Виступ керівника Центру політичних студій «Доктрина» Ярослава Божка на засіданні Українського безпекового клубу (УБК) 29 червня став одним із найгостріших: він поставив під сумнів саму рамку, у якій Україна веде діалог з Польщею щодо історичної пам’яті.
Пастка «західного авторитету»
Божко зауважив, що значна частина українців некритично сприймає позицію будь-якого західного спікера як апріорі авторитетнішу за позицію українського посадовця — і саме це живить латентну пропольську упередженість у ліберально-демократичних колах. Показовим прикладом він назвав дискусію навколо постаті Симона Петлюри у виданні «Київ Індепендент», де сама ідея вшанування історичної постаті була означена як небажане «створення культу» — без пояснення, чому.
Один нюанс, що пояснює все
Ключова теза Божка: польський Інститут національної пам’яті наділений слідчими функціями. Це, за його словами, вичерпно пояснює природу польської «історичної політики» — це не наука, а інструмент юридичної війни («лоуфер»), спрямований на легітимізацію політичного тиску.
2014 рік: три паралельні процеси
Спікер звернув увагу на промовистий часовий збіг: активізація руйнувань українських пам’яток у Польщі почалася саме у 2014 році — одночасно зі стартом активної фази гібридної війни Росії проти України та з підписанням економічної частини угоди про асоціацію з ЄС. Тактику «війни з пам’ятниками» Божко назвав типовим кадебістським прийомом, описаним ще колишнім керівником Штазі Маркусом Вольфом.
Справжня ставка — регіональне лідерство
Головний висновок Божка: цю суперечку неможливо вирішити дипломатичним дзвінком, бо йдеться не про факти минулого, а про вплив у Центральній Європі. Україна де-факто стала конкурентом Польщі одразу у двох сферах, на яких трималося попереднє польське лідерство в регіоні — оборонно-промисловому комплексі (де Україна вже випереджає Польщу за виробничим потенціалом) та аграрному секторі, що є особливо чутливим для Польщі у контексті майбутнього вступу України до ЄС.
Висновок спікера: Україні варто прагматизувати переговори про вступ до ЄС, відокремивши їх від історіографічних суперечок — інакше поляки нескінченно знаходитимуть нові приводи для претензій, щойно попередні будуть «закриті».
