Німеччина займає перше місце в Європі і друге після США у світі за постачанням військово-фінансової допомоги Україні, тому прізвище нового канцлера ФРН є для нашої держави одним із найважливіших стратегічних питань, від якого залежить наша подальша історія у ХХІ столітті.

Німецькі соцопитування повідомляють про очевидну перевагу блоку ХДС/ХСС, який сьогодні підтримують до 33% виборців. Проведене на початку вересня опитування показало, що три правлячі партії – соціал-демократи, зелені та ліберали з «Вільної демократичної партії» разом набрали б 30 %. Де-факто німецькі християнські демократи переважають сумарний результат всіх трьох партій, ще донедавна правлячої коаліції.

А лідер німецьких консерваторів – Фрідріх Мерц, вважається в ФРН вже майже канцлером. 69-річний Мерц є одним із найбільш досвідчених діячів у ХДС/ХСС, який проходив свій кар’єрний шлях в умовах Холодної війни та Берлінської стіни. А це насправді багато значить для усвідомлення – що таке Ерефія і як до неї потрібно ставитися. Також лідер німецьких консерваторів служив у війську до 1976 року. А це надзвичайно важлива риса для канцлера ФРН на фоні останніх донесень німецької розвідки про можливість воєнного конфлікту Європи з РФ в найближчі роки.

Наразі Мерц демонстрував політичну позицію підтримки України, закликав до тиску на Ерефію та апелював до справедливого миру. Хоча декотрі заяви політика були близькими до традиційної для європейських центристів політики компромісів. Зокрема нещодавно Мерц заявляв, що у Заходу немає мети перемогти Росію в конфлікті з Україною, але Україна повинна відновити суверенітет над своєю територією та забезпечити свою безпеку. Хоча сумнівно, що така гуманна до ворога та компромісна до російської загрози політика буде успішною і гарантуватиме Європі мир.

Водночас Мерц активно критикував уряд Шольца за нерішучість у допомозі Україні та закликав надати ЗСУ ракети Taurus,  Мерц надзвичайно влучно висловився, що без ракет Taurus Україна воює з однією зв’язаною рукою. А після перемоги на виборах та вступу на посаду канцлера Мерц обіцяє оголосити 24-годинний термін для Кремля, щоб припинити війну проти України. Якщо Москва проігнорує цю вимогу, Мерц підтримає постачання в Україну ракет великої дальності Taurus, що дозволить завдавати глибших ударів по території РФ.

У безпековій політиці Мерц підтримує збільшення витрат на армію і замість 2% ВВП на військові витрати, пропонує 3%. А це дійсно дорослий та мудрий крок на фоні решти лівого німецького політикуму та загроз з боку Москви. До того ж Мерц акцентує на важливості для Європи бути готовою до захисту від російської загрози в умовах ізоляціоністської політики Дональда Трампа.

В порівнянні з нинішнім канцлером Олафом Шольцом, котрий відзначився обережною несміливістю у політиці підтримки України – довго вагався чи надавати летальну зброю, чи не буде ескалацією постачання країні-жертві танків і тд, заяви Мерца виглядають багатообіцяючими.

Хоча слід бути обережними з очікуваннями, адже навіть попри дані соцопитувань, Мерц – ще не канцлер ФРН. До дати дострокових виборів, котрі мають відбутися 23 лютого, можливим є зростання популярності інших партій. Серйозною залишається загроза політичних скандалів чи навіть деструктивного впливу Москви на німецькі вибори. Приклад виборів в Румунії, де на перше місце вийшов нікому не відомий раніше кандидат завдяки кимось зрежисованій кампанії у китайському Tik Tok, констатують, що можуть трапитися й непередбачувані виборчі сценарії.

До того ж, варто розуміти, що Мерц є лише кандидатом у канцлери й не всі свої обіцянки зможе виконати на посту лідера ФРН. Зрештою ХДС/ХСС напевно доведеться вступати в коаліцію з іншими партіями й узгоджувати свою позицію щодо України з партнерами, в яких може бути парламентська «золота акція».

Однозначним залишається факт, що Фрідріх Мерц є значно рішучішим прихильником підтримки України, аніж правлячі соціал-демократи, а позиція Німеччини щодо російської агресії може бути значно сильнішою.

Автор: Валерій Майданюк

Нещодавно один з найгаласливіших у Європі «захисників» християнських цінностей – прем’єр Угорщини Віктор Орбан запалився новою благочестивою ідеєю, яка насправді є не більше аніж самопіаром з додатковою вигодою для Москви.

11 грудня прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан запропонував «мирний план» для України, в якому передбачив пункт «Різдвяного перемир’я». За словами угорського радикала, Україна мала б оголосити режим припинення вогню на кілька днів, щоб «тисячі молодих людей не загинули на полі бою в Різдво» та провести масштабний обмін військовополоненими на свята. Як зазначив Орбан, такі різдвяні перемир’я були поширеним явищем у європейській історії і були навіть в більших війнах.  Але, за словами Орбана, український президент чомусь «відхилив цю пропозицію». Але угорський прем’єр не втрачає надії, що Україна ще може погодитися на таку «благочестиву» пропозицію.

Парадоксально, що цю лицемірну псевдохристиянську тезу друг Путіна Орбан висуває одночасно з тим, коли росіяни завдають ударів по українських цивільних містах, енергетичній інфраструктурі під час морозів та захоплюють українські села на Донбасі. Якби в Кремлі дійсно хотіли перемир’я – то припинили б наступ на українські землі, замість того, щоб давати озвучувати псевдомиротворчі ініціативи Орбану.

У Міністерстві закордонних справ України порадили угорській владі припинити «аморальні маніпуляції» на темі миру та Різдва, а також утриматись від односторонніх контактів з країною-агресором, адже Орбан нещодавно знову провів чергову телефонну розмову з Путіним. Український президент засудив такі псевдопацифістські ініціативи Орбана, наголосивши: «Його відносини з Путіним занадто теплі, щоб ставити Путіна на місце».

Подібна облудна риторика політиків, котрі прикриваються турботою про християнські цінності, насправді вигідна лише Кремлю, який хоче заморозити війну, щоб здобути передишку й розпочати нову хвилю вторгнення. Нинішня позиційна війна є не менш втомливою і для Ерефії, тож анонсоване Орбаном перемир’я на декілька днів дозволило б виконати для Москви план-мінімум і план-максимум.

План мінімум – скористатися припиненням вогню, провести безперешкодну розвідку українських позицій, безпечно підтягнути резерви і вдарити по ЗСУ, найімовірніше – навіть не дочекавшись закінчення «різдвяного перемир’я». План максимум – зробити «різдвяне» першим кроком до масштабнішого перемир’я у форматі замороження конфлікту із залишенням собі окупованих українських територій. Поважали б росіяни християнські цінності – тоді б взагалі не розпочинали війну проти України, а теперішні лицемірні заклики до перемир’я – виглядають облудними.

Християнська та демократична риторика раніше часто була інструментом Кремля для обману і відвернення уваги своїх жертв, з розрахунку на їхню доброту і порядність, після чого Москва завжди завдавала підступного удару.

Автор: Валерій Майданюк

Ключовою тезою диктаторів Путіна та Сі Цзіньпіна впродовж останнього десятиліття був багатополярний світ. Іншими словами – глобальний феодалізм замість міжнародного права і повна безкарність для регіональних диктаторів. І враховуючи, що головною темою промов західних лідерів є «справедливий мир» шляхом переговорів, можна констатувати, що диктаторам вдалося сформувати світ, про який вони мріяли.

Диктатори дуже хотіли, щоб Захід та міжнародна спільнота ставилися до них не до як міжнародних злочинців, а як до рівних, з якими варто домовлятися на взаємовигідних умовах. Для цього вони використовували давній кримінальний метод торгівлі проблемою. Спочатку створюється проблема, а потім злочинець торгується щодо її вирішення чи зменшення її наслідків, маючи з цього непоганий зиск. Розніжений десятиліттями миру та розвитку Захід, зі слабкою системою суспільних цінностей, боїться війни і не готовий до зіткнення з Росією, а тим більше з Китаєм. І навіть після перших недвозначних сигналів про можливу війну в майбутньому, не готовий перевести суспільні цінності та пріоритети, економіку і навіть армії до стану рішучої готовності. Декотрі мислячі західні посадовці вказують на загрозу, але наразі переважає більшість тих, хто нічого не хоче змінювати, поглиблювати власний комфорт і хоче делегувати повноваження комусь, щоб домовитися і відтягнути війну.

Тому замість жорсткої відповіді міжнародним злочинцям на найвищому геополітичному рівні пропонують переговори. В перекладі на мову пересічних громадян, це означає, що маніяку вбивці, замість судової лави, поліція та суддя тиснуть руку і обговорюють «зони впливу» та межі компромісу щодо  його можливості вчиняти подальші злочини. Саме це сьогодні пропонують засудженому міжнародним судом кремлівському диктатору.

 Лідери США та європейських країн не оголошують про неминучість покарання міжнародного злочинця, а сподіваються на досягнення з ним компромісу. Замість примусити злочинця повернути вкрадене – окуповані українські території, з ним намагаються домовитися, дозволяючи залишити їх собі в обмін на «більше не буду в майбутньому». Те, що видається абсурдним вже навіть на рівні першого класу школи, стає реальністю для світових лідерів в планетарному масштабі. Всі заяви західних лідерів останніх місяців спрямовані не на торжество цінностей, про які вони так багато говорили, а на кон’юктурні домовленості та компроміси зі злом.

Будь-який варіант завершення російсько-української війни без кордонів 1991 року – визнаних міжнародною спільнотою, буде плювком в обличчя світової спільноти та існуючого міжнародного порядку. Навіть, якщо ця спільнота, заявлятиме, що то не їй плюнули, а то дощ іде – для Путіна і Сі Цзіньпіна буде очевидною слабкість західних лідерів та суспільств. Незалежно від того, чи нададуть Україні більше зброї, чи прийдуть на лінію розмежування британські і польські війська – якщо вкрадене залишають злочинцеві і тиснуть йому руку на переговорах – це розвал міжнародного права та існуючого світового порядку. Після цього в світі залишається лише право сильнішого, лише відносини за формулою васалітету та домінування, що означатиме спалахи нових воєнних конфліктів та глобальну ескалацію.

Єдиним можливим рішенням, яке покаже «Вісі диктатур» сильну позицію Заходу – буде прийом України в НАТО, як сигнал міжнародним злочинцям: ми не стоїмо осторонь, а беремо країну-жертву нападу під свій захист. Лише демонстрація сили «добра з кулаками», зупинить подальше знахабніння агресивних режимів. Результат завершення російсько-української війни буде тестом на можливість збереження демократії у світі і відповіддю на питання: чи почнеться Третя світова?

Автор: Валерій Майданюк

Одним з наймудріших політиків ХХ століття, який завчасно усвідомив світову загрозу нацистської агресії і врятував свою країну від окупації, був консерватор Вінстон Черчилль. А найбільшою проблемою сьогодення є те, що на геополітичній арені наразі не видно діяча, який би став Черчиллем на фоні глобального наступу нового фашизму.

Епоха, в якій випало жити Черчиллю, дуже нагадувала нашу. Фашизм піднімав голову, а західні демократії турбувалися про бізнес, який любить спокій та вважали, що ділові люди зможуть про все з будь-ким домовитися.

У 1930-ті роки Черчилль попереджав про небезпеку з боку Гітлера, застерігав Європу від загибелі, закликав діяти, поки не стало пізно, але тогочасні респектабельні політики називали його «палієм війни».

Коли нацисти обрали своєю жертвою Чехословаччину, Черчилль закликав діяти рішуче. Але тогочасний британський прем’єр Невілл Чемберлен був адептом політики умиротворення агресора, яка полягала у поступках та компромісах з міжнародними злочинцями: «Якщо злочинцеві дати те, що він хоче, то можна уникнути війни», – вважав Чемберлен. Така політична філософія здається абсурдною лише зараз, а тоді все було дуже неоднозначно і багатьом видавалося, що є шанс все вирішити мирно. Мовляв – повоювати завжди встигнемо.

Чемберлен мислив цілком у дусі демократичних політиків, орієнтованих на вибори. Війна – це дорого, а тим більше — війна за якусь далеку Чехословаччину, в якій, як пише німецька преса, німців «угнєтают». Чи варто втягувати свою країну у війну за чужі інтереси, посилати на загибель британських солдатів, нести величезні витрати з бюджету та ще й перед виборами? Партія, котра таке зробить, неминуче програє вибори. «Чи не краще шукати компромісу за чужий рахунок, виторгувавши для британців мир та спокій?» – вважав Чемберлен точно так само, як через 80 років після нього думатимуть Обама, Байден, Трамп і тд.

Гітлер відверто зневажав західних демократичних лідерів, і особливо Чемберлена, якого назвав вголос нікчемою прямо у коридорі Мюнхенської конференції. А наївний Чемберлен, повернувшись до Лондона оголошував, що привіз мир цьому поколінню британців.

Лише Черчилль попереджав, що Гітлер обдурить і невдовзі буде світова війна, яка і сталася менше, ніж через рік. Але ця незручна правда мало кому подобалася. Так само як зараз нікому не подобаються попередження, що Росія може напасти на Європу в найближчі кілька років.

Сучасні західні політики намагаються обережно висловлюватися, попереджати, але так, щоб не порушити звичного стилю життя і не втратити популярність. Нещодавно генеральний НАТО Рютте, вказав на слабкість та неготовність Альянсу до такої широкомасштабної війни, яку Росія веде проти України.

Але й навіть це озвучувати – означає ризики для політичної кар’єри та рейтингу. Політики і генерали, які про це кажуть – ламають через коліно звичний шаблон життя і вимагають якихось екстраординарних заходів, котрі коштують величезних грошей, можуть вартувати поразки на виборах і ще невідомо чи себе виправдають, якщо війни не буде.

До прикладу, якщо б пересічна європейська країна розпочала реальну підготовку до оборони, почала виділяти на армію та озброєння колосальні суми, заморозила зайві соціальні проекти, різноманітні програми боротьби за толерантність і тд, а натомість розпочала навчання населення воєнної підготовки, почала будували окопи та бункери чи, не дай Боже – проводити мобілізацію – ця партія б точно програла вибори, і дуже ймовірно – дострокові.

Бо якщо війни не буде – електорат не побачить ефективності всіх тих озброєнь, ППО, військової техніки, а побачить лише скорочення власного комфорту. Тому політики обирають нічого кардинально не змінювати, готуватися до оборони настільки мінімально, щоб цього не відчули ні бюджет, ні виборці, і робити ставку на переговори, у сподіванні уникнути майбутнього конфлікту.

А Росія тим часом витрачає до половини свого ВВП на війну. І в Ерефії звучать дедалі чіткіші сигнали про необхідність бити по місцях постачання зброї Україні, «рятувати від блокади» Калінінградську область, яку «оточили» Польща та Литва, прориватися через Сувалківський коридор і тд.

Де-факто в Європі, та й на Заході, сьогодні немає впливового політика, який би мислив настільки рішуче і правильно щодо агресивних режимів, як Черчилль напередодні Другої світової. Заяви про те, що міжнародного злочинця Путіна треба посадити за стіл переговорів, а не на лаву підсудних, засвідчують, що в Європі сьогодні занадто багато чемберленів, але немає Черчилля.

Автор: Валерій Майданюк

Одним з найнебезпечніших аргументів «Вісі диктатур» та Ерефії проти Заходу є поширене за останні роки надмірне спекулювання лівацькими цінностями та ЛГБТ риторикою, на фоні котрих, Путін зображає себе «консерватором».

Путінська диктатура вже офіційно називає себе «консервативною» як для внутрішньої російської аудиторії, так і для закордону. Усвідомлюючи, що лівацька політика ідентичності багатьом не подобається на Заході, Путін вирішив сконцентруватися на формуванні іміджу Ерефії як альтернативи лівому лібералізму. Росію подають як колиску традиційної сім’ї, моральних цінностей (!), консерватизму і традицій.

І це дає пропагандистський результат: прихильники Росії на Заході з’являються не лише за гроші «Газпрому», але й не бракує корисних ідіотів з числа інфлюенсерів. Коли чимало громадян вважають, що їхня країна, й загалом цивілізація, розвиваються неправильно та йдуть не тим шляхом, тож починають шукати інші орієнтири. І Кремль не шкодує зусиль, щоб видати себе за такий консервативний орієнтир, який підтримує традиційну сім’ю та звичні статеві ролі.

І на фоні наступаючих лівацьких цінностей на Заході це дає невтішний для демократії результат. Не лише у Франції, Угорщині чи Німеччині в парламенті присутні впливові антизахідні політичні сили, яку спекулюють на консерватизмі й традиційних цінностях. Але й список європейських країн, де популярність здобувають євроскептики і москвофіли зростає. Несподівано окрім Словаччини, де ще раніше переміг Роберт Фіцо, загрозлива ситуація склалася в Румунії, де зростає вплив антизахідних та антиукраїнських сил, котрі називають себе «консервативними» й орієнтуються на Росію.

При тому, що фашистська політика путінської Росії не має нічого спільного з консерватизмом. Навпаки, за такими ознаками як:

• Культ прославляння державного лідера;
• Національний шовінізм та культ вищості над іншими народами;
• Знищення демократичних інститутів;
• Агресивна зовнішня політика і захоплення чужих земель;
• Культ сили та мілітаризм;

Росія на 100% відповідає фашистському устрою і недотягує до нацистської Німеччини лише відсутністю расової політики «етнічної чистоти росіян», хоча це не заважає багатьом путінським шовіністам називати росіян «арійцями». Окрім пустої риторики, путінський режим не має нічого спільного з консерватизмом.

Консерватори не тільки поважають, а й захищають демократію як від загроз з боку узурпації зверху, так і знизу. В той час як путінський режим поховав російську демократію ще чверть століття тому.

Консерватори дійсно шанують законність, а не обнуляють конституцію, щоб всупереч закону знову зробити кремлівського карлика президентом.

Консерватори поважають церкву та релігійні інституції, а не підпорядковують їх спецслужбам, щоб перетворити на ще один пропагандистський інструмент.

Консерватори шанують традиційну сім’ю як середовище розвитку здорової людської особистості, а не перетворюють її на конвеєр для штампування робочих рук та гарматного м’яса для путінських воєн.

Консерватизм ніколи не бажав мати нічого спільного з фашизмом, хоча фашисти й хотіли копіювати консервативні риси за для власної легітимації. Як це робив засновник фашизму Беніто Муссоліні. Консерватизм – це насамперед повага до правил і традицій, а не ламання їх через коліно на догоду неврівноваженому диктатору. Жоден справжній консерватизм ніколи не постав без поваги до законів і демократичних традицій і це одна з найважливіших рис, чому путінська диктатура не має нічого спільного з консервативними цінностями.

Автор: Валерій Майданюк

Візит німецького канцлера Олафа Шольца став яскравою подією, котра залишила слід мемів та обговорень в українському сегменті соцмереж, але мета раптового й неоголошеного приїзду Шольца, може бути пов’язана з бажанням випередити … майбутнього канцлера.

Впливове видання Politico пише, що терміновий візит канцлера Німеччини до України міг бути викликаний передвиборчою стратегією. І те, що Шольц вперше за 2,5 року відвідав Україну, може бути пов’язане з запрошенням до Києва й очільника ХДС Фрідріха Мерца, котрий має найбільші шанси очолити німецький уряд після парламентських виборів у лютому 2025 року. «Чи не намагається Шольц виграти принаймні перегони до столиці України?», — зазначає Politico.

Цього року найбільша опозиційна сила Німеччини – консервативний блок Християнсько-демократичного союзу (ХДС) і баварського Християнсько-соціального союзу (ХСС) номінувала Фрідріха Мерца (Friedrich Merz) кандидатом на посаду канцлера на виборах до Бундестагу 2025 року.

Про кандидатуру Мерца тепло відгукнувся лідер ХСС, прем’єр-міністр Баварії Маркус Зедер (Markus Söder), котрий наголосив, що у консерваторів є спільна мета:   замінити правлячу «світлофорну коаліцію» й повернути Німеччину на правильний шлях».

Показово, що саме блок ХДС/ХСС є фаворитом майбутніх виборів і залишається найпопулярнішою партією в Німеччині. Проведене на початку вересня опитування показало, що три правлячі партії – есдеки, зелені та ліберали з «Вільної демократичної партії» разом набрали б мали 30 %. Тоді як блок ХДС/ХСС готові підтримати 33 % виборців, що є напрочуд вагомим показником.

Отож, доцільним було б розглянути біографію та політичну позицію, можливого майбутнього канцлера країни, котра сьогодні є лідером у Європі за постачанням військової допомоги в Україну.

Фрідріх Мерц – німецький консервативний політик, за освітою – юрист. До 1976 року проходив строкову військову службу. Вивчав право в Боннському університеті. Працював суддею, займався адвокатською практикою.  

З 1989 по 1994 рік був  депутатом Європейського парламенту, потім – обраний в Бундестаг, де здобув популярність завдяки законодавчим ініціативам у фінансово-економічній сфері. В кінці 1990-их став заступником лідера фракції ХДС/ХСС.

А у 2000 році  став беззаперечним лідером фракції. Хоча через два роки Мерц залишив посаду після поразки ХДС на парламентських виборах. Мав напружені відносини з Ангелою Меркель, котра виступала за усунення його з посади заступника голови фракції та блокувала запропоновану Мерцем податкову реформу.

Натомість Мерц критикував запропоновану Ангелою Меркель реформу охорони здоров’я та на противагу канцлерці виступав за загальноєвропейську бюджетну політику і загальний ринок праці.

Суперечності між Мерцем і Меркель мали чітко виражений ідеологічний характер. Меркель тяжіла до лівого спектру, а Мерц стояв на правоцентристських консервативних позиціях. Активно критикував будівництво «Північного потоку-2». У травні 2022 року відвідав Київ і зруйновані під час російського вторгнення  містечка Київщини.

Восени цього року Фрідріх Мерц заявив, що у Заходу немає мети перемогти Росію в конфлікті з Україною, але остання має відновити суверенітет над своєю територією та забезпечити свою безпеку. На думку Мерца, західні союзники діяли «надто пізно» і зробили «надто мало», і в результаті баланс сил сьогодні «виглядає досить жахливим і дуже протверезним».

Фрідріх Мерц вважається прихильником посилення допомоги Україні. Зокрема, неодноразово закликав почати постачання Україні німецьких далекобійних ракет Taurus. Є всі підстави вважати, що можлива перемога Мерца у наступному році зробить україно-німецьку співпрацю змістовнішою, а міжнародну позицію Німеччини – рішучішою.

Автор: Валерій Майданюк