Серед популярних міфів про консерватизм, які поширюють опоненти цієї раціональної ідеології, вважається, нібито консерватори виступають проти змін і хотіли б усе повернути на сотні років назад, а ще краще – в епоху мамонтів.

Помилковість такої думки полягає в тому, що консерватизм не лише ніколи не заперечував змін, а лише наполягав на їхньому раціональному та обґрунтованому характері. Змінювати щось без потреби, заради самих змін, а ще гірше – імітувати зміни та вигадувати «інновації», котрі не несуть жодного сенсу, для консерватизму є гіршим, аніж взагалі не змінювати.

В нашій історії українські консервативні сили якраз виступали чи не найбільшими поборниками змін. А перебування України під владою інших держав перетворювало боротьбу за збереження українських національних традицій та ідентичності на справжню революційну, а подекуди й радикальну боротьбу, в якій консерватори були далеко попереду лібералів чи соціалістів.

Консерватори в Галичині боролися за виборчу реформу в Австро-Угорщині  та запровадження загального виборчого права, а не відстоювали застарілу дворянсько-елітарну систему. Гетьманат Павла Скоропадського за свої 7,5 місяців став справжнім драйвером реформ, в той час як соціалістична Центральна Рада за рік спромоглася видати лише 4 універсали.

В епоху незалежності консервативний Народний Рух був силою, котра боролася з зміни, в той час як саме комуністи хотіли законсервувати колоніальне становище української мови, культури та національного статусу відносно Ерефії. Ініціативи підвищення статусу української мови в 1990-ті, консервативні за своїм змістом, називали і «радикальними», і «екстремістськими» і якими завгодно. При тому, що якби консерватори виступали за відсутність змін, то мали б вимагати збереження панування російської мови в Україні та комуністичної партії, як це було раніше. Проте промотором революційних державотворчих процесів на зорі незалежності були саме українські національно-демократичні консерватори.

Консерватизм виступає за зміни, коли вони важливі та не обхідні, а не просто аби щось змінювати заради змін. В Україні внаслідок пануючих бюрократично-популістичних процедур, сформувалася система, за якою кожен новий керівник чи міністр, прийшовши на посаду намагалися щось «змінювати», щоб було видно, що щось робить. Зазвичай справа обмежувалася зміною назв, вивісок і «шапок» документів, хоча на це також йшло чимало грошей українських платників податків та людино-годин державних установ, котрі могли б цей час використати на ефективніше обслуговування потреб населення.

Таким чином Адміністрація президента України стала Секретаріатом Президента, а сьогодні зветься Офісом президента, але зовсім не змінилася за суттю своїх повноважень, незважаючи на зміни назв. Питання: навіщо тоді змінювати і витрачати на ці зміни народні гроші? Адже як казала «ікона» консерватизму Маргарет Тетчер: «Держава не має власних грошей, а лише гроші платників податків».

Консерватизм відстоює дійсно важливі для суспільства зміни і заперечує псевдозмінотоворчість, якою прикриваються ті, хто прагне змінити лише своє фінансове становище, і часто за чужий рахунок.

Автор: Валерій Майданюк

Консерватизм є чи не єдиною ідеологією, котра не ідеалізує людину, не намагається зробити з неї ідеального громадянина і не примушує суспільство силою бути досконалим.

Консерватори керуються принципом недосконалості людської природи, усвідомлюють, що кожній людині притаманні якісь недоліки, пристрасті та гріхи і ставляться до цього з розумінням, не шукаючи бездоганності. Фраза «навіть на Сонці є плями» для консерваторів не лише про небесне світило. Комуністи намагалися примусити людей бути безкорисними, самовіддано працювати в комсомольських загонах за сухпайок і мріяти про успіхи соціалізму. А коли у них не виходило і в СРСР була і корупція, і фарцовщики, і спекулянти, і злочинність, і підлабузництво. І тоді комуністичні ідеалісти намагалися перевиховати людей репресіями, голодоморами і «гулагами».

Сучасні ліво-ліберали та лівацькі рухи борються з тим, що вони самі вважають латентними чи явними проявами нетолерантності, цензурують мову на hate speech, борються за правильне вживання фемінітивів і палко ненавидять тих, хто ніяк не може усвідомити важливості їхніх ідей. І все одно дослідження фіксують, що в жодній країні світу 100% населення не стало толерантним, рівним та інклюзивним. Навіть в Данії та Швеції – країнах, котрі вважаються флагманами торжества фемінізму, гендерні експерти стверджують, що права жінок захищені лише на 80-90 %. Немає чомусь в цій реальності жодного суспільства, котре досягло того рівня ідеалів толерантності, якого прагнуть ліво-ліберальні активісти.

Ні фашистам, ні екологістам, ні комуністам, ні лібералам досі не вдалося примусити людину припинити бути егоїстичною істотою, позбутися своїх стереотипів та бажань, а почати служити ідеалам сконструйованого ними досконалого суспільства. Дивно, правда?

Такі високі ідеї, пронизані загальнонародним благом, а чомусь все недосяжні.

В США досі  борються з расизмом, у Швеції з патріархатом, в Нідерландах з гомофобією і боротьба досі триває, а кінця їй не видно. Здається, й самі активісти вищезазначених ідеологій не вірять, що їхні ідеї можна реалізувати на 100%, але ніхто вголос про це не казатиме. А якщо людина залишається недосконалою, то й жоден ідеальний суспільний порядок не може бути створений.

Консерватори – єдині, хто не ґвалтує природу людини і не вимагає від громадян бути інклюзивними, різноманітними, толерантними, безкорисними чи відповідати чистоті якоїсь раси. Людство, на думку консерваторів ніколи не стане таким, як його бачать адепти соціальних утопій. А змушувати людей слідувати утопії – означає вбити мільйони «не таких» людей, які не відповідають стандартам утопічності. Ленін і Сталін винищували куркулів, буржуазію та «ворогів народу», в сучасному Ірані намагаються примусити жінок ховатися під чадрами, на Кубі комунізм добудували до загального блекауту і нікого не випускають з «острова свободи».

Консерватори переконані, що найоптимальніше не гнатися за жодними досконалими утопіями, а будувати відносно впорядковане, справедливе і максимально вільне суспільство, в якому не зникнуть бідність, нерівність та несправедливість, але їхні прояви будуть максимально нівельовані справедливим державним та соціальним регулюванням.

Звісно, завжди будуть невдоволені меншини: до прикладу, квадробери можуть бути незадоволені квотою парламентського представництва, а інші можуть скаржитися на недостатню повагу до їхньої ідентичності. Але базові положення Декларації прав і свобод людини є достатніми рамками для людського й суспільного розвитку.

Проводячи розсудливі реформи, суспільство може зберегти та покращити неідеальний, але терпимий порядок. Натомість ті, хто обіцяли досконалість людини та суспільства, перетворили свої країни на руїни та пекло. Консерватизм не примушує людей бути ідеальними і нікого за це не вбиває.

Автор: Валерій Майданюк

Дональд Трамп формує свій урядовий кабінет і підбирає членів команди, котра завтра керуватиме внутрішньою та зовнішньою політикою США. Тож для нас особливо актуально, хто в команді нового господаря Білого дому займатиметься питаннями, пов’язаними з Україною.

Виборча перевага республіканців у Конгресі, Сенаті та в Білому домі дозволяє Трампу отримати повноту влади та свободу у прийнятті рішень та призначенні бажаних претендентів. Кандидатом на пост державного секретаря Трамп обрав сенатора-республіканця від Флориди Марка Рубіо котрий раніше підтримував допомогу Україні й навіть критикував однопартійців за сумніви у продовженні допомоги нашій країні. Новий держсекретар ще має отримати схвалення у Конгресі у січні 2025 року, але з огляду на перевагу республіканців у Сенаті США – його кандидатура має бути проголосована без ускладнень.

Але за останні роки Рубіо висловлював скептичну риторику щодо характеру російсько-української війни, у квітні він не підтримав  закон про виділення 61 млрд доларів на підтримку України. Водночас Рубіо неоднозначно висловився щодо шляхів завершення війни: назвав боротьбу України за незалежність проти російських окупантів «війною, що зайшла в глухий кут».

«Я думаю, що українці були неймовірно хоробрими і сильними, коли протистояли Росії. Але, врешті-решт, те, що ми тут фінансуємо, – це патова війна, і вона повинна бути доведена до кінця. Я думаю, що тут повинен бути здоровий глузд. Не потрібно бути фанатом Владіміра Путіна, щоб хотіти закінчення війни», – сказав Рубіо.

Радником з національної безпеки Трамп вибрав Майкла Вальца, котрий займав жорстку позицію щодо Китаю і РФ. Минулого року  Вальц приїжджав до Києва розкритикував Байдена за повільні темпи поставок, та писав у твіттері, що зброя мала бути в Україні ще до війни, а не на другий рік після її початку. Вальца відносять до «яструбів», котрі вимагають протидіяти Росії та Китаю, вказують, на їхні агресивні наміри щодо Заходу та США, як лідера демократичного світу. З такими кандидатами, зовнішня політика США має шанс стати рішучішою та сильнішою.

На посаду спеціального представника з питань переговорів для «завершення російсько-української війни» Трамп може призначити кадрового дипломата Браяна Гука, котрого називають «яструбом» та критиком Ірану. 56-річний Браян Гук – юрист за освітою, працював у республіканських адміністраціях Джорджа Буша-молодшого та Дональда Трампа. Гук відповідав за іранський напрямок: був керівником міжвідомчої групи з координації санкцій, підтримував вихід із іранської ядерної угоди та операцію з ліквідації іранського генерала Касема Сулеймані. Наразі повноваження спецпредставника США не є чітко визначеними, але преса стверджує, що головним завданням такого потенційного призначення є виконання обіцянки Трампа щодо швидкого завершення війни.

Водночас проблемним моментом кадрової політики Трампа стала ініціатива призначення директоркою Національної розвідки Тулсі Габбард – політичної діячки та колишньої офіцерки резерву американської армії, котра повторювала російську пропаганду. У 2022 році вона вийшла з Демократичної партії, назвала її «елітарною кабалою розпалювачів війни» і за місяць до президентських виборів долучилася до республіканців.

Тулсі Габбард відома своєю позицією проти надання  нашій країні військової допомоги.  Ба, більше – у 2022 році Центр протидії дезінформації при РНБО заявляв, що Тулсі Габбард працює на іноземну аудиторію за гроші Кремля. До прикладу, вона заявляла, що «США винні у військовій агресії» Росії, «провокували» агресора багато років, а «панівна еліта Вашингтона руками українців хоче вбити якомога більше росіян».

В ефірі американського телеканалу Fox News, який підтримує Трампа, Тулсі Габбард поширювала російські пропагандистські тези про зброю масового знищення в біолабораторіях України. У 2018 році Габбард звинуватила Польщу та Україну в антисемітизмі, звеличуванні нацизму та запереченні Голокосту.  Хоча Асоціація єврейських громад (ВААД)  відкинула ці звинувачення й назвала  слова Габбард «антиукраїнською дифамацією», яку використовують росіяни.

Габбард навіть таємно зустрічалась із сирійським диктатором Башаром Асадом, зустріч з яким назвала «місією зі встановлення фактів» та відмовилась назвати Асада військовим злочинцем. Призначення такої кандидатки у розвідку є серйозною проблемою для успішного протистояння з російським агресором, якщо Трамп не змінить свій вибір, або Габбард не змінить своєї позиції.

Нова потенційна команда адміністрації Дональда Трампа, котра ще потребує затвердження в Капітолії формується з кандидатур, котрі не у всьому одностайні щодо візії зовнішньої політики США. Частина трампівських кандидатів займають цілком правильну, консервативну й прозахідну позицію, декотрі хочуть найшвидшого закінчення війни, а дехто помічений у поширенні російської пропаганди, якщо тільки це не можна списати на популістичну риторику заради рейтинговості. Але хто б не працював у американському Держдепі, визначальний вплив на перебіг нашої боротьби за незалежність залежить від ЗСУ, кризових здібностей діючої української влади та стійкості української нації.

Автор: Валерій Майданюк

Нещодавня урядова криза в Німеччині може знову повернути владу християнським демократам, котрі залишилися найпопулярнішою партією в країні.

Де-факто трипартійна правляча коаліція ФРН на базі есдеків, зелених та вільних демократів припинила своє існування, після того, як канцлер Олаф Шольц оголосив, що звільнить «вільного демократа» міністра фінансів Крістіана Лінднера через постійні розбіжності щодо витрат та економічних реформ. «Світлофорна» коаліція, котру назвали так за головними кольорами партій – червоний (соціал-демократи), зелений (і так зрозуміло) та жовтий (вільні демократи) припиняє своє існування.

Розбіжності в коаліції виникли через позицію міністра фінансів від «Вільних демократів» Лінднера, яких наполягав, щоб уряд дотримувався економії коштів знижував податки, в той час як «есдеки» хотіли зберегти соціальні витрати та надавати німецькій промисловості підтримку за допомогою економічних стимулів. Лінднер вимагав ліберальних економічних реформ, зниження податків, згортання кліматичної політики задля стимулювання економічного зростання, але такі положення суперечили політиці Зелених та СДП. Канцлер Шольц виявляв невдоволення таким підходом міністра фінансів й критикував його «ощадливість» щодо допомоги Україні, але Ліндер відмовлявся, «порушити присягу».

Звільнення міністра фінансів виводить Вільну демократичну партію з урядової коаліції і змушує канцлера Шольца оголосити вотум довіри у парламенті, який має відбутися 15 січня. Якщо діючий канцлер програє це голосування – а конкуруючі партії та «Вільні демократи» навряд чи підтримають урядову політику, то дострокові вибори відбудуться вже у березні 2025 року.

Також зберігається можливість, що протягом 21 дня парламентські партії сформують нову більшість, урядова коаліція залучить до партнерства іншу партію і депутати затвердять нового  канцлера.

Враховуючи, що партія «Вільних демократів» зараз має рейтинг близько 4 %, що не дозволяє їй пройти до Бундестагу, парламентське майбутнє німецьких лібералів залишається під знаком питання.

Дострокові вибори, з великою ймовірністю приведуть до влади новий уряд на чолі з ХДС/ХСС, який наразі лідирує в соціологічних з великим відривом.  За останні роки німецькі християнські демократи перейшли на більш правоцентритські позиції у питанні міграції, а також виступили за надання Україні більшої військової допомоги.

Автор: Валерій Майданюк

Перемога на президентських виборах у СШП Дональда Трампа може повернути ідеологічний вектор західних держав з ліво-ліберального до більш центристського.

За останні роки на Заході панувала переважно ліво-ліберальна ідеологічна повістка, через що західні цінності у світі почалися сприйматися з упередженнями. Впливове видання The Economist констатує, що помітна дедалі більше розходження в цінностях між Заходом і рештою світу, а західні цінності вже не вважаються такими прогресивними, як раніше.

Ще два десятиліття тому жителі Азії чи Африки захоплювалися західною рівністю, повагою до прав людини, демократією, були приголомшені тим, що на Заході жінки мають право самі вибирати, за кого виходити заміж. Захід ніс прогрес, справедливість, руйнував забобони. А сьогодні більшість топових тем у західних медіа викликають нерозуміння і навіть глузування серед індійців, арабів чи африканців. «Чоловік, у жіночій сукні зайняв посаду в Міністерстві енергетики США», «Чи можуть трансгендери відвідувати жіночі туалети та душові?» – такі головні суспільні теми на сторінках BBC, New York Times та інших популярних видань не сприймаються в решті світу і, особливо, в країнах Глобального Півдня, як прогресивні. Важко бути моральним орієнтиром для всього світу, коли західні цінності не для всіх зрозумілі.

Але фактична «монобільшість» республіканців в Сенаті та в Білому домі можуть трохи повернути домінуючу американську і всю західну політичну риторику в більш консервативне русло. Хоча консерватизм Трампа є досить специфічним та межує з радикалізмом та популізмом, в багатьох аспектах його однопартійці декларують захист сімейних, національних цінностей та реальної свободи слова, на противагу лівацьким ініцативам.

Чимало аналітиків стверджують, що перемога Трампа стала електоральною відповіддю на лівацьку риторику Камали Гарріс та демократів про політику ідентичності. А в американському сегменті соцмереж Камалу Гарріс порівнюють з комуністкою та поширюють меми з нею у комуністичному образі. Цьому сприяли декотрі заяви Гарріс про державний контроль над цінами і тд. Американське суспільство відверто втомилося від далекої від традиційної системи цінностей, котрі оголошуються істиною навіть не встигнувши сформуватися та постійно оновлюються дедалі більш лівими ініціативами. Показово, що за Трампа проголосувала навіть більшість латиноамериканців, яких демократи вважали меншиною, котра потребує ліберальної риторики про ідентичність, в той час як вони обрали зрозуміліші для них прагматичні консервативні ідеї.

Цілком ймовірно, що нова адміністрація Трампа може навіть зменшити грантову допомогу американських урядових фундацій, спрямованих на поширення ліво-ліберальних цінностей за кордоном чи навіть розвернути ці структури в «правий бік». Заяви, котрі лунають з табору Трампа щодо заміни низки чиновників на республіканців, можуть призвести й до приходу консерваторів у сферу, котра так багато зробила для поширення лівих цінностей в сучасному світі. Хоча помітним залишатиметься вплив приватних ліберальних фондів та брюссельських фундаційних інституцій, але обрання Трампа здатне сповільнити еволюцію та існуючі темпи поширення їхнього світогляду в планетарному масштабі.

Можна припустити, що Штати у наступні декілька років зменшать оберти популяризації ліберальних цінностей та акцентують на просуванні більш консервативної риторики.

Автор: Валерій Майданюк