Насамперед таке сприйняття панує через іншомовність терміну conservative, що означає збереження. Але ширше вживання українського відповідника ідеології консерватизму могло б «відбілити» імідж та значно розширити підтримку цієї насправді надзвичайно популярної серед українців ідеї.

Збереження завжди позитивно асоціюється у людській свідомості і не дарма. Збереження здоров’я, охорона природи, української культурної спадщини і тд. – завжди асоціюється з позитивними цінностями. Попри пануючі лівацькі міфи про консерватизм, як начебто ідеологію зашкарублості, ворожості до змін і печерних цінностей Кам’яного віку, нинішні консерватори якраз виступають за збереження того позитивного, чого вдалося досягти й не допустити його руйнування абсурдистами під маскою «прогресу».

Консерватори виступають за збереження демократії та громадянських свобод, поки її не замінили конгресом агресивних меншин та галасливих активістів, вибраних за незрозумілими критеріями.

Консерватори вимагають зберегти свободу слова, поки людей не почали заарештовувати за висловлювання, які не порушують діюче законодавство, але які комусь не подобаються, можуть когось образити чи навіть можуть не сподобатися.

Консерватори виступають за збереження культурної спадщини і, в тому числі – нормального кінематографу без насадження незрозумілих суспільству цінностей та чужих ідеологічних канонів, які хтось вирішив примусово запроваджувати.

Консерватори виступають за виховання молоді та суспільства у тих цінностях, які ведуть до створення повноцінних сімей, народження дітей, зміцнення здоров’я, громадянських свобод і можливостей, патріотизму та національної гідності українців. Адже якщо будуть панувати такі цінності – отже буде й збільшення сили та обороноздатності української держави, на котру тоді боятимуться нападати загарбники.

Консерватизм веде до збереження та примноження, поміркованості та ощадливості, раціоналізму та виваженості, здорового скептицизму й активних дій спрямованих на встановлення безпеки, стабільності та добробуту.

Україна, в якій пануватиме ідея збереження – це країна без корупції, загрози воєнної інтервенції, національних конфліктів та без щоденних абсурдів у новинах, за котрі нації соромно.

Автор: Валерій Майданюк

Німеччина займає перше місце в Європі і друге після США у світі за постачанням військово-фінансової допомоги Україні, тому прізвище нового канцлера ФРН є для нашої держави одним із найважливіших стратегічних питань, від якого залежить наша подальша історія у ХХІ столітті.

Німецькі соцопитування повідомляють про очевидну перевагу блоку ХДС/ХСС, який сьогодні підтримують до 33% виборців. Проведене на початку вересня опитування показало, що три правлячі партії – соціал-демократи, зелені та ліберали з «Вільної демократичної партії» разом набрали б 30 %. Де-факто німецькі християнські демократи переважають сумарний результат всіх трьох партій, ще донедавна правлячої коаліції.

А лідер німецьких консерваторів – Фрідріх Мерц, вважається в ФРН вже майже канцлером. 69-річний Мерц є одним із найбільш досвідчених діячів у ХДС/ХСС, який проходив свій кар’єрний шлях в умовах Холодної війни та Берлінської стіни. А це насправді багато значить для усвідомлення – що таке Ерефія і як до неї потрібно ставитися. Також лідер німецьких консерваторів служив у війську до 1976 року. А це надзвичайно важлива риса для канцлера ФРН на фоні останніх донесень німецької розвідки про можливість воєнного конфлікту Європи з РФ в найближчі роки.

Наразі Мерц демонстрував політичну позицію підтримки України, закликав до тиску на Ерефію та апелював до справедливого миру. Хоча декотрі заяви політика були близькими до традиційної для європейських центристів політики компромісів. Зокрема нещодавно Мерц заявляв, що у Заходу немає мети перемогти Росію в конфлікті з Україною, але Україна повинна відновити суверенітет над своєю територією та забезпечити свою безпеку. Хоча сумнівно, що така гуманна до ворога та компромісна до російської загрози політика буде успішною і гарантуватиме Європі мир.

Водночас Мерц активно критикував уряд Шольца за нерішучість у допомозі Україні та закликав надати ЗСУ ракети Taurus,  Мерц надзвичайно влучно висловився, що без ракет Taurus Україна воює з однією зв’язаною рукою. А після перемоги на виборах та вступу на посаду канцлера Мерц обіцяє оголосити 24-годинний термін для Кремля, щоб припинити війну проти України. Якщо Москва проігнорує цю вимогу, Мерц підтримає постачання в Україну ракет великої дальності Taurus, що дозволить завдавати глибших ударів по території РФ.

У безпековій політиці Мерц підтримує збільшення витрат на армію і замість 2% ВВП на військові витрати, пропонує 3%. А це дійсно дорослий та мудрий крок на фоні решти лівого німецького політикуму та загроз з боку Москви. До того ж Мерц акцентує на важливості для Європи бути готовою до захисту від російської загрози в умовах ізоляціоністської політики Дональда Трампа.

В порівнянні з нинішнім канцлером Олафом Шольцом, котрий відзначився обережною несміливістю у політиці підтримки України – довго вагався чи надавати летальну зброю, чи не буде ескалацією постачання країні-жертві танків і тд, заяви Мерца виглядають багатообіцяючими.

Хоча слід бути обережними з очікуваннями, адже навіть попри дані соцопитувань, Мерц – ще не канцлер ФРН. До дати дострокових виборів, котрі мають відбутися 23 лютого, можливим є зростання популярності інших партій. Серйозною залишається загроза політичних скандалів чи навіть деструктивного впливу Москви на німецькі вибори. Приклад виборів в Румунії, де на перше місце вийшов нікому не відомий раніше кандидат завдяки кимось зрежисованій кампанії у китайському Tik Tok, констатують, що можуть трапитися й непередбачувані виборчі сценарії.

До того ж, варто розуміти, що Мерц є лише кандидатом у канцлери й не всі свої обіцянки зможе виконати на посту лідера ФРН. Зрештою ХДС/ХСС напевно доведеться вступати в коаліцію з іншими партіями й узгоджувати свою позицію щодо України з партнерами, в яких може бути парламентська «золота акція».

Однозначним залишається факт, що Фрідріх Мерц є значно рішучішим прихильником підтримки України, аніж правлячі соціал-демократи, а позиція Німеччини щодо російської агресії може бути значно сильнішою.

Автор: Валерій Майданюк

Нещодавно один з найгаласливіших у Європі «захисників» християнських цінностей – прем’єр Угорщини Віктор Орбан запалився новою благочестивою ідеєю, яка насправді є не більше аніж самопіаром з додатковою вигодою для Москви.

11 грудня прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан запропонував «мирний план» для України, в якому передбачив пункт «Різдвяного перемир’я». За словами угорського радикала, Україна мала б оголосити режим припинення вогню на кілька днів, щоб «тисячі молодих людей не загинули на полі бою в Різдво» та провести масштабний обмін військовополоненими на свята. Як зазначив Орбан, такі різдвяні перемир’я були поширеним явищем у європейській історії і були навіть в більших війнах.  Але, за словами Орбана, український президент чомусь «відхилив цю пропозицію». Але угорський прем’єр не втрачає надії, що Україна ще може погодитися на таку «благочестиву» пропозицію.

Парадоксально, що цю лицемірну псевдохристиянську тезу друг Путіна Орбан висуває одночасно з тим, коли росіяни завдають ударів по українських цивільних містах, енергетичній інфраструктурі під час морозів та захоплюють українські села на Донбасі. Якби в Кремлі дійсно хотіли перемир’я – то припинили б наступ на українські землі, замість того, щоб давати озвучувати псевдомиротворчі ініціативи Орбану.

У Міністерстві закордонних справ України порадили угорській владі припинити «аморальні маніпуляції» на темі миру та Різдва, а також утриматись від односторонніх контактів з країною-агресором, адже Орбан нещодавно знову провів чергову телефонну розмову з Путіним. Український президент засудив такі псевдопацифістські ініціативи Орбана, наголосивши: «Його відносини з Путіним занадто теплі, щоб ставити Путіна на місце».

Подібна облудна риторика політиків, котрі прикриваються турботою про християнські цінності, насправді вигідна лише Кремлю, який хоче заморозити війну, щоб здобути передишку й розпочати нову хвилю вторгнення. Нинішня позиційна війна є не менш втомливою і для Ерефії, тож анонсоване Орбаном перемир’я на декілька днів дозволило б виконати для Москви план-мінімум і план-максимум.

План мінімум – скористатися припиненням вогню, провести безперешкодну розвідку українських позицій, безпечно підтягнути резерви і вдарити по ЗСУ, найімовірніше – навіть не дочекавшись закінчення «різдвяного перемир’я». План максимум – зробити «різдвяне» першим кроком до масштабнішого перемир’я у форматі замороження конфлікту із залишенням собі окупованих українських територій. Поважали б росіяни християнські цінності – тоді б взагалі не розпочинали війну проти України, а теперішні лицемірні заклики до перемир’я – виглядають облудними.

Християнська та демократична риторика раніше часто була інструментом Кремля для обману і відвернення уваги своїх жертв, з розрахунку на їхню доброту і порядність, після чого Москва завжди завдавала підступного удару.

Автор: Валерій Майданюк